33. Забезпечення принципів і законів діалектики у науково-філософському розумінні.

Діалектичне вчення, його принципи, закони і категорії дають можливість зрозуміти загальні закони буття, закони оточуючого світу, як сфери природи так і сфери суспільних відносин. І цим самим дають можливість зробити світогляд людини, а значить пізнавати, розуміти і пояснювати загальні процеси, які відбуваються в оточуючому світі.

Філософські вчення діалектики стало в науці революційним переворотом, тому що воно довело основні напрямки і закономірності і відкинуло безсистемність і непослідовність розвитку оточуючого світу і утвердження основних положень про принципи, занони і категорії.

Отже, об'єктивна діалектика на основі практики відображається в суб'єктивній діалектиці. Спочатку суб'єктивнадіалек-тика мала неусвідомлений характер, та з часом думка людини стала предметом дослідження для самої себе. В XIX ст. створюється діалектика як вчення, яке стало своєрідним підсумком, логічно цілісним і послідовним синтезом всієї історії теоретичного освоєння світу і одночасно історією пізнання думкою самої себе, своїх форм і законів, які відображають форми і закони розвитку об'єктивної дійсності. В ролі такого вчення діалектика і є одночасно загальною теорією розвитку, теорією пізнання і логікою. У своїй внутрішній основі і світоглядній спрямованості вона єдина; у предметному виразі, засобах застосування й формах виявлення — і багатомірна, і різноманітна. Лише система принципів, законів і категорій описує розвиток конкретно.

33. Суспільні відносини, як соціальна форма руху матерії. Матеріальна і духовна сфера і їх взаємозв’язок

Соціальна форма руху – вся різноманітність практично-предметної діяльності людини, вся система суб’єктивно-об’єктивних відносин, тобто відносин людини, соціальних груп, суспільства до навколишнього світу. Носій соціальної форми руху – людина – розумна суспільна істота, дії якої носять цілеспрямований, усвідомлений характер. Взаємовідносини між формами руху матерії характеризуються складністю і суперечливістю. Важливо підкреслити якісну своєрідність трьох форм руху матерії. Своєрідність виявляється в якісній специфічності кожної вищої форми руху по відношенню до нижчої. Це положення формулюється як принцип незведення вищих форм руху матерії до нижчих. Принцип незведення означає визнання того, що в кожній вищій формі діють специфічні закономірності, які неможливо виразити закономірностями, притаманними нижчим формам руху. Наприклад, сутність життя не можна зрозуміти шляхом вивчення хімічних і фізичних закономірностей. Організму притаманні закономірності, які діють лише на рівні живого. Поняття пристосувальна діяльність відсутнє у фізиці і хімії, і його природа розкривається тільки у системі біологічних законів. На основі фізико-хімічних законів не можна зрозуміти і те, чому мавпа може пожертвувати життям заради врятування мавпеняти. Між формами руху і різними структурними рівнями організації матерії існує зв’язок. У чому же виявляється органічний зв’язок? По-перше, форми руху матерії, що розглядаються історично – це послідовні етапи еволюції матеріальних систем, а всі класифікації відображають найважливіші якісні зміни еволюції. Тому субординація форм руху співпадає з реальним процесом еволюції матеріальних систем від нижчого до вищого. По-друге, кожна вища форма руху породжується простішою: вище включає нижче як одну із генетичних передумов, як свій власний момент. Біологи, наприклад, встановили, що рішення одного із найін-тимніших питань біологічної науки (проблеми спадковості) залежить від хімії і що життя є хімія не тільки білкових тіл, але й хімічних компонентів, у тому числі нуклеїнових кислот. По-третє, матерія -субстанціональна основа руху. У кожному конкретному випадку специфічність тієї чи іншої форми взаємодії матеріальних носіїв значно визначається природою взаємодіючих елементів, що розкривається тільки через систему зовнішніх взаємодій з навколишніми тілами.