33. Свобода і відповідальність людина, як необхідна умова існування людини і суспільства.

І на закінчення необхідно відзначити, що різниця між свободами людини і громадянина полягає насамперед у тому, що будь-який громадянин - це людина, але не кожна людина - громадянин. Тобто ці поняття відрізняються за своїм обсягом. З свободами людини пов'язані такі слова, як "будь-який", "кожна людина", "ніхто", "всі особи", а з свободами громадянина - "громадянин", "громадяни цієї держави", "правовий статус людини". Свобода громадянина існують "тут" і "зараз", тобто на певному етапі історичного розвитку даної країни. У кожній державі конституція проголошує і наділяє своїх вірнопідданих певними правами, свободами та обов'язками. Між державами в цьому відношенні можуть бути істотні відмінності, особливо між демократичними і тоталітарними політичними системами. 

Свобода ж людини носять загальний і універсальний характер, вони притаманні будь-якому людському суті, ким би він не був, де б не знаходився. Свобода людини - це невід'ємне, природне властивість особистості. Вони складають духовно-моральну основу прав громадянина. У рамках певної держави та правової системи свобода громадянина виступають як суб'єктивні юридичні права. Вони являють собою вид і міру можливої ​​поведінки, надану законом громадянину країни з метою задоволення його інтересів.  Відмінності між свободами людини і громадянина виражаються і в тому, що основна роль прав людини - забезпечення більшої свободи та формування самобутньої особистості. Головне ж значення прав громадянина полягає в уніфікації, гарантування правової рівності різних за своїм індивідуальним особливостям людей.  Визнання відмінностей між свободами людини і громадянина має важливе теоретичне і практичне значення. Їх змішання, як показує історичний досвід, загрожує серйозними соціально-політичними потрясіннями для суспільства. Це яскраво проявилося під час Великої французької революції, Жовтневої революції в Росії і в наступний період, а також в умовах численних сучасних етнічних та релігійних конфліктів і т.д. 

Свобода і відповідальність - це ЦІЛЕ. Вони злиті воєдино. Наш розум ділить світ на протилежні частини, світ розуму двоїться. Ми легко бачимо день і ніч, право і ліво, кінець і початок, життя і смерть, чоловіка і жінку, верх і низ, погане і хороше, голод і ситість, тепло і холод - список нескінченний. Але розум не вміє бачити ЦІЛЕ, тобто ЄДНІСТЬ цих протилежностей. А єдність їх у тому, що одне без одного протилежностей не буває. Відніміть у медалі одну сторону - медаль ЗНИКНЕ, її просто не буде. Протилежність не може існувати без свого "антипода". Якщо немає темряви - як ви побачите світло? 

33. Філософське переконання особи: Матеріалістичні і ідеалістичні погляди людини.

Існують два - матеріалістичний та ідеалістичний - підходи до розуміння суспільства та його історії. Про це чітко говориться в праці Н.Маркса -До критики політекономії. Передмова /твори,т.13 стор.6-7/. Ідеалістичний підхід - вважати першопричиною розвитку суспільства дух, ідею, свідомість /наприклад, вчення що соціальний поступ, як результат розвитку абсолютної ідеї /. Матеріалістичний підхід - це визнавати, що суспільство розвивається в першу чергу на базі матеріальних чинників, зокрема виробництва. К.Маркс розглядає наявність у суспільстві двох факторів - матеріального та ідеального. Матеріальні фактори займають про¬відне місце, вони виражаються в наявності виробничих відносин, які в своїй сукупності складають економічний базис суспільства. Ідеальні фактори є відбитком матеріальних факторів і складають в своїй сукупності надбудову. Таким чином, К.Маркс ввів в історіографію принцип матеріалістичного розуміння історії /на відміну від ідеалістичного принципу/, суть якого зводиться до того, що не суспільна свідомість визначає суспільне буття, а, навпаки, суспільне буття визначає суспільну свідомість. Цей принцип є виразом розв'язання основного питання філософії в його першій частині /по відношенню до аналізу суспільної реальності в матеріалісти тому підході, і цим принципом ми повинні керуватись в своїй науковій та практичній роботі. З цього принципу зовсім не випливає, що буття повинно "поглинати" всю свідомість, всю духовну культуру. Навпаки, ми повинні виходити з того, що суспільна свідомість, яка має відносно самостійний характер, може і повинна активно впливати на розвиток суспільного буття. Ніякого "економічного детермінізму" не повинно бути, але пріоритет економіки над суспільним знанням /наприклад, політикою/ треба визнавати. Визначимося в суті основних категорій в соціальній філософії. Суспільне буття - це категорія, що виражає всі сторони і види матеріального життя людини /матеріальне виробництво, побут, сім’я, відпочинок тощо /. Суспільна свідомість - це духовне життя людини, це відображення суспільного буття в свідомості людини. Між цими категоріями існує нерозривний зв'язок, в якому повинно передувати буття /тобто економічна сторона /. Який характер має буття /тобто виробничі відносини/, такий характер має і суспільство, його побут, державна система тощо. Щоб вийти з кризи, слід перш за все вдосконалювати економічну систему, здійснювати приватизацію власності, налагоджувати фінансово-кредитну систему тощо.