Цимбалюк в. С.

л узева «процесуалізація», є не чим іншим, як еклектикою адміністративноготацивільногопроцесу.Узв'язкуіззазначеним пропонується методологічне положення за яким розвиток комплексних галузей законодавства, до яких відноситься й інформаційне законодавство, може здійснюватися виключно у матеріально-правовій формі. При виникненні юридичних колізій (деліктів) вирішення їх здійснюється відповідно до процесуальних складових провідних галузей законодавства: цивільного, адміністративного та кримінального.

Проведений аналіз чинного законодавства України свід­чить, що публічно-правові положення норм суспільних інформаційних відносин знаходять відображення в провідному галузевому законодавстві, яке систематизовано у формі Кодексів, за способами виникнення і значимістю правовідносин та методами їх охорони та захисту. Наприклад, стаття 200 Цивільного кодексу України; статті 111, 114, 132, 142, 145, 158, 159, 163, 168, 176, 177, 182, 183, 345, 356, 359, 361-363 Кримінального кодексу України. Гіперзв'язок законодавства щодо інформації існує і з іншим комплексним спеціальним законодавством. Для прикладу, у господарському праві це відображено на рівні законодавства у Господарському кодексі України (у статтях 19, 32, 33, 57, 71, 90, 155-162, 325-332, 362). Пошук специфіки інформаційних правовідносин у певній галузі права також можна продовжувати і в інших галузевих кодексах прийнятих законодавчим органом влади, парламентом - Верховною Радою України.

Наступним законодавчим джерелом комплексної галузі права у юридичній доктрині нашої країни вважається галузеве спеціальне законодавство. Тобто, важливим теоретичним аргументом щодо легальних ознак для формування будь-якої системи юридичних знань, на рівні комплексної галузі права, можна вважати наявність галузевого спеціального законодавст-

120

Інформаційне право: основи теорії і практики

ва, у тому числі на рівні таких правових його форм які мають у назві слово «Основи», чи, хоча б закони, у яких би була норма про те, що у них визначаються саме основи, засади (чи то основні засади), основні положення, принципи щодо певної сфери правовідносин. Легальність таких основоположних законодав­чих актів закріплюється традиційно у інших законодавчих актах, у яких визначається системний зв'язок сфери їх регулювання з іншими сферами публічно-правового регулювання. Таким чином визначається гіперзв'язок (взаємозв'язок, взаємовплив) законодавчих, а від них - і підзаконних нормативно-правових актів органів державної влади.

Чи існує такий „основний" (системоутворюючий) галузевий законодавчий акт щодо інформаційних правовідносин у нашій країні? Відповідь є однозначною -так. Таким вважається Закон України «Про інформацію». Розгляд його системних ознак пропонується далі, з урахуванням існуючої ієрархії системи вітчизняного законодавства.

Подальший розвиток державного регулювання інформацій­них відносин набув відображення в ряді інших законодавчих актів (у ході дослідження їх визначено біля 250). Але тільки в окремих з них (біля 20) є прямі посилання (бланкетність) щодо Закону України "Про інформацію". При такому підході до практики законотворчості виникають «розриви» різних законодавчих актів, публічно-правова складова інформаційного права перетворюється із системи у сукупність (купу) законів. За таких умов можливе виникнення протиріч у законодавстві та його застосуванні, особливо стосовно порушення прав людини у відносинах її з суспільством і державою.

На основі зазначених методологічних положень пропонуєть­ся перейти до визначення ієрархічних структурних елементів законодавства України у сфері інформації, інформаційної діяльності.

121

123

Цимбалюк В. С.

І нформаційні правовідносини відображені у Конституції України, коротко, у межах визначеної проблематики, можна здійснити так. Аналіз Конституції України свідчить, що побудова ієрархії пріоритетів у суспільних відносинах, визначаються у ній за об'єктно-суб'єктними ознаками: на першому місці - права, свободи та обов'язки людини (у тому числі, переважно правомірні інтереси та потреби громадян України); на другому - функції сус­пільства (українського народу, його громадських формувань); на третьому - держави у множині системи її органів влади та у формі визначення державних гарантій, державної політики та складових їх забезпечення (охорони, оборони, захисту публічно-правовими методами, засобами, способами, процедурами). В Конституції України також умовно автономно визначені функції пов'язані з міжнародними відносинами (тобто, участю суб'єктів правовідно­син України з суб'єктами інших правових систем (правовими системами інших держав, визначеними у них суб'єктами).

Формально щодо ознак правовідносин до інформації, можна зазначити деякі статті Конституції України у яких прямо вживається поняття "інформація", або - близькі за значенням чи похідні від нього інші слова та словосполучення (статті 17, 31, 32, 34, 35,40, 41, 50, 53, 54, 57, 49,68 тощо).

Виходячи з критерію історичності, хронології законодавчої діяльності, зокрема часу прийняття законодавчого акту, а також з критерію посилання на законодавчий акт у інших законодавчих актах пропонується вважати системоутворюючим законодавство України у сфері інформації, інформаційної діяльності Закон України « Про мови».

Закон України «Про мови» (Закон Української радянської соціалістичної республіки «Про мови в Українській РСР), від 28 жовтня 1989 року N 8312-11). У статті 1 Закону визначені завдання законодавства про мови. Відповідно до Конституції України їх можна подати наступним чином.

122