2. Економічні свободи й державний контроль

Свобода вибору для підприємців означає, що окремі люди мають право купувати економічні ресурси, на власний розсуд вибирати вид діяльності, створювати підприємства. Одна з головних проблем при створенні підприємств пов'язана з вибором місця. Є ситуації, коли у певній міс­цевості для цього немає умов. І якщо людина настирливо прагне реалізувати свою мрію, вона змушена їхати туди, де такі умови існують. Власне, завдяки одній із таких ситуацій стало можливим освоєння західних земель у США. В результаті у виграші опиняється і людина, і суспіль­ство. В умовах командно-адміністративної системи, наприклад, в таких випадках все вирішується державною мобілізацією, незалежно від бажання людей.

Свобода вибору означає, що власники економічних ресурсів та грошового капіталу можуть використовувати чи реалізовувати ці ресурси на свій вибір. Ніхто: ні держава, ні інші виробники, – не мають права диктувати підприємцю, що йому виробляти, за якою технологією, скільки, на які ціни та споживачів орієнтуватися. Умови виробництва визначають властивості та розмір заохочуваного капіталу.

Для споживачів свобода вибору означає, що вони вільні в межах своїх грошових прибутків купувати товари та послуги в такому наборі, який вони вважають найбільш сприятливим для задоволення своїх потреб. Свобода споживацького вибору є найширшою з економічних свобод. Вона орієнтує виробників на виробництво продукції, товарів та послуг, які користуються попитом.

Проблема вибору вирішується з урахуванням особистого інтересу. Він є головним мотивом діяльності усіх суб'єктів ринку. Підприємці мають на меті максимізацію прибутків. Наймані робітники прагнуть до високої заробітної плати. Власники матеріальних ресурсів, за інших рівних умов, намагаються отримати вищі ціни під час продажу чи здавання в оренду цих ресурсів. Нарешті, споживачі прагнуть купити товар за найнижчими цінами. Мотив особистого інтересу спрямовує функціонування економічної системи в певному напрямі й робить її впорядкованою.

Оскільки людина здійснює свою діяльність у суспільстві, її економічна діяльність завжди має певні межі, що залежать від ряду факторів. Передусім, обмеження обумовлені соціально-економічною системою. В умовах командно-адміністративної системи радянського зразка законодавство забороняло людині мати у своїй власності засоби виробництва та займатися підпри­ємницькою діяльністю. Значними були й обмеження споживання.

У ринкових системах обмеження накладаються у зв'язку з суперечностями між економічними інтересами суб'єктів ринку та інтересами суспільства в цілому. Прикладів таких обмежень багато. Один з них, найбільш показовий, – тривале використання в сільському господарстві та побуті пестициду ДДТ. Вже на початку 60-их років стало зрозуміло, що ДДТ є сильнодіючою отрутою, яка впливає на генну структуру організмів. Тим не менше, виробництво та застосування препарату продовжувалося в США аж до 1972 року. Але зрештою держава мусила втрутитися й заборонити цей препарат.

В сучасних умовах науково-технічного прогресу, відкриття нових продуктів, матеріалів, технологій, екологічної кризи держава не може не приділяти серйозної уваги проблемі контролю за економічною діяльністю підприємств. Вона мусить втручатися й визначати межі економічних свобод. До найважливіших напрямків контролю економічної діяльності приватних виробників (вони поширюються й на діяльність державних підприємств) належать: контроль за розміщенням та будівництвом підприємств; екологічний та санітарний контроль; контроль якості та безпечності продукції; трудове й соціальне законодавство; антимонопольний контроль.

Усе важливішою функцією держави стає забезпечення безпеки економічного та науково-технічного розвитку з метою охорони здоров'я людей та навколишнього середовища від негативних наслідків господарської діяльності. В окремих державах існує широкий набір адміністративних приписів для приватного сектору щодо охорони навколишнього середовища.

В сучасних умовах неухильно зростає значення якості продукції як одного з найважливіших факторів економічного росту. Підвищення якості предметів споживання та послуг сприяє зростанню рівня і якості життя громадян. Поліпшення якості засобів виробництва – важлива умова технічного оновлення виробництва та росту його ефективності. Нарешті, вдосконалення якості продукції – обов'язкова умова її конкурентоспроможності на світовому ринку. Загострення міжнародної конкуренції все більше сприяє зміщенню акцентів з цінових характеристик продукту або послуг на показники якості, новизни, надійності. Цим значною мірою визначається підвищена увага держави у всіх країнах до проблем якості та безпеки продукції.

Підприємницький успіх нині визначається насамперед станом людського ресурсу – його творчого потенціалу, кваліфікації, відповідальності. З іншого боку, робітники найманої праці, організовані в профспілки, вимагають за свою працю адекватної заробітної плати, умов праці для розвитку здібностей, соціальних гарантій, пов'язаних з діяльністю підприємства. Таким чином, в розвитку освіти, медичного обслуговування, всього, що забезпечує кваліфікацію членів суспільства, зацікавлені обидві сторони виробничого процесу. Проте стосовно конкретних умов праці, заробітної плати і т. д. між підприємцями та найманими робітниками існують суперечності, які іноді набирають форми гострих соціальних конфліктів. В цій ситуації держава сприяє пошукові шляхів до примирення через узгодження інтересів обох сторін.

Держава приймає антитрестові (антимонопольні) закони, регулюючи найважливіші аспекти приватного підприємництва, запобігаючи надмірній концентрації економічної влади в руках окремих підприємців та корпорацій, зберігаючи та підтримуючи конкурентне середовище, яке стимулює господарський розвиток та науково-технічний прогрес.