7. Поняття доказів у кримінальному процессі. Класифікація і властивості доказів.

Згідно ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Загальновизнаним є поділ доказів стосовно предмета обвинувачення на обвинувальні та виправдувальні; за джерелом формування — на первинні та похідні; залежно від відношення до предмета доказування — на прямі та непрямі; за механізмом їх формування — на особисті та речові. Частина 2 ст.84 КПК України містить класифікацію доказів за їх процесуальною формою.

Юридичні властивості, якими повинні володіти фактичні дані, що міс­тяться в певному джерелі, щоб стати доказом:

Належність — визначає наявність зв'язку між його змістом (фактич­ними даними) і обставинами, які підлягають доказуванню в справі, що роз­слідується чи розглядається. Критерієм належності доказів є предмет дока­зування.

Допустимість — вказує на відповідність відомостей вимогам кримі­нального процесуального закону: по суб'єкту отримання; по джерелу отримання; по способу отримання; по процесуальній формі, а також на від­повідність нормам істинності та моральності.

Достовірність — характеризує відповідність отриманих відомостей обставинам вчиненого злочину та іншим обставинам, які підлягають вста­новленню у кримінальній справі. Тобто означає, що докази правильно, аде­кватно відображають дійсність.

Достатність — визначає необхідний і достатній обсяг відомостей для висновку про встановлення предмета доказування. Слід врахувати, що в реальній практиці доказування вимога достатності використовується не лише для всієї сукупності доказів, зібраних у справі, але й до окремих груп доказів, і навіть до якого-небудь одного доказу — для оцінки наявності чи відсутності підстав прийняття якогось процесуального рішення, проведен­ня слідчої чи процесуальної дії.

Належність доказів

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи не­можливість використання інших доказів.

Допустимість доказу

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встанов­леному КПК.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті проце­суальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнаро­дними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини.

Суд зобов'язаний визнати суттєвими порушеннями прав людини і ос­новоположних свобод, зокрема, такі діяння:

• здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозво­лу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

• отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосу­вання такого поводження;

• порушення права особи на захист;

• отримання показань від особи, яка не була повідомлена про своє право не давати показання;

• порушення права на перехресний допит;

• отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрю­ваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Докази, передбачені КПК, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, коли вирішується пи­тання про відповідальність за вчинення зазначеного суттєвого порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчи­нення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального про-ІІадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підоз-рюнаного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості пі­дозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Докази та відомості, передбачені КПК, можуть бути визнані допусти­мими, якщо:

• сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими;

• вони надаються для доказування того, що підозрюваний, обвинува­чений діяв з певним умислом та мотивом, або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального право­порушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив від­повідне кримінальне правопорушення;

• їх надає сам підозрюваний, обвинувачений;

• підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дис­кредитації свідка.