Класифікація колективів в організації:

1. за складом учасників – гомогенні, гетерогенні;

2. за характером зв’язків – формальні, неформальні;

3. за функціями – орієнтовані на цілі, орієнтовані на спілкування;

4. за статусом функціонування – офіційні, неофіційні;

5. за термінами існування – тимчасові, постійні;

6. за розмірами – малі (первинні), великі (вторинні);

7. за рівнем згуртованості: згуртовані, розгруповані, роз’єднані (конфліктні).

Класифікація первинних колективів та їх характерні риси

Види колективів	Склад	Основна характеристика	Форми зв’язків
Малі	2-5 осіб	Високий ступінь інтенсивності та рівноправності	«діади» і «тріади»
Середні	5-11 осіб	Можуть відокремлюватися пари з більш тісними відносинами	«зірка», «клубок», «ланцюг»
Великі	Більше 11 осіб	Відокремлюються групи з більш тісними взаємовідносинами	«діади», «тріади», «квартети», «зірки», «клубки», «ланцюги»

Комітет – це група співробітників, якій організація делегує свої повноваження для виконання конкретного завдання. Є два основні типи комітетів:

• спеціальний (тимчасовий), який створюється для виявлення проблем, розв’язання локальних, глобальних чи делікатних питань, розробки альтернативних рішень тощо;

• сталий, який діє перманентно і має конкретну, найчастіше довготривалу ціль (наприклад, для надання консультацій).

Комітети, як і неформальні групи, відіграють специфічну роль у процесі управління організацією.

Коли варто використовувати комітет?

Використовуючи комітети, не слід забувати про певні помилки, які призводять до зниження ефективності функціонування комітетів і організації в цілому.

Кожен колектив у процесі своєї діяльності виконує певні функції.

Функції колективу

Функції	Зміст
Економічні	Сприяння підвищенню продуктивності праці, якості продукції і послуг, виконанню завдань, планів і досягненню певних цілей, раціональному використанню ресурсів, участі в управлінні виробництвом
Соціальні	Сприяння покращенню умов і охорони праці, підвищенню життєвого рівня і соціально-культурних умов життя працівників, розвитку творчої активності працівників, участі в управлінні соціальним розвитком
Політичні	Сприяння участі в управлінні державою

2. Сутність, стадії та фактори згуртованості колективу

Згуртованість – це психологічна єдність людей у найважливіших питаннях життєдіяльності колективу, що проявляється у залученні до нього учасників, прагненні його захистити та зберегти.

Згуртованість колективу виявляється у залученні до нього його членів, в силі дії на окрему людину, що спонукає її зберігати активність у групі та перешкоджає виходу з неї.

Чинники що впливають на згуртованість групи

Збільшують згуртованість	Зменшують згуртованість
Міжгрупова конкуренція	Внутрішньо групова конкуренція
Особистісні симпатії	Розміри групи
Сприятлива оцінка	Домінування в групі
Спільна мета	Неузгодженість мети
Взаємодія	Негативний досвід

Стадії згуртованості колективу:

1. Орієнтування членів групи в соціальній ситуації, формування спільних ціннісних орієнтацій.

2. Взаємна адаптація членів групи, закріплення позитивних особистісних відносин між більшістю членів.

3. Глибоке засвоєння всіма членами групи її норм, правил, цілей та настанов.

4. Перетворення групи в узгоджено функціонуючу соціальну спільноту.

Фактори, що сприяють підвищенню рівня згуртованості колективу

1. Залучення до групи кожної особистості з метою реалізації певних потреб.

2. Суб’єктивні переваги групи порівняно з іншими, що виникають з різних емоційних причин.

3. Наявність між групової конкуренції (змагальності).

4. Очікування того, що членство в цій групі матиме позитивні наслідки.

5. Зацікавленість в цілях, цінностях, престижі цієї групи.

3. Соціально-психологічний клімат трудового колективу (СПК)

СПК – це якісний бік міжособистісних стосунків, який виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, що сприяють діяльності і всебічному розвитку особистості в групі.

Види СПК

1. Позитивний (здоровий, сприятливий) – сприяє покращенню економічних показників діяльності колективу та його згуртованості.

2. Негативний (нездоровий, несприятливий) – призводить до погіршення економічних результатів та розладу в колективі (плинність кадрів).

Параметри аналізу СПК

1. Структура взаємовідносин – суспільні, міжособистісні, статусно-рольові, групові.

2. Особливості життєдіяльності колективу – відповідність формальних і неформальних структур, вплив стилю керівництва, інтенсивність спілкування, організація спільної діяльності.

3. Форми прояву – ставлення до справи, до людей, «самопочуття» особистості в групі.

Методи вивчення СПК

1. анкетування;

2. інтерв’ю;

3. тестування яке включає:

   1. соціометричні методики:

• експрес методика – дозволяє визначити емоційний і соціальний статус членів групи;

• методика Вайсмана – кожен працівник обирає 5 найбільш цінних якостей для успішної діяльності;

• побудова соціограми – кожен працівник відмічає осіб, з якими він хотів би працювати, а також тих, з ким праця неможлива;

• методика соціально-психологічної самооцінки колективу – містить 74 судження, що характеризують поведінку особистості та відносини в колективі.

2. «Кліматичне коло» - використовується для комплексного оцінювання СПК.

Має 4 зони:

1 – активність, доброзичливість;

2 – напруженість, тривожність, невпевненість;

3 – пасивність,невпевненість, пригніченість;

4 – сприятливість, умиротворення.

Таким чином, в кожній організації є і формальні, і неформальні групи, і серйозним аспектом в діяльності керівника є необхідність розуміння важливості існування цих груп і управління ними, оскільки взаємодія груп в трудовому колективі і утворює його соціально-психологічний клімат. Всі групи в колективі повинні працювати, як єдиний злагоджений механізм. Чим краще керівник володіє мистецтвом управління групами і факторами дії на них, тим сильніше він впливає і на окремого працівника, і на результати діяльності організації в цілому.