4.6 Доступ особи до інформації про себе

Згіжно закону України про публічну інформацію13 січня-крітня (Доступ до інформації про особу)

1. Кожна особа має право:

1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;

2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;

3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;

4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;

5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

2. Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

3. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

4. Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.

5. Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

7. Екологічна інформація: міжнародні стандарти та законодавства різних країн світу.

Право на екологічну інформацію – одне з основних прав людини в екологічному праві України. Кожна особа на національному рівні повинна мати можливість належного доступу до екологічної інформації, повинна бути поінформована про стан навколишнього природного середовища. Цьому праву повинен відповідати обов’язок держави надавати необхідну інформацію, яка є у розпорядженні тих чи інших органів, на які покладені функції щодо інформування населення про екологічне становище у державі. Крім цього, особа повинна не просто наділятись таким правом, їй законом повинні надаватись реальні можливості впливати, брати участь у прийнятті відповідних нормативно-правових актів у сфері екології. Це право людина повинна реалізовувати через відповідні громадські організації, які беруть участь у прийнятті державних рішень щодо зазначених питань.

У законодавстві України не застосовується поняття "екологічна інформація", а містяться формулювання "інформація про стан навколишнього природного середовища", "інформація про екологічну обстановку" та ін. При цьому обсяг такої інформації щодо різних суб'єктів різний. Наприклад, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" закріплює право громадян на інформацію про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров'я населення (ст. 9), а право громадських природоохоронних об'єднань - на інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерела його забруднення програми і заходи щодо охорони довкілля (ст. 21). Роз'яснень щодо складу відомостей, які входять до такої інформації, в законодавстві немає Поняття екологічної інформації вперше було визначено в Директиві Європейського Союзу 90/313, де йдеться про вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища. В ній екологічна інформація визначається, з одного боку, як стан води, повітря, землі, фауни, флори, сільськогосподарських земель і заповідників і, з іншого, - як діяльність, яка або здійснює, або може здійснити негативний вплив на навколишнє середовище, або захищає його.

З виникненням серйозних екологічних проблем та розвитком міжнародного права навколишнього середовища людство усвідомило взаємозв'язок між реалізацією прав людини та станом довкілля. Вперше його було визнано на Стокгольмській конференції з оточуючого людину навколишнього середовища 1972 р. У преамбулі Стокгольмської декларації зазначено, шо як природне, так і створене людиною навколишнє середовище мають вирішальне значення для добробуту і реалізації основних прав людини, включаючи її право на життя. Наслідком цього стало виникнення і закріплення права людини на сприятливе навколишнє середовище. Принцип 1 Стокгольмської декларації проголосив право кожної людини на свободу, рівність і сприятливі умови життя у довкіллі. По суті, у цьому документі зафіксоване право людини на сприятливе навколишнє середовище, яке нині є одним з фундаментальних прав людини і одним з принципів міжнародного права навколишнього середовища.

У 1987 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила доповідь Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку «Наше спільне майбутнє», у якій проголошувалось фундаментальне право усіх людей на навколишнє середовище, адекватне їх здоров'ю і добробуту. У зазначеній доповіді було викладено проект принципів з прав людини і навколишнього середовища, який містив комплекс екологічних прав людини.

За ініціативою Комітету екологічної політики ЄЕК ООН було створено робочу групу, яка розробила проект конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань навколишнього середовища, яка після десяти раундів переговорів за участю урядів країн та коаліції екологічних громадських організацій була підписана представниками 40 європейських країн в Оргусі (Данія) у 1998 р. В Конвенції детально визначено поняття екологічної інформації. Згідно з п. З ст. 2 "екологічна інформація" означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіо - візуальній, електронній чи будь - якій іншій матеріальній формі про: а) стан елементів навколишнього середовища, таких як повітря і атмосфера, вода, грунт, земля, ландшафт і природні об'єкти, біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетичне змінені організми і взаємодію між цими елементами; б) фактори, такі як речовини, енергія, шум і опромінення, а також діяльність чи заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми, які впливають чи здатні вплинути на елементи навколишнього середовища, що охоплюються підпунктом а), аналіз затрат і результатів та інший економічний аналіз і припущення, які використовуються при прийнятті рішень з питань навколишнього середовища; в) стан здоров'я і безпеки людей, умови їх життя, стан об'єктів культури, будинків і споруд у тій мірі, в якій на них впливає чи може вплинути на стан елементів навколишнього середовища, або через ці елементи, фактори, діяльність чи заходи, які згадуються в підпункті б).

У пп. З і 4 ст. 4 Оргуської конвенції визначені підстави відмови у наданні інформації. Ними, зокрема, є обставини, за яких оприлюднення інформації може вплинути на міжнародні відносини, національну оборону або державну безпеку. Відмовлено у наданні інформації може бути й тоді, коли вона стосується здійснення правосуддя або розслідування кримінальної справи. Однак перелічені підстави мають тлумачитись з урахуванням зацікавленості громадськості в оприлюдненні інформації. У випадках, що становлять безпосередню загрозу здоров'ю людей або навколишньому середовищу, вся інформація, яка могла б дозволити громадськості вжити заходів запобігання або зменшення шкоди, повинна поширюватися негайно серед громадськості, якої потенційно стосується ця загроза. Не може бути конфіденційною інформація про викиди у навколишнє середовище.