47. Кам’яновугільний період.

Кам'яновугільний період (система), часто Карбон — п'ятий період палеозойської ери. Підстилається девонською і покривається пермською системами.

Таким чином, тривав від кінця Девонського періода, приблизно 345 млн до початку Пермського, 280 млн. (ICS 2004). Відклади, які визначають початок і кінець періоду, добре ідентифіковані, але точні дати досить невпевнені. Тривав 65-70 млн. років.

У карбоні відбулися значні гороутворювальні рухи й пов'язані з ними регресії моря, що чергувалися з широкими трансгресіями. Були поширені комахи і земноводні, з'явились рептилії, у морях переважали безхребетні. Великого розвитку набула наземна рослинність (лепідодендрони, сигілярієві, деревоподібні папороті тощо). З їхніх решток утворилося кам'яне вугілля.

Відклади, що утворилися впродовж кам'яновугільного періоду, становлять кам'яновугільну систему. Кам'яновугільна система названа за значним поширенням покладів викопного вугілля. Поклади їх у карбоні складають близько 25% загальних світових запасів. Вугільні басейни і родовища карбону широко представлені в Європі і Північній Америці, де сконцентровано понад 80% загальних геологічних запасів вугілля цієї доби.

Основні вугільні басейни — в Україні — Донецький і Львівсько-Волинський. В Азії — Кузнецький, Карагандинський, Екібастузький і Тунгуський та інші.

З відкладами карбону пов'язані найбільші в Європі басейни: Південному Уельсі, Ланкаширі, Нортумберленді, Кенті — у Великій Британії, Астурійський — в Іспанії, Валансьєн — у Франції, Льєж і Кампін — у Бельгії, Нижньорейнсько-Вестфальський (Рурський) — у ФРН, Верхньосілезький — у Польщі, Остравський — у Чехії.

В Північній Америці з пенсильванськими товщами пов'язане найбільше вугленакопичення (Аппалачський, Ілінойський, Пенсильванський, Мічиганський, Техаський басейни).

У відкладах кам'яновугільної системи зосереджено багато різних руд осадового та магматогенного походження: бурі залізняки, боксити, вогнетривкі глини, руди поліметалів, нерудні корисні копалини.

48. Мезозойська ера.

Мезозойська ера, Мезозой — друга з трьох геологічних ер Фанерозойського еону, що настала після Палеозойської і змінилася Кайнозойською ерою.

Настала 251 млн років тому. Тривалість Мезозойської ери оцінюється приблизно у 175 млн років. Поділяється вона на тріасовий період (251–199,6 млн років тому), юрський період (199,6-145,5 млн р. тому) і крейдяний період (145,5-65,5 млн р. тому). Кожен з цих періодів відзначається своїми, властивими тільки йому фізико-географічними умовами, певним розподілом моря і суші, а в межах останньої — гірських хребтів і рівнин, специфіч. краєвидами, складом органічного життя, проте зберігає загальні риси, характерні для мезозою в цілому. Наприкінці палеозойської ери завершуються великі горотворні рухи в земній корі, об'єднані під назвою герцинських. Вони зумовили різкі зміни фізико-географічних умов на Землі і, в зв'язку з цим, значні зміни в складі органічного світу.

49. Юрський період.

Юрський період, часто Юра — період геологічної історії Землі, середній геологічний період мезозойської ери. Тривав приблизно 56,3 млн. років: від 201,3 ± 0,2 до 145,0 ±0,8 млн. років тому.

За юрського періоду великі простори материків зазнали опускання і трансгресії в їхні межі моря. Наприкінці цього періоду море вкрило величезні простори суходолу як у північній, так і у південній півкулях, причому на території України тільки Український кристалічний щит та Донецький кряж були в цей час вище від рівня моря.

Наприкінці цього періоду відбувались інтенсивні горотворні рухи, які супроводились виходом з-під рівня моря значної частини континентів.