4. Поняття та склад спадщини

Спадщина – це майно, яке переходить в порядку спадку­вання. Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов’язків померлого громадянина, які згідно з чинним законо­давством можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Спадщину називають спадковою масою або спад­ковим майном.

До складу спадщини не належать:

1. особисті немайнові права (честь, гідність, ділова репутація, право на участь у товариствах; членство в об’єднаннях тощо);

2. права та обов’язки, нерозривно пов’язані із особою (обов’язок підрядника виконати роботу, право на отримання аліментів);

3. права та обов’язки, спадкування яких не дозволяється законом (речі, на які поширюється особливий правовий режим, наприклад, морські кортики, які підлягають здачі в військкомісаріати).

Спадщина складається, як правило, із права приватної влас­ності померлого громадянина на різне майно (будинок, земельну ділянку, транспортні засоби, домашні речі). Крім права приватної власності, до складу спадщини можуть належати й інші права померлого громадянина, а саме:

1. право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були отримані ним за життя;

2. право на одержання страхових виплат, якщо в договорі страхування не був визначений вигодонабувач;

3. право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцю в договірних відносинах;

4. право на стягнення неустойки та на відшкодування мораль­ної шкоди, які були присуджені спадкодавцю за життя, та ін.

До спадкоємців переходять не лише права, а й обов’язки померлого: відшкодувати шкоду, яка була завдана спадкодавцем іншій особі; відшкодувати моральну шкоду, яка була присуджена за життя спадкодавця; повернути борги тощо.

5. Спадкування за заповітом. Поняття та вимоги до заповіту.

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті.

Ознаки заповіту:

1. односторонній правочин; він вважається дійсним після того, як заповідач у встановленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших заінтересованих осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, це ніяк не впливає на дійсність заповіту;

2. особливістю заповіту є те, що цей правочин тісно пов’язаний з особою заповідача, що виключає його складання за допомогою представника;

3. заповідач може наділити своїх спадкоємців лише тими правами та обов’язками, які йому належать або будуть належати на день смерті, оскільки в іншому випадку його волю виконати неможливо;

4. оскільки заповіт становить собою розпорядження заповідача на випадок смерті, то правові наслідки настануть лише за неодмінної умови – смерті заповідача. Заінтересовані особи не можуть оспорити заповіт, навіть якщо їм став відомий його зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті запо­відача.

5. заповіт не є умовним правочином. Та обставина, що він вступає в силу лише за наявності певного складу юри­дичних фактів, є основним положенням такого правочину, а не додатковою обставиною, від якої він буде залежати. Умовою є певна обставина, яка може настати, а може і не настати. Смерть людини неминуча, невідомий лише момент смерті.

В заповіті зазначаються місце і час його укладення, він під­писується особисто заповідачем. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса заповіт може бути під­писаний іншим громадянином.

Підпризначення спадкоємця (субінституція) – це призна­чення заповідачем додаткового спадкоємця на той випадок, коли основний спадкоємець, який вказаний у заповіті, помре раніше заповідача, відмовиться від спадщини або не прийме її. Для закликання до спадщини підпризначеного спадкоємця необ­хідна наявність двох умов:

1. підпризначений спадкоємець повинен пережити момент відкриття спадщини;

2. підпризначений спадкоємець повинен пережити момент, коли від спадкування «відпаде» основний спадкоємець за за­повітом.

Якщо призначений в заповіті основний спадкоємець помре після відкриття спадщини і не залишить спадкоємців ні за заповітом, ні за законом, то підпризначений в цьому випадку спадкоємець до спадщини не закликається, і спадщина вважа­ється відумерлою, тобто переходить у власність територіальної громади відповідно до ст. 1277 ЦК.

Секрет­ний заповіт – це заповіт, із змістом якого не має права ознайомитися навіть нотаріус. Особа, яка склала секретний заповіт, заклеює конверт і ставить свій підпис на ньому. Та­кий заповіт в присутності двох свідків кладуть в конверт і опечатують.

Після відкриття спадщини нотаріус призначає день ого­лошення заповіту і повідомляє про це членів сім’ї і родичів спадкодавця. В призначений день нотаріус в присутності за­інтересованих осіб і свідків відкриває конверт і оголошує зміст заповіту. Про оголошення заповіту складається протокол, в якому записується зміст заповіту. Протокол підписують но­таріус і свідки. Оригінал протоколу зберігається в нотаріальній конторі, а спадкоємцям видають нотаріально посвідчені копії.

Мета секретного заповіту – максимально забезпечити таєм­ницю заповіту.

Форма заповіту: письмова, нотаріальна. Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. У населених пунктах, де відсутні нотаріальні контори, заповіт можуть посвідчити службові особи відповідного органу самоврядування. За кордоном – відповідні консульські установи та дипломатичні представництва. До нотаріально посвідчених прирівнюються заповіти, які посвідчені певними посадовими особами (головними та черго­вими лікарями, директорами будинків для осіб похилого віку та інвалідів, капітанами суден, начальниками експедицій, коман­дирами військових частин, начальниками виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів).

При посвідчені заповіту посадовими особами обов’язкова участь двох свідків. Свідками не можуть бути спадкоємці, близькі родичі, особи, які не можуть підписати і прочитати заповіт.