6. Методологія аналізу зайнятості й безробіття та демократизація цих сфер в Україні

Зайнятість та безробіття утворюють блок питань, де економічне та соціальне сплетені в щільний вузол.

Безробіття визначають як різницю між кількістю осіб, які перебувають у даний момент у складі робочої сили, й кількістю зайнятих. Міжнародна організація праці (МОП) розробила ряд доволі жорстких критеріїв для визначення статусу безробітного, а саме: обов'язковість реєстрації в установах служби зайнятості; активний пошук роботи; робота впродовж декількох місяців перед звільненням; вимушений характер звільнення; відсутність пропозицій про працевлаштування, які служба зайнятості вважає такими, що підходять для даного претендента; відсутність інших джерел прибутку.

Безробіття веде до серйозних економічних та соціальних наслідків. Економічні наслідки полягають у недовипуску продукції, що зменшує можливості покращення загального добробуту суспільства й погіршує матеріальне становище безробітних. Соціальні наслідки безробіття пов'язані зі збільшенням соціальної напруги в суспільстві, яка може призвести до зміни по­літичного курсу держави. Досвід 30-их років свідчить, що люди, позбавлені роботи, втрачають професійну придатність, відчувають себе зайвими та самотніми, перебувають у стресовому стані. Затяжне масове безробіття загрожує порушити стабільність демократії. Тому з будь-якого погляду - економічного, соціального чи політичного – сучасні уряди намагаються протидіяти надмірному безробіттю. Водночас, економічна наука оперує поняттям так званого «природного рівня безробіття», який у західних країнах коливається від 4% до 6% безробітних у країні. Таке безробіття зумовлене мобільністю робочої сили і не загрожує стабільності суспільства.

Щоб правильно оцінити ситуацію з безробіттям і виробити ефективну стратегію щодо нього, необхідно визначити його тип.

Фрикційне (плинне) безробіття – це тимчасова втрата роботи, пов'язана із зміною його місця. Воно найбільш розповсюджене і може бути спричинене зміною роботи в силу природних причин (переїзд, зміна роду занять, закінчення строку контракту і т. п.). Пошук нової роботи вимагає деякого часу. Саме цей рівень називають природним рівнем безробіття, або рівнем без­робіття під час повної зайнятості.

Циклічне (кон'юнктурне) безробіття, що виникає під час економічних криз, є наслідком тимчасового, зумовленого кон'юнктурою скорочення попиту на товари та послуги, що веде до згортання їх виробництва і звільнень робітників. Кон'юнктурне безробіття переважно зникає в періоди зростання виробництва, але в деяких випадках може перейти в застійну форму. Соціальний захист від цього виду безробіття повинен включати не лише матеріальну допомогу на випадок безробіття, а й формування макроекономічних умов для відновлення продуктивної зайнятості (створення нових та використання існуючих робочих місць, забезпечення професійної придатності безробітного, посилення його конкурентоспроможності на ринку праці).

Структурне безробіття може бути викликане невідповідністю професіональної структури робочої сили тому попиту на певні професії та кваліфікації, який виникає на певний момент в тій чи іншій галузі господарства, або в тому чи іншому регіоні. Його викликають зсуви в структурі попиту та в технології виробництва. Цей вид безробіття об'єктивно присутній в кожній ефективній економіці. Його необхідно вивчати з метою вжиття заходів, спрямованих на мінімізацію його негативних наслідків.

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонного характеру деяких видів виробництва (особливо сільськогосподарського). Воно є найменш гострою формою безробіття та не може бути суттєво зменшеним.

Приховане безробіття виникає тоді, коли певна кількість робітників, що формально вважаються зайнятими, насправді стали зайвими в зв'язку зі спадом виробництва або структурними змінами. У перспективі такі робітники поповнюють лави безробітних або переходять у категорію ефективно зайнятих. Приховане безробіття стало типовим для економіки пострадянських країн, де велика кількість робітників перебуває в тимчасових відпустках, або, працюючи, не отримує заробітної плати.

Дослідники ринку праці виокремлюють європейську й американську моделі регулювання ринку праці. Обидві моделі демонструють певний порядок, керовану систему відносин, проте суб'єкт, відповідальний за рух потоків робочої сили, в них різний. В американській системі суб’єктом є фірма, у європейській – держава. Ця відмінність обумовлена тим, що в економіці США домінують великі, ієрархічно організовані фірми, здатні забезпечувати внутрішню (у межах фірми) мобільність. Європейський ринок відрізняється головно зміною робітником фірми місця праці, професії. На відміну від США, де робітнича мобільність здійснюється під керівництвом стратегічної діяльності фірм, у Європі головну роль відіграє держава, яка бере на себе відповідальність за влаштування значної кількості населення. Держава регулює умови праці і формування заробітної плати, виконує посередницькі функції в колективних переговорних домовленостях. В ряді країн (Японія, Швеція) держава постійно й цілеспрямовано проводить політику підтримки зайнятості. Так, у Швеції з цією метою передбачено три напрямки: суспільні роботи, професійна підготовка та перепідготовка, стимулювання самозайнятості й підприємництва.

В Україні ситуація у сфері зайнятості є складною. По-перше, через низький рівень оплати праці зайнятість в Україні гарантує лише соціальний статус, але не прибуток, як це є в державах з нормально функціонуючою ринковою економікою. По-друге, показник офіційно зареєстрованого безробіття в Україні становить 4,3%, але розрахунки за методикою МОП дають майже 13%. Якщо додати ще й приховане безробіття (а воно становить 35-40%), то ми побачимо, що рівень безробіття в Україні перебільшує допустимі стандарти в декілька разів. По-третє, спостерігається відтік робітників з легальної економіки в тіньову сферу.

Ринковий характер відносин зайнятості в сучасних умовах визначається двома основними принципами. Перший з них передбачає добровільний характер праці. Порушення принципу добровільності праці може допускатися лише у виняткових випадках, обумовлених законодавством. Добровільна праця як загальнолюдська цінність заснована на праві вибору. Займатися чи не займатися кожній окремій людині суспільною працею – це її право. Отже, зайнятість у народному господарстві вже не розглядають як виняткову сферу суспільно корисної праці. Навчання, домашнє господарство, виховання дітей – рівноправні галузі суспільно корисної діяльності.

Другий принцип передбачає відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю. Держава відмовляється від жорсткої регламентації форм та режимів зайнятості й обов'язковості праці в суспільстві. Здійснюючи політику зайнятості, держава має на меті забезпечити свободу та добровільний вибір будь-якої сфери суспільно-корисної діяльності. Вона допомагає зайнятості непрямими методами, надаючи перевагу заохочувальним, стимулюючим заходам.

Орієнтиром у державній політиці повинна бути повна продуктивна, вільно обрана зайнятість. При цьому поняття повної зайнятості також набуло нового змісту. Попереднє його тлумачення передбачало максимальне втягнення працездатного населення у суспільне господарство. Нове тлумачення допускає будь-який рівень втягнення, але за умови, що зайнятість є продуктивною.

Повна зайнятість є продуктивною, якщо вона відповідає інтересам підвищення економічної ефективності, створює сприятливі умови для відтворення здорового покоління висококваліфікованих, добре навчених та мобільних робітників. Такий вид зайнятості можливий лише за умов високоефективної економіки.

Мобільність робочої сили в економіці України не може бути такою ж різноманітною, як на Заході, з трьох причин: з причини економічної нестабільності, низького рівня розвитку приватного сектора та через її традиційну структуру, в якій переважає індустріальний тип зайнятості. Більше 70% працездатного населення в Україні займається фізичною працею, у т. ч. близько третини виконує некваліфіковану роботу. Тобто, в Україні дуже поширене структурне безробіття. Воно зумовлене тим, що професійно-кваліфікаційна структура робітників не відповідає перспективним структурним змінам господарства. Найінтенсивніше за п'ять років зменшувалася потреба у працівниках таких галузей, як промисловість, сільське господарство, транспорт і зв'язок, будівництво.

На структурні зміни серйозно впливає перебудова відносин власності. Потреба в працівниках на підприємствах приватної й колективної власності зростає, особливо в таких галузях, як торгівля і громадське харчування, а також промисловість. Там, де названі галузі отримали найбільший розвиток, спостерігається й найменший рівень безробіття.

В Україні повинні розвиватися два напрями розвитку ринку праці: політика сприяння зайнятості та політика соціальної підтримки безробітних. Якщо перший напрям пов'язаний з появою нових форм власності, нових робочих місць, нових сфер господарства, то другий залежить від таких факторів, як стан законодавства про зайнятість, розмір допомоги, навчання й перенавчання безробітних. Проект «Україна: поступ у XXI століття» передбачає створення нових робочих місць внаслідок структурної перебудови економіки, державні гарантії працевлаштування молоді, підтримку самозайнятості населення в малому та середньому бізнесі, посилення соціального захисту безробітних. Між тим, прийнятий Верховною Радою України в 1991 р. закон «Про зайнятість населення» не відображає проблему прихованого безробіття, яке на сьогоднішній день перевищує офіційно визнане. Обходить він також і гостру проблему заходів щодо стимулювання створення робочих місць.

Рівень безробіття значною мірою залежитиме від темпів приватизації та реструктуризації промисловості, законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із ринком праці, а також із налагодженням відносин між працедавцями (зокрема, новими підприємцями), робітниками та державою на принципах соціального партнерства.