8. Спадкування за правом представлення та спадкова трансмісія

Спадкування за правом представлення. Таке спадкування має місце, коли спадкоємець, який закликався б до спадщини, по­мер до її відкриття. За цих обставин до спадщини закликають осіб, які заступають місце померлого спадкоємця (представля­ють його). Спадкування за правом представлення можливе лише у разі спадкування за законом.

За правом представлення спадкують:

1. внуки, правнуки спадкодавця – частку спадщини, яка належала б їхнім батькам чи бабі з дідом, якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

2. прабаба і прапрадід – частку, яка б належала за законом їхнім дітям;

3. племінники – частку, яка належала за законом їхнім батькам;

4. двоюрідні брати і сестри – частку, яка належала б їхнім батькам.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представ­лення діє без обмеження ступеня споріднення.

Спадкова трансмісія – це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця, який не встиг реалізувати своє право на прийняття спадщини до його спадкоємців. На відміну від спадкування за правом представлення право спадкування при спадковій трансмісії переходить, а не виникає після смерті першого спадкодавця.

Відповідно до ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини, померлого, переходить до його спадкоємців на загальних підставах протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, становить менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Спадкоємець, який помер після відкриття спадщини, і не встиг її прийняти, після смерті першого спадкодавця, називається трансмістентом (другий спадкодавець), а його спадкоємці, на яких перейшло право успадкування, що належало б йому - трансміссарами.

Окрім переходу права на прийняття спадщини трансміссар на загальних підставах, упродовж шести місяців після відкриття спадщини, як потенційний спадкоємець може мати право на спадкування після смерті другого спадкодавця окремо на його спадщину.

9. Реалізація спадкових прав: порядок прийняття спадщини; відмова від спадщини

Прийняття спадщини – це свідчення згоди спадкоємця всту­пити у всі відносини спадкодавця, які становлять у сукупності спадщину.

Способи прийняття спадщини:

1. шляхом спільного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем;

2. шляхом подання заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого для її прийняття строку він не здійснив відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК України). Іншими словами, в даному випадку закон встановлює правову презумпцію прийняття спадщини тією особою, яка постійно проживала в одному житловому приміщенні разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Спростувати таку презумпцію спадкоємець може шляхом звернення до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є необхідним для спадкування спадкоємцями, які не проживали із спадкодавцем на час прийняття спадщини.

Загальний строк для прийняття спадщини складає шість місяців і починає вираховуватись з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця, або оголошення його померлим. Винятки стосуються строків для прийняття спадщини спадкоємцями, у яких право на спадкування залежить від прийняття чи неприйняття спадщини іншими спадкоємцями (наприклад, спадкоємці за законом наступних черг мають право прийняти спадщину у разі неприйняття її спадкоємцями попередніх черг, під призначений за заповітом спадкоємець має право прийняти спадщину у разі її неприйняття першим призначеним в тексті заповіту спадкоємцем). Для таких спадкоємців загальний строк для прийняття спадщини триває до спливу шестимісячного строку, а якщо строк, що залишився, менший, ніж шість місяців, – строк для прийняття спадщини цими особами продовжується до трьох місяців.

Прийняття спадщини завершується отриманням свідоцтва про право на спадщину, що за загальним правилом є правом, а не обов’язком спадкоємця. Отримання такого свідоцтва є необхідним для: отримання грошового вкладу, цінностей, які належали спад­кодавцю і були здані на збереження, майна, яке знаходиться у третіх осіб, перереєстрації домоволодіння, транспортного засобу тощо.

Свідоцтво про право на спадщину, як правило, видається державною нотаріальною конторою за місцем відкриття спад­щини після закінчення шести місяців з дня відкриття спад­щини.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на належну їм спадщину видається кожному з них із зазначенням імен та часток у спадщині інших спадкоємців. Якщо спадкоємцем за заповітом чи за законом є дитина, зачата за життя спадкодавця, але ще не народжена, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між спад­коємцями може відбутися лише після народження дитини. Якщо у складі спадщини є нерухоме майно, спадкоємець зобов’язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

У необхідних випадках нотаріус до закінчення строку для прийняття спадщини одним чи всіма спадкоємцями, до видачі свідоцтва про право на спадщину може видати спадкоємцям дозвіл на одержання частини спадкового вкладу в банку на покриття витрат, пов’язаних із:

1. доглядом за спадкодавцем під час його хвороби, що передувала смерті, а також його похованням;

2. утриманням осіб, які перебували на утриманні спадко­давця;

3. повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини та інших витрат, наприклад, пов’язаних з охороною спадкового майна.

У разі пропуску встановлених строків для прийняття спадщини спадкоємець вважається таким, що не прийняв спадщину і втрачає право на спадщину за винятком таких випадків:

1. якщо він звернеться з позовом до суду і доведе, що строк було пропущено з поважної причини;

2. якщо отримає письмову згоду інших спадкоємців і звернеться до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Відмова від спадщини. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, шляхом подання заяви про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Обмеження права на відмову від прийняття спадщини:

1. фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування;

2. неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування;

3. батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відмова від прийняття спадщини може бути здійснена на користь:

1. іншого спадкоємця за заповітом;

2. будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги;

3. на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем, якщо заповідач підпризначив спадкоємця.

Правові наслідки відмови від прийняття спадщини:

1. якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну;

2. якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну;

3. якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця, частка, від якої відмовився спадкоємець переходить до таких осіб;

4. якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов’язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.