Змістовий модуль 1 Індивідуальне завдання і рівня

1. Фрази та висловлювання, які заважають при спілкуванні:

Надання порад – прийняття рішення за іншого, пропозиція власної точки зору, поради, що робити. Наприклад, «Я вважаю, що ти повинен…», «На твоєму місці я б…», «Я знаю, що тобі треба робити…».

Моралізування – висловлення співбесіднику загальноприйнятої оцінки щодо того, що є правильним чи неправильним в його поведінці. Наприклад, «Зустрічатися з хлопцем, старшим за себе – це нариватися на неприємності», «Треба слухати, що я тобі кажу. Ще малий мати свою думку...».

Оцінка вчинків – повідомлення про твоє схвалення або незгоду з учинками людини або з тим, що вона вказала у безособовій формі. Застосування таких слів, як «добре», «погано», «правильно». Наприклад, «Ти правильно кажеш…», «Ти помиляєшся…».

Перебивання – співрозмовники перебивають один одного. Наприклад, «Ніхто нічого не зрозумів. Давай, краще я розповім», «Ти не зовсім вірно говориш, потрібно…», «Тебе неможливо слухати, кажи швидше».

Хибне заспокоєння – уживання вдавано-втішливих фраз у спробі заспокоїти. Наприклад, «Усе буде гаразд», «Заспокойся, тобі нема про що піклуватися».

Хибне підбадьорювання – один із співрозмовників відхиляється від основної теми розмови, переключаючи увагу на якісь приємні речі, далекі від того, що справді хвилює співбесідника. Наприклад, «Ти був у суботу на дискотеці?», «До речі, де ти купила це плаття?».

Закриті питання – співрозмовник ставить питання, які вимагають відповіді «так» чи «ні» й не сприяють продовженню бесіди. Наприклад, «Ти засмучена?», замість: «Що з тобою?», «У тебе багато роботи?», замість: «Чим я можу тобі допомогти?».

Повчання – співрозмовник радить іншій людині, як їй поводитись. Наприклад, «Краще роби те, що я скажу», «Слухай, що я тобі наказую», «Зараз же проси пробачення!».

Поспішні висновки – наприклад, «Я знаю, що треба робити. Ти повинна поговорити з матір’ю”», «Навіщо ти це зробив? Я від тебе такого не чекала».

Переорієнтація та переспрямовання – зміна теми розмови з метою уникнути обговорення складних тем. Наприклад, «Краще забудь цей прикрий випадок. Що сьогодні по телевізору?».

2. Розвиток форм спілкування у дітей (за м.І. Лісіною):

Вік	Форма спілкування	Основні потреби
До 1 року	Ситуативно-особистісне спілкування	Потреба у доброзичливій увазі дорослих. Дорослий приваблює дитину як центральний об’єкт пізнання і діяльності; джерело ласки і уваги не пов’язане із діями дитини.
2-3 роки	Ситуативно-ділове спілкування	Потреба у доброзичливій увазі дорослого і співпраці з ним. Дорослий приваблює як партнер у грі, зразок для наслідування, експериментування, помічник, організатор, учасник спільної предметної діяльності.
3-5 років	Позаситуативно-пізнавальне спілкування	Потреба у доброзичливій увазі дорослого, співпраці й повазі. Дорослий приваблює як ерудит, джерело пізнання про позаситуативні об’єкти (яких немає в оточенні), як партнер обговорення причин явищ у фізичному світі.
5-6 років	Позаситуативно-особистісне спілкування	Потреба у доброзичливій увазі дорослого, співпраці й повазі, у співпереживанні та взаєморозумінні дорослого. Дорослий приваблює як особистість, що володіє знаннями, вміннями, соціально-моральними нормами, строгий і добрий старший товариш.