5. Проблеми і досягнення економічного реформування в Україні

Загалом економічні реформи в Україні розпочалися за несприятливих умов і розгорталися повільно з низки причин. Ще до 1992 р., коли стартувала приватизація, економічна ситуація у країні різко погіршилася. При владі перебували люди, для яких близькими та зрозумілими були не ринкові, а командно-адміністративні методи господарювання. Значна частина владної еліти складалася з колишньої партійної та господарської номенклатури, яка демонструвала невміння або небажання проводити послідовну політику реформ. Аналітики вказують також на недостатню підготовленість української інтелектуальної еліти до розроблення альтернативних моделей реформування економіки, відсутність відповідних теоретичних «заготовок». Крім того, за десятиріччя панування одержавленої, командно-адміністративної економіки населення втратило навички приватного господарювання і значна його частина без розуміння ставилася до пропонованих змін, підтримуючи на виборах комуністів.

У парламенті більшість становили не реформатори-риночники, а ліві сили. Вони пояснювали млявість перетворень необхідністю забезпечення інтересів усіх груп населення і неприйнятністю, з цієї причини, так званої шокової терапії. Насправді ж люди, що перебували на керівних посадах (чи то політики, чи господарники), намагались не пропустити нагоди збагатитись і йшли на різні зловживання, щоб забезпечити концентрацію власності у своїх руках. Тому зробити приватизацію справедливою не вдалося.

Зволікання з реформами замість проголошуваної справедливості створило сприятливі умови для зростання тіньового сектора економіки і концентрації власності в руках невеликого кола осіб, переважно причетних до здійснення влади. А швидке зрощення влади і власності, що відбулося в Україні в 90-их роках, стало однією з найістотніших перешкод на шляху як економічної, так і політичної трансформації в обраному напрямі. Наслідком непрозорої, номенклатурної приватизації, що в народі отримала назву «прихватизації», стало поглиблення економічної кризи, падіння виробництва, високий рівень інфляції, зростання внутрішньої та зовнішньої за­боргованості.

На середину 90-их років приватизація дещо прискорилась (пік приватизаційних процесів припадає на 1995-97 рр.), а процес падіння економіки дещо уповільнився. Проте економічна криза тривала до кінця 90-их рр. Через зменшення валового національного продукту і надходжень до бюджету увійшли в норму затримки виплати заробітних плат і пенсій, зростало безробіття, переважна більшість населення за рівнем доходів опинилася за межею бідності. І за темпами перетворень, і за рівнем життя народу (принаймні в його офіційному вимірі) Україна опинилася на одному з останніх місць серед посткомуністичних країн. Економічне зростання розпочалося тільки в 2000 р.

Саме в цей час приватизовані підприємства вийшли на якісно інший рубіж. У 2000 році дослідники вперше відзначили, що недержавні підприємства, «перехворівши» на зміну власності, почали працювати набагато ефективніше за державні. Причому це стосується саме галузей, де відсутнє жорстке державне регулювання, присутня конкуренція тощо. Важливим показником ефективності приватизації є частка ВВП, вироблена в приватному секторі. За даними Держкомстату, за 9 місяців 2000 року роздержавлені підприємства промисловості виробили продукції, що становить 58,5% загального обсягу виробництва за цей період. Очевидною стала залежність приросту виробництва по галузях від глибини приватизації (відсотка приватизованих підприємств у галузі).

З піднесенням економіки почали зростати грошові доходи населення. За січень-листопад 2001 р. порівняно з аналогічним періодом 2000 р. номінальні грошові доходи збільшились на 25,5%, а реальні – на 8,7%. Реальна заробітна плата за січень-листопад 2001 р. порівняно з відповідним періодом 2000 р. зросла на 19,2%.

Однак і на початку XXI ст. не була усунена одна з головних перешкод функціонування ринкових механізмів та виникнення середніх власників в Україні – несприятлива система оподаткування, яка просто «заганяє» підприємців у тіньову сферу.

Не були усунені й такі гальма для прискорення економічного розвитку, як надмірне регулювання підприємницької діяльності шляхом видачі дозволів, ліцензій і проведення перевірок, що часто стають інструментом невиправданого тиску і зловживань з боку бюрократичних структур. Загальновизнана потреба в реформуванні відносин держави з підприємцями не узгоджується з інтересами уже сформованих номенклатурно-олігархічних угруповань, і пропоновані заходи викликають жорстокий спротив з їхнього боку.

Тому можна констатувати, що цілі, проголошені в законі «Про Програму приватизації», на сьогодні майже не досягнуті. Перехід до ринкової системи, яка в принципі є сприятливою для демократії, в Україні здійснювався без достатнього опрацювання концепції, непослідовно й недемократично, а тому поки що не дав вагомих, соціально й політично значущих позитивних наслідків.