Розділ 10. Страхування. Страховий ринок

10.1. Сутність, принципи, функції та роль страхування

Страхування є важливою складовою категорії сучасних фінансів. Необхідність страхо­вого захисту викликана прагненням обмежити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов’язані з певними ризиками. Унаслідок стихійного лиха чи непередбачених обставин юри­дичним і фізичним особам може бути завданий збиток. У цьому зв’язку є потреба поперед­жувати і відшкодовувати завдані збитки. Не задовольнивши цю потребу, неможливо забезпе­чити безперервний процес виробництва матеріальних благ і підтримувати належний рівень життя суспільства. Відносини, які виникають у суспільстві з цього приводу, мають об’єктив­ний характер і в сукупності формують сутність економічної категорії – страхування.

Сам термін «страхування» походить від латинського «securus» і «sine cura», що означають «безтурботний». Поняття «страхування» доволі часто пов’язують зі словом «страх», а тому вживають у значеннях «захист», «підтримка», «гарантія успіху».

Страхові відносини виникли у суспільстві у процесі його історичного розвитку. Потреба у страховому захисті виникла з появою людини і зростала у процесі її діяльності. Людство завжди прагнуло захистити себе від різного роду ризиків та було змушене вживати упереджувальні заходи з метою забезпечення достатніх умов життєдіяльності та виробни­чого процесу. Окремі елементи страхування були ще відомі за тисячі років до нашої ери. Так, у шумерів торгівцям видавалися певні суми грошей у формі позики або вони мали створю­вати «спільну касу» на випадок утрати вантажу під час перевезення. Закони вавилонського царя Хаммураппі (1750-1792 рр. до н.е.) вимагали укладення між учасниками торгівельного каравану угоди про спільне покриття збитків у випадку настання непередбаченої події.

Найдавнішою формою страхового захисту було взаємне страхування, яке у XIII ст. поступово поширювалося в Італії, Англії, Німеччині, де значного розвитку набули торгівля, грошові розрахунки, морське судноплавство. У XVII ст. у Західній Європі, а у XVІІI ст. і на території сучасної України особливо активно розвивається класичне страхування за всіма видами ризиків: морське та вогневе страхування, страхування життя та від нещасних випад­ків. Страхові платежі та внески стають регулярними, акумулюються у відповідному страхо­вому фонді для організації страхового захисту, з’являються страхові товариства, що здій­cнюють свою діяльність з метою отримання прибутку.

Особливо інтенсивно розвиваються всі форми та види страхування у ХХ ст., а в сучас­ному світі воно стало невід’ємною складовою ринкової економіки. Нині страхування пере­творилось в універсальний засіб страхового захисту всіх форм власності, доходів господарю­ючих суб’єктів і громадян. Розвиток ринкових відносин, удосконалення засобів вироб­ництва призводять до збільшення кількості ризиків і величини збитків від їх настання. Поряд із потребою страхування класичних ризиків з’являється необхідність у страхуванні підприємницьких, фінансових, банківських, кредитних, валютних та нових специфічних ризиків. У ринкових умовах страхування стає не лише засобом захисту страхувальників від руйнівних стихійних лих, а й способом захисту від несприятливих змін ринкової кон’юнк­тури, які можуть негативно вплинути на життєдіяльність усіх суб’єктів ринкових відносин.

З економічної точки зору страхування є системою економічних відносин, які виникають між двома суб’єктами – страховиком і страхувальником – з приводу забезпечення захисту майнових інтересів останнього за рахунок сплати ним страхових внесків до спеціально створених для цього грошових фондів, звідки здійснюється відшкодування збитків у разі настання обумовлених страхових випадків.

Кожна економічна категорія проявляє свою сутність через функції, які вона виконує. Сутність та зміст страхування розкривається через такі функції:

1. Ризикова (відшкодування), яка полягає в переданні страховику за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику у випадку настання страхових подій, передбачених чинним законодавством або договором страхування. Іншими словами, в рамках цієї функції передбачається матеріальна відповідальність страховика за наслідки ризику.

2. Превентивна (попереджувальна), яка спрямована на попередження можливих збитків і зменшення їх наслідків від несприятливих страхових подій. Страховик об’єктивно зацікавлений у більш тривалому використанні коштів страхового фонду і тому намагається зменшити ймовірність виплат шляхом зменшення ймовірності настання страхового випадку. З цією метою страховик може використовувати фінансову та правову превенцію. Фінансова превенція полягає в тому, що страховик частину своїх доходів може спрямувати на фінансування превентивних заходів (фінансування заходів щодо запобігання дорожньо-транспортних пригод, фінансування протипожежних заходів тощо), а правова превенція – в тому, що страховиком не приймаються на страхування певні ризики.

3. Заощаджувальна (накопичувальна), яка дає змогу страхувальнику завдяки страховим внескам накопичити певну страхову суму за умови відсутності страхового випад­ку за час дії договору страхування. Ця функція характерна для окремих видів особистого страхування, за якими укладаються угоди довгострокового страхування (страхування життя, пенсій, ренти).

4. Контрольна, яка проявляється у здійсненні фінансового контролю за правильним проведенням страхових та інвестиційних операцій, оптимальним формуванням та цільовим використанням страхових капіталів (державний нагляд і внутрішній аудит).

Крім цього, науковці виділяють також інші функції страхування, а саме: формування і використання страхових фондів, компенсаційна, інвестиційна, ціноутворення (тарифікація) та інші.

Страхування характеризується не тільки певними функціями, а й ґрунтується на таких основних принципах:

1) конкурентність – вільний вибір страхувальником страхової компанії, а страховою компанією – виду страхування;

2) страховий ризик – потенційна можливість збитку або втрати доходу при настанні визначених подій. Конкретним проявом реалізації страхового ризику є страховий випадок, тобто фактичне настання непередбачуваної події;

3) страховий інтерес страхувальника і страховика як законна вимога відшкодувати майновий збиток, що пов’язаний із правом власності, володіння, розпорядження і викорис­тання об’єкта страхування та права вимоги від страховика дотримання умов договору;

4) максимальна сумлінність – надання повної інформації щодо предмета укладеного договору страхування як на етапі його укладання, так і на етапі виконання, тобто це повна довіра між страховиком і страхувальником;

5) страхове відшкодування на рівні збитку, яке не повинно приносити страхувальнику прибуток, а повинно тільки відновити його майнове становище до того рівня, який був безпосередньо перед страховим випадком, що відбувся;

6) застереження – включення до договору страхування особливих клаузул. Наприклад, франшиза – визначена в договорі страхування незначна частини збитків, що не підлягають відшкодуванню страховиком, тобто є способом розподілу ризиків і рівня страхової відповідальності;

7) суброгація (зустрічний регресний позов) – передача страховику, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток;

8) диверсифікація – законодавча можливість розширення ділової активності страхо­виків за рамками основної діяльності;

9) контрибуція – право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків;

10) співстрахування – страхування об’єкта за одним спільним договором кількома страховиками та перестрахування – передача однією страховою компанією іншій частини своїх зобов’язань відповідно до укладених договорів.

Роль страхування полягає у:

- забезпеченні стабілізації відтворювального процесу та економічної сталості в суспільстві;

- гарантуванні компенсації збитків, заподіяних майновим інтересам держави, суб’єктів господарювання і громадян;

- звільненні бюджету від тягаря витрат на відшкодування збитків, що мають місце внаслідок руйнівних природних катаклізмів, техногенних катастроф, епідемій та інших нещасних випадків;

- реалізації соціальної політики держави завдяки здійсненню матеріального захисту громадян шляхом виплати пенсій і грошової допомоги через систему державного соціального страхування;

- створенні додаткових джерел для інвестування в національну економіку шляхом вкладення коштів страхових резервів (переважно за довгостроковими договорами особистого страхування) у пріоритетні галузі.

Таким чином, страхування є однією з вагомих сфер фінансової системи, виконує активну перерерозподільну функцію в економіці, оскільки одночасно є способом залучення грошових ресурсів і засобом відшкодування збитків.