1. Віруси. Поняття. Епідемія. Пандемія.

2. СНІД.

3. Роль вірусів у природі та житті людини.

4. Поняття асиміляція, дисиміляція, метаболізм.

5. Енергетичний обмін та його етапи.

6. Хемосинтез та фотосинтез.

7. Особливості будови тканин рослин та їх відмінності від тканин ссавців.

8. Порівняльна характеристика кишкового та поза кишкового травлення.

9. Типи розмноження ( поліембріонія, партеногенез, брунькування…)

10. Гаметогенез.

11. Запліднення у рослин.

12. Етапи індивідуального розвитку організму. Послідовність онтогенезу ссавців.

13. Поняття про ентодерму, ектодерму та мезодерму. В чому відмінність?

14. Формування тканин та органів зародка.

15. Варіанти після зародкового розвитку.

16. ріст та регенерація у різному віці.

17. Поняття про життєвий цикл.

18. Мутагени. Вплив на рослини та тварин.

19. Схрещування різних видів та генетичні наслідки.

20. ГМО.

21. Поняття селекції та одомашнення.

22. Генетична біотехнологія.

23. Поняття про клітинну інженерію.

24. Клонування. Перспективи та наслідки.

25. Вплив екологічних факторів на живі організми.

26. Основні середовища існування організмів.

27. Поняття про грунт як середовище існування.

28. Організм як середовище існування.

29. Поняття про біоритми.

30. Вид та його характеристика.

31. Популяційні хвилі, їх залежність та значення.

32. Кругообіг енергії в біогеоценозах.

33. Агроценоз.

34. Біосфера та її межі.

35. Поняття про ЧЕРВОНУ КНИГУ УКРАЇНИ.

36. Еволюція. Еволюційна теорія Ж.-Б. Ламарка.

37. Еволюційна теорія Ч. Дарвіна.

38. Синтетична теорія еволюції.

39. Мікроеволюція.

40. Макроеволюція. Прогрес та регрес.

41. Еукаріоти та прокаріоти. Скласти порівняльну таблицю.

42. Гіпотеза панспермії.

43. Архейська ера та її представники.

44. Протерозойська ера та її представники.

45. Палеозойська ера та її представники.

46. Силурійський період.

47. Кам’яновугільний період.

48. Мезозойська ера.

49. Юрський період.

50. Кайнозойська ера

1. Віруси. Поняття. Епідемія. Пандемія.

Віруси — неклітинні форми живих організмів , які складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки, зрідка включаючи інші компоненти (ферменти, ліпідні оболонки тощо). Віруси займають екологічну нішу облігатних внутрішньоклітинних паразитів, розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їхній ферментативний апарат і переключають клітину на синтез зрілих вірусних часток — віріонів. Поширені всюди. Викликають хвороби рослин, тварин і людини. Існує декілька механізмів антивірусного захисту організму людини. Один із них — синтез інтерферону, протеїну, що бере участь в блокуванні розповсюдження вірусної інфекції між сусідніми клітинами. Розділ біології, що вивчає віруси називається вірусологією.

Епід́емія або пошесть — тип захворювання, яке є новим для даної популяції протягом періоду збереження імунної «пам'яті» та розповсюджується зі швидкістю, що значно перевищує очікувану, засновуючись на нещодавньому попередньому досвіді (тобто числі нових випадків за одиницю часу).

Для тварин замість терміну «епідемія» часто використовується термін епізоотія. Хвороба, що розповсюджується протягом епідемії, може бути як інфекційною, так і неінфекційною.

Термін епідемія використовується коли захворювання охоплює значні регіони. В разі надзвичайно широкого розповсюдження епідемії (кілька країн, чи навіть на кількох континентах) часто вживають термін пандемія.

Пандемія — епідемія, що характеризується поширенням інфекційного захворювання на території усієї країни, територіях сусідніх держав, а в окремих випадках і багатьох країн світу. Характеризується відсутністю імунітету в людства, або сироватки. Серед інфекційних захворювань, які набирали масштабу пандемії: чума, холера, грип.

3. Роль вірусів у природі та житті людини.

Проникнення вірусу в клітину спричинює в ній інфекційні процеси. Інфекцією називають комплекс процесів, які відбуваються під час взаємодії інфекційного агента (бактерії, гриби, віруси) з організмом хазяїна. Подібні явища, спричинені паразитичними тваринами (найпростішими, червами тощо), називають інвазією.

Організм людини, тварин і рослин має захисні механізми, здатні протистояти вірусним інфекціям. Так, у відповідь на проникнення вірусів, які розпізнаються як антигени, в організмі людини і тварин виробляються антитіла білкової природи (імуноглобуліни). Вони здатні зв'язувати антигени у комплекс антиген-антитіло, який знешкоджується імунною системою. У результаті такої взаємодії змінюється структура вірусної оболонки або антитіла блокують її прикріпні білки, унаслідок чого вони не можуть зв'язуватись з рецепторними ділянками плазматичної мембрани клітин.

У відповідь на проникнення вірусу в клітину можуть вироблятись захисні білки — інтерферони, що пригнічують розмноження вірусів. На відміну від антитіл, інтерферони не мають специфічності по відношенню до певних видів вірусів. їх застосовують у лікуванні та профілактиці багатьох вірусних захворювань.

Крім гуморального імунітету, який здійснюється завдяки виробленню антитіл, є й клітинний, що грунтується на здатності певних видів лейкоцитів розпізнавати інфіковані вірусами клітини й знищувати їх. У гемолімфі членистоногих знайдено особливі ферменти, які розкладають вірусні частинки

Роль вірусів у природі полягає у регуляції чисельності своїх хазяїв. Людина використовує віруси убіологічному методі боротьби зі шкідливими видами (личинками кровосисних комарів, шовкопряда-недопарки тощо). Наприклад, проблему масового розмноження кролів в Австралії, що загрожувало виснаженню пасовищ, вдалося розв'язати за допомогою вірусу, який ефективно знизив чисельність цих тварин. Застосовуючи вірус проти шкідливого виду, треба попередньо переконатися, чи не вражатиме він й інші організми.

Віруси використовують і в генетичній інженерії:за їхньою допомогою певний ген, виділений з іншого організму або синтезований штучно, можна переносити в клітини бактерій. Так забезпечується синтез речовин, необхідних людині (наприклад, гормону інсуліну для лікування цукрового діабету, захисних білків-інтерферонів).

Учені вважають, що віруси відіграють певну роль і в еволюції прокаріот, оскільки можуть передавати спадкову інформацію від одних особин цих організмів до інших, як у межах одного виду, так і між різними, вбудовуючись у спадковий матеріал клітини-хазяїна.