Розділ 13. Міжнародні фінанси

13.1. Сутність, функції та політика міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси є складовою міжнародних економічних відносин, у розрізі тих з них, які пов’язані з міжнародним рухом фінансових активів. Специфіка міжнародних фінан­сів як економічних відносин полягає у їх відносній відокремленості від відносин розвитку виробництва та руху капіталу. Відбувається відгалуження частини коштів у національній валюті на внутрішньому ринку інших держав і міжнародних господарських ринках. Ці кошти втрачають взаємозв’язок із національною економікою і підпорядковуються правилам міжна­родних фінансів.

Міжнародні фінанси є історичною категорією, що постійно розвивається. Вони почали формуватися ще в період, коли складалися перші ознаки міжнародних товарообмінних відносин; виникали зобов’язання сплатити данину та почала застосовуватись сплата контри­буцій, репарацій, різноманітних дарів тощо; почала розвиватися торгівля між купцями не лише в межах певних держав, а й з іншими державами; розвивалися монетна, міняльна та вексельна справи; стали надаватися перші грошові позики (поява банківського капіталу).

На сучасному етапі міжнародні фінанси набули форми досить складної системи міжна­родних потоків грошових коштів і пов’язаних з ними відносин. Основними чинниками становлення та розвитку міжнародних фінансів є виникнення світових ринків, особливо товарних; міжнародний поділ праці; інтернаціоналізація і глобалізація економічних зв’язків; посилення інтеграційних процесів у політичній та соціальній сферах.

Об’єктивною передумовою існування міжнародних фінансів є закономірності міжна­родного кругообігу функціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на другому – постійно з’являється попит на них.

Рух грошових потоків у світовому господарстві можна згрупувати за такими напрямами:

- взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних держав;

- взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особами інших держав;

- взаємовідносини держави з урядами інших країн і міжнародними фінансовими організаціями;

- взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями.

Об’єктом міжнародних фінансів є потоки грошових коштів і пов’язані з ними фінансові відносини на світовому ринку.

Суб’єктами міжнародних фінансів є фізичні та юридичні особи, уряди, міжнародні організації й фінансові інституції, а також банки та інші кредитно-фінансові установи – посередники на міжнародному фінансовому ринку. Суб’єкти міжнародних фінансів з позиції конкретної держави поділяються на резидентів і неризедентів.

Отже, міжнародні фінанси – це сукупність міжнародних фінансових відносин між юридичними і фізичними особами, державами та міжнародними організаціями і фінансови­ми інституціями, що виникають у сфері обміну та розподілу з приводу створення і використання на світовому та регіональному рівнях централізованих грошових фондів.

Сутність міжнародних фінансів як економічної категорії розкривається у їх функціях. Саме у функціях міжнародних фінансів відбивається основне їх призначення – ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг та перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими суб’єктами міжнародного ринку, а також вчасно подавати сигнали про стан світової фінансової кон’юнктури.

Міжнародним фінансам притаманні такі основні функції:

1. Розподільна, сутність якої полягає у тому, що через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу між різними суб’єктами міжнародних економічних відносин. При цьому перерозподіл світового продукту в системі міжнародних фінансів визначається як об’єктивними закономірностями (капітал орієнтується на високу норму прибутковості, низький рівень ризиковості фінансових трансакцій, дію закону пропорційного розвитку), так і політикою (інтересами) суб’єктів міжнародних відносин.

У процесі міжнародних фінансових операцій у одних суб’єктів виникає потреба у додаткових коштах, а у інших – накопичуються тимчасово вільні кошти. Джерела фінансових ресурсів зосереджені в країнах-донорах, до яких належать економічно розвинуті держави. Саме в цих країнах акумулюється найбільший обсяг фінансових ресурсів світу, їм належать найвагоміші розміри квот у фондах міжнародних організацій, що призначені для надання фінансової допомоги. Також найбільша частка світових золотовалютних резервів є власністю приватних осіб, компаній, організацій та урядів розвинутих країн світу. Тому вказані суб’єкти міжнародних відносин постійно шукають вигідні сфери вкладення заощаджень і намагаються максимально диверсифікувати їх. В той же час країни, що розвиваються, постійно відчувають гостру нестачу довгострокових інвестицій. Отже, завдяки розподільній функції шляхом розподілу і перерозподілу світового продукту задовольняються певною мірою об’єктивні потреби та економічні інтереси як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються.

2. Контрольна, яка базується на відображенні міжнародними фінансами світового суспільного продукту в грошовій, тобто у зіставлюваній формі. Це дає змогу здійснювати облік і аналіз руху світового продукту в грошовій формі у будь-який час і на будь-якому етапі його розподілу і перерозподілу. Одержана під час такого аналізу інформація є основою для прийняття подальших рішень щодо міжнародних фінансів, розробки поточної та страте­гічної міжнародної фінансової політики.

Останнім часом дедалі більшого значення у державах світу набуває політика у сфері міжнародних фінансів, в основі якої лежить керування валютно-фінансовими і кредитними відносинами. Міжнародна фінансова політика пов’язана з міжнародним поділом праці, формуванням і погашенням державного зовнішнього боргу, з участю держави у діяльності міжнародних організацій та фінансових інституцій.

Міжнародна фінансова політика – це сукупність заходів і рекомендацій держави у сфері міжнародних фінансів. Головне завдання міжнародної фінансової політики полягає у забезпеченні належними фінансовими ресурсами реалізації тієї або іншої міждержавної програми економічного та соціального розвитку. Міжнародна фінансова політика юридично регламентується нормами і принципами міжнародного фінансового права.

Міжнародна фінансова політика є складовою економічної політики. При цьому вони мають узгоджуватись і доповнювати одна одну. Так, ефективна міжнародна фінансова політика держави сприяє загальному розвитку її національної економіки, і навпаки – прорахунки у міжнародних фінансах призводять до уповільнення розвитку національної економіки.

До чинників ефективної міжнародної фінансової політики належать: дієвий механізм розробки, прийняття і виконання фінансової політики; відповідний професійний рівень осіб, які приймають рішення з міжнародних фінансів і втілюють їх у життя; сталий та сприятливий характер міжнародних економічних відносин; стабільний та прогнозований стан національної фінансово-економічної політики.

Формами реалізації міжнародної фінансової політики є планування, укладання міжнародних договорів, видання нормативних актів, оперативне керівництво та контроль з боку компетентних державних органів. У періоди загострення кризових явищ спостері­гається посилення державного регулювання у сфері міжнародних фінансів.

Міжнародну фінансову політику залежно від характеру заходів і рекомендацій, а також їх наслідків поділяють на:

1) довгострокову, яка передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму. Це, насамперед стосується змін у системі міжнародних розрахунків; значенні золота в міжнародних відносинах; наборі резервних (ринкових) валют; режимі валютних паритетів і курсів; міжнародних розрахункових і платіжних засобах; завданнях міжнародних і фінансових організацій; методах вирівнювання платіжних балансів тощо.

2) поточну, яка полягає у щоденному оперативному регулюванні кон’юнктури валютних ринків і ринків капіталу, податків і кредитів, міжнародної інвестиційної діяльності та ін. Таке регулювання проводиться для підтримки рівноваги платіжного балансу та забезпечення стабільного функціонування національної, світової та регіональних валютних систем. Основними елементами поточної міжнародної фінансової політики є валютна, кредитна та податкова політика.