Питання з кримінального права (Загальна частина)

1. Поняття закону про кримінальну відповідальність та його структура.

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року новий Кримінальний Кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 року, є знаменною віхою в становленні право­вої держави, першим фундаментальним Кодексом у проведеній в Україні правовій реформі, яка ставить своїм завданням кодификацію найважливіших галузей права. Новий КК є базо­вим для майбутніх Кримінально-виконавчого і Кримінально-процесуального кодексів України. Кримінально-виконавчий кодекс має визначати порядок і умови виконання кримінальних покарань, система яких, підстави і порядок їх застосування встановлено саме в КК. Кримінально-процесуальний кодекс покликаний визначити ту процедуру, у ході якої встановлюєть­ся винуватість особи у вчиненні злочину. Вихідним тут є по­ложення ч. 2 ст. 2 КК, відповідно до якої «ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, і не може бути підданий покаранню, інакше як за вироком суду і відповідно до закону».

Кодекс поділяється на Загальну й Особливу частину. Загальна частина (статті 1—108) містить норми загального ха­рактеру – про завдання Кодексу, підстави кримінальної відпо­відальності, чинність закону в часі та просторі, про поняття зло­чину і його види, про вік особи, з якого можлива відпові- дальність, про умисел і необережність, співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів, норми про звільнення від кри­мінальної відповідальності, про поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і звільнення від нього і деякі інші. Особлива частина (статті 109—447) містить норми, в яких пе­редбачено відповідальність за окремі види злочинів і зазначе­но покарання, що застосовуються до осіб, які їх вчинили. Це злочини проти основ національної безпеки України, проти осо­бистості, її конституційних прав і свобод, проти власності, зло­чини в сфері господарської діяльності, в сфері охорони довкіл­ля, проти суспільної безпеки, безпеки виробництва і транс­порту, проти здоров’я населення, суспільного порядку і моральності, авторитету органів державної влади і місцевого самоврядування, у сфері службової діяльності, правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру і міжнарод­ного порядку тощо.

2. Норма закону про кримінальну відповідальність: поняття, структура та види.

Кримінально-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлено державою і є обов'язковим для виконання під страхом застосування кримінального покарання.

Практично кожна стаття складається з частин. В окремих випадках частина поділяється на пункти.

Внутрішня структура кримінально-правової норми, як і будь-якої норми іншої галузі права, триланкова і складається з гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза - це частина кримінально-правової норми, яка вказує на умови застосування норми. Текстуально гіпотеза в більшості випадків починається зі слова «якщо» (напр, ст. 241 ч. 1 КК «...якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля»). У разі відсутності цього слова воно може бути умовно вставлено в текст, що не приведе до зміни його змісту. У кримінальному законодавстві гіпотези у своїй більшості включені в диспозиції правових норм, будучи одночасно їх складовими. Загальною гіпотезою для кожної правової норми Особливої частини КК України виступає норма ст. 2 КК, яка встановлює загальні підстави кримінальної відповідальності.

Диспозиція в нормах Загальної частини - це дефініція, яка описує відповідні правові явища, що є спільними для всіх або більшості складів злочинів, визначає ті чи інші кримінально-правові інститути, порядок їх застосування. В нормах Особливої частини КК диспозиція називає заборонене правило поведінки І залежно від форми та виду поділяється на просту, описову, відсильну та бланкетну (рис. 2).

Проста диспозиція називає лише заборонену поведінку, не розкриваючи її ознак (напр., ст. 269 ч. ) КК «Незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин»).

Описова - називає заборонену поведінку та вказує (розкриває) ЇЇ ознаки (напр., ст. 127 ч. 1 КК «Катування»).

Відсильна диспозиція не розкриває змісту забороненої поведінки, а відсилає для з'ясування змісту до іншої правової норми або частини норми цього самого нормативного акта (напр., ст. 136 ч. З КК «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані», сформульована таким чином: «Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті...», коли для з'ясування змісту диспозиції слід звернутись до диспозицій вказаних частин цієї ж статті. Або інший варіант - ст. J89 ч. 4 КК «Вимагання...» Поняття «вимагання» при цьому в диспозиції ч. 4 не розкривається, оскільки воно розкрите в ч. 1 цієї статті, куди і відсилає законодавець для розуміння змісту цього діяння).

Бланкетна диспозиція. Як і відсильна, вона не розкриває змісту забороненої поведінки, а для з'ясування його відсилає до іншого нормативного акта (напр., ст. 286 ч. 1 КК «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»).

У чинному кримінальному законодавстві трапляються диспозиції, які містять у собі ознаки диспозицій кількох видів - в одній частині вони можуть характеризуватись як описові, в іншій - як відсильні чи бланкетні. Прикладом такої диспозиції може бути диспозиція ст. 328 КК України «Розголошення державної таємниці», яка, з одного боку, описує цю протиправну поведінку, а з іншого,- фактично відсилає до відповідних нормативних документів, які визначають перелік відомостей, що становлять державну таємницю. Такі диспозиції можуть визначатись, як змішані.

Санкція - частина кримінально-правової норми, яка визначає вид та розмір покарання, які можуть бути застосовані до винного. Санкції кримінально-правової норми поділяються за ступенем визначеності виду та розміру покарання на абсолютно невизначені, абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні та посильні (рис. 3).

Абсолютно невизначені санкції не існують в чинному законодавстві. Вони застосовувались у перші роки Радянської влади за відсутності кримінально-правового регулювання.

Абсолютно визначені - санкції, які вказують лише один конкретний вид та розмір покарання.

Відносно визначені санкції встановлюють покарання відповідного виду, вказуючи на його межі (з нижньою межею - не існують в чинному законодавстві; з вищою та нижньою межею - напр., санкція ст. 115 ч. 1 КК «Умисне вбивство», яка передбачає позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років; з вищою межею -напр.. санкція ст. 390 ч. І. КК «Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі», яка передбачає позбавлення волі на строк до трьох років).

Альтернативні санкції передбачають можливість застосування кількох видів покарання (напр., санкція ст. 135 ч. 1 КК «Залишення в небезпеці», яка передбачає можливість застосування покарання у виді обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк).

Посильні санкції (в чинному законодавстві відсутні) - для визначення їх посилались на санкції інших норм кримінального закону.

Більшість санкцій норм Особливої частини Кримінального кодексу України може бути визначена як відносно визначені, альтернативні. Разом з тим зустрічаються і просто відносно визначені санкції.