1. Поняття договору купівлі-продажу. Альтернатива реальності чи консенсуальності договору купівлі-продажу та деяких інших видів договорів як новела цку

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) пере­дає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК).

Договір купівлі-продажу належить до категорії договорів із передачі майна у власність. Це – іменний, двосторонній, консенсуальний і оплатний договір.

Види договору купівлі-продажу:

1. роздрібна купівля-продаж;

2. поставка;

3. контрактація сільськогосподарської продукції;

4. постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу;

5. міна (бартер).

Уперше висновок про те, що закладені в ЦК України три конструкції дефініцій окремих договорів:

1. «сторона передає або зобов’язується передати майно чи вчинити іншу дію…»,

2. «сторона зобов’язується передати майно чи вчинити іншу дію»,

3. «сторона передає майно»

не можуть бути загальним критерієм для правильного визначення консенсуальності чи реальності договору та визначення моменту виконання договору зроблено Бервено Сергієм Миколайовичем у дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук «Проблеми договірного права України» 2006р.

На його думку, зазначені три конструкції можуть лише враховуватися, а остаточне вирішення проблеми консенсуальності чи реальності залежить від додаткових застережень про момент укладення договору за умови передачі майна чи вчинення іншої дії, як це передбачено, наприклад, в ст. 1046 ЦК, в якій прямо записано, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (реальний договір). Ним виявлено тенденції трансформації концепції реальності та консенсуальності договорів за ЦК України порівняно з ЦК УРСР, визначено види договорів, які можуть бути консенсуальними і які реальними, а також види договорів, які можуть бути в одних випадках консенсуальними, інших – реальними.

2. Елементи договірного зобов’язання купівлі-продажу

Сторонами в договорі є продавець і покупець. За загальним правилом право продажу товару надано власнику. У певних випадках право продажу надається іншій особі, наприклад, транспортній організації, зберігачеві, комісіонеру тощо…

Істотними умовами договору купівлі-продажу вважаються предмет та ціна.

Предметом договору можуть бути:

1. речі, що визначені інди­відуальними та родовими ознаками, які є у продавця на момент укладення договору або будуть створені (придбані) у майбутньому;

2. майнові права;

3. право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Для того, щоб річ визнавалася товаром і могла виступати як предмет договору купівлі-продажу, вона повинна мати оборотоздатність. Речі, обмежені в обігу, можуть бути предметом договору купівлі-продажу лише за наявності у продав­ця та покупця спеціального дозволу на їх реалізацію чи придбан­ня (наркотичні речовини, мисливська зброя), а речі, які вилучені з обігу, взагалі не можуть продаватися і купуватися.

На відміну від ЦК 1963 p., відповідно до якого ціна була істотною умовою договору купівлі-продажу, згідно з ЦК 2003 p. ціна є істотною умовою лише для окремих видів дого­ворів купівлі-продажу (наприклад, продаж нерухомості). В інших випадках за відсутності прямої вказівки на ціну безпосередньо в договорі вона визначається за правилами визначення звичайної ціни, яка склалася на аналогічні товари на момент укладення договору (ст. 632 ЦК). Ціна вста­новлюється за кількісну або за вагову одиницю товару.

Ціна в договорі може бути:

1. договірною, тобто встановленою за погодженням сторін,

2. централізованою,

3. фіксованою.

Залежно від виду договору до істотних умов відносяться умови про якість, комплектність, асорти­мент, виробника, строк гарантії тощо.

З метою спрощення процедури укладення договору купівлі-продажу в міжнародній торговельній практиці використовуються так звані базисні умови поставки: Офіційні правила по тлумаченню торговельних термінів Міжнародної торгової палати («Інкотермс») у редакції 2000 p. Мета Правил:

1. уніфікувати понятійний апарат;

2. визначити момент переходу ризику випадкової загибелі від продавця до покупця;

3. визначити зобов’язання сторін щодо завантаження, перевезення, страхування, охорони, розвантаження товару.

В ідповідно до ч. 4 ст. 265 ГК України умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Офіційних правил по тлумаченню торговельних термінів Міжнародної торгової палати («Інкотермс»).