1.3. Мовна картина світу як об'єкт лінгвістичного дослідження

Цю красиву і досить точну метафору можна зустріти в працях В. фон Гумбольдта і його послідовників — неогумбольдтіанців Л. Вітгенштейна, Л. Вайсгербера, Й. Тріра, Б. Уорфа. В українській і російській лінгвістиці активне використання цього поняття припадає на початок другої половини XX століття, коли на перший план у лінгвістичних дослідженнях було висунуто проблему опису зовнішньої та внутрішньої структурації лексико-семантичних полів і встановлення системних відношень між ними (Див. праці сімдесятих років Ю.М. Караулова, О.І. Кузнецової, Ф.О. Нікітіної, Г.А. Уфімцевої, Г.С. Щура та ін.). Широко використовуючись у сучасних культурологічних та лінгвістичних дослідженнях, ця метафора, здається, вже значною мірою втратила свою образність, прагнучи отримати термінологічний статус. Проте лінгвістичні метатексти, де функціонує ця термінологічна сполука, все-таки виявляють її термінологічну розплив­частість та аморфність.¹ Для визначення онтології поняття "мовна картина світу" уявляється доцільним насамперед дати відповідь на питання про змістовий обсяг цього концепту. В. фон Гумбольдт, вирізняючи поняття "внутрішньої форми слова" і "внутрішньої форми мови" з паралельним використанням поняття "картина природи" (сучасне — "картина світу"), великою мірою сприяв різному розумінню змістового наповнення даного терміна. За словами Ю.М. Караулова, "... ще А. Марті дійшов висновку, що "картиною світу"... можна було б назвати як суму всього мовного змісту, суму значень.... так і репрезентацію цих значень через посередництво внутрішніх форм, тобто сукупність викори­стовуваних у мові порівнянь і образів" [Караулов 1976, с. 244]. На наше глибоке переконання, імперативом для сучасної антропологічної лінгвістики має стати розширене тлумачення терміна "мовна картина світу", яке повинно відштовхуватися від того змісту, що його Гумбольдт

¹ Ми свідомо не розглядаємо тут мовної картини світу в її опозиції до наукової (концептуальної) моделі світу, мовної картини світу окремої людини тощо: типологія всіх існуючих "картин світу" в їх специфіці і взаємодії продемонстрована у монографії О.О. Корнілова "Языковые картины мира как производные национальных менталитетов" [Корнилов 1999, с. 3—74; 112—113].

вкладав у поняття "форма мови". Будучи неповторно індивідуальним утворенням для кожної мови, виражаючи духовність народу, "форма мови", за Гумбольдтом, являє собою об'єднання окремих мовних елементів у єдине ціле: "Духовна своєрідність та будова мови настільки тісно взаємопов'язані, що існування першого обов'язково зумовлює існування другого" [Гумбольдт 2000, с. 68]. Розрізняючи два типи мовної форми — внутрішню і зовнішню, Гумбольдт надає внутрішній формі першорядного значення, розуміючи її як внутрішню структуру мови в цілому, глибинний принцип її породження. Зовнішня форма мови, маніфестуючи і втілюючи внутрішню, закарбовує її в звуковій та семантичній (лексико-граматичній) мовних субстанціях: "Постійне та єдине в ... діяльності духу, що підносить членороздільний звук до вираження думки, узяте в сукупності своїх зв'язків та систематичності, і створює формумови" [Гумбольдт 2000, с. 71].

У лінгвістиці 70-х — 80-х років XX ст. спостерігалося досить вузьке розуміння вченими картини світу, що, очевидно, було пов'язано з тодішньою "модою" на міжмовні дослідження,лексико-семантичних полів [Trier 1973; Супрун 1988; Уфимцева 1986 та ін.]. Ю.М. Караулов, який заклав своєю славнозвісною монографією "Общая и русская идеография" основи вивчення лексико-семантичних полів у радянській лінгвістиці, розумів мовну модель світу як "... спосіб існування лексики (словника) у свідомості носія" [Караулов 1976, с. 274]. З ним солідарний і Г.О. Брутян, який визначав мовну картину світу, як " ...знання, закріплене в словах і словосполученнях конкретної розмовної мови" [Брутян 1973, с 109]. У межах лінгвокраїнознавчої теорії слова національна специфіка мови пов'язувалася дослідниками тільки з лексичним мовним рівнем [Верещагин, Костомаров 1980]. Ми глибоко переконані в тому, що сучасна лінгвістика потребує широкого осмислення поняття "мовна модель світу". На думку австралійського лінгвіста Г. Вежбицької, національно-культурна специфіка ментальності та характеру етносу виявляється не тільки на лексико-семантичному, а й на морфологічному та синтаксичному рівнях мовної структури [Вежбицкая 1996]. Цей погляд поділяє і В.М. Телія, яка вважає, що мовна картина світу створюється не лише за допомогою барв конкретної лексики та опредмечування процесуальних значень, а також з "використанням синтаксичних конструкцій, які з перших етапів існування мови відображали відношення між елементами дійсності..." [Телия 1988, с 178]. Отже, традиційний підхід до інтерпретації мовної картини світу

26

27

Етнічні особливості мовних картин світу

Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-філососрської...

як конструкта, пов'язаного насамперед і головним чином з лексикою конкретної мови, можна певною мірою вважати лінгвістичним анахро­нізмом. Ми категорично не згодні з тими вченими, які пропонують суто "вузьколексичне" розуміння МКС, обґрунтовуючи свій погляд досить дивно: "Мовна картина світу виконує передусім функцію фіксації національного бачення світу, тоді як синтаксис — це спосіб функціо­нування лексичних засобів. Сам по собі цей спосіб функціонування може служити джерелом спостережень над особливостями національного менталітету, але він все-таки не є самою картиною" [Корнилов 1999, с. 106]. Отже, лексика "фіксує", а синтаксис— ні? Причому морфологічним елементам мови цитований автор не відмовляє у включеності до МКС на тій підставі, що морфеми мають знакову двобічність. Очевидно, тут наявне недостатнє розуміння знаковості мовних рівнів, вищих за морфологічний (адже з погляду участі в комунікативному акті повним знаком слід вважати саме речення і текст, а не слово); звідси — недооцінка когнітивної значущості синтаксичних структур для виявлення того, що П.В. Чесноков назвав "семантичними формами мислення" [Чесноков 1984, с 4]. З другого боку, автор може перебувати "у полоні" застарілої парадигми наукового лінгвістичного знання.

Таким чином, вихідну гіпотезу даного дослідження можна сформулю­вати так: субстанційно-ідеальний простір мови, будучи єдиним і безперервним, моделює специфічні риси національного світосприйняття і національного ладу мислення фактично на всіх стратифікаційних рівнях мовної системи через посередництво дознакових, знакових і супоа-знакових мовних величин.

Як відомо, основними функціями будь-якої природної мови вва­жаються комунікативна та пізнавально-відображальна¹. Якщо завдяки першій мова виступає засобом спілкування й обміну інформацією, то друга уможливлює збереження й організацію знання про навколишній світ. Пізнавально-відображальна функція мови одержала в мовознавстві ще кілька назв: номінативна (від лат. nomen — "ім'я, назва"), консти­тутивна (від лат. constitutus — "визначений"), ментальна (від лат. mens — "розум"). Розшифруємо і зведемо разом приховані змісти наведених найменувань пізнавально-відображувальної функції мови: позначаючи

¹ Питання про мовні функції не можна віднести до маловивчених: з цієї проблеми існує вели­чезна література, проте кількість і змістове наповнення функцій різні автори уявляють по-різно­му, приміром, кількість функцій коливається від однієї до двадцяти дев'яти [Тер-Минасова 1998, с 7].

мовними знаками враження, ініційовані фрагментом реального світу, який дано етносові у безпосередньому сприйнятті, "етнічна людина" намагається визначити (розкрити) сутність предметів та явищ. Будучи "омовленими", уявлення і поняття певного мовного колективу вступають у зворотний зв'язок з мисленням етносу в цілому, спрямовуючи його по національно детермінованому руслу: "Мову можна уподібнити своєрідній когнітивно-етнічній вакцині, а сам процес засвоєння мови — когнітивно-етнічній імунізації, через яку неодмінно проходить кожний новий член етнічної спільноти. Найважливіший наслідок такої імунізації полягає в наданні мовній особистості властивої даному етносу когнітивної орієнтації, у прилученні її до безперервної культурної традиції відповідного народу" [Морковкин, Морковкина 1997, с. 47—48]. Таким чином, мова виступає не просто зберігачем інформації, накопиченої мовним соціумом протягом тривалого історичного розвитку: за допомогою мовних форм фіксується спосіб світобачення етносу, погляд на світ крізь "вуаль" національно-культурних уявлень і образів, що робить національну мову найважливішим етногенним фактором„по суті, головним засобом "етнічної соціалізації" індивідуума.

Взаємодія колективної мовної свідомості, реального світу і мови як засобу репрезентації знання про світ призводить до формування особливого феномену — національно-мовної картини світу (національно-мовної моделі світу). За висловом В.І. Постовалової, картина світу жодною мірою не є стенограмою знання про світ, вона — "не дзеркальне відображення світу і не відкрите "вікно" у світ, а саме картина, тобто інтерпретація, акт світорозуміння..., вона залежить від призми, крізь яку відбувається світобачення" [Постовалова 1988, с 55].

Узагальнюючи всі наявні підходи до визначення даного поняття без заглиблення в їх детальний розгляд, приймемо як "робоче" таке визначення: НМКС (НММС) є виражене етносом засобами певної мови світовідчуття і світорозуміння, вербалізована інтерпретація мовним соціумом навколишнього світу і себе самого в цьому світі.

Серед факторів, що детермінують онтологію національно-мовних картин світу (НМКС), слід назвати реальний світ (точніше, його фрагмент, даний етносові в безпосередньо-чуттєвому сприйнятті), а також колективну етнічну свідомість, яка зберігає досвід попередніх поколінь і відбиває реальний світ у поступальному процесі пізнання. До поля безпосередніх відчуттів етносу, чи, в термінах Б. Рассела, до поля

28

29

Етнічні особливості мовних картин світу

Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-фіпософськоі...

його сенсибілій потрапляло насамперед природне середовище етносу¹, а пізніше, в процесі історичного розвитку і самоідентифікації етносу — і матеріальне, рукотворне середовище. За влучним висловом Г.Д. Гачева, "національний образ світу є диктат національної природи в культурі— [Гачев 1988, с 431]. Національно-специфічні відчуття, матеріалізуючись у мовній тканині, породжували ту особливу для кожної мови субстанцію, яка в сучасній антропоцентричній лінгвістиці отримала назву націо­нально-мовної картини світу (НМКС).

Логіка підказує, що центральною частиною НМКС є той єдиний поняттєвий базис людської свідомості, на якому і грунтується, в термінах Г. Вежбицької, "психологічна єдність людства". От як міркує з цього приводу відомий австралійський лінгвіст, автор теорії семантичних примітивів як універсальної метамови семантичного опису: "Поряд з величезною кількістю понять, специфічних для даної культури, існують також деякі фундаментальні поняття, які підлягають лексикалізації в усіх мовах світу... Мовні та культурні системи значною мірою відрізняються одна від одної, але існують семантичні й лексичні універсалії, що вказують на спільний поняттєвий базис, на якому ґрунтуються людська мова, мислення і культура..." [Вежбицкая 1996, с 321— 322]. Таким чином, спільний базис виступає центральною частиною НМКС, являючи собою набір мовних універсалій, які відбивають єдність різних мов і культур. Немає сумніву в тому, що ця частина НМКС є найменш цікавою для вченого, який прагне досліджувати національно-специфічні домінанти мовної свідомості етносу, інкарновані мовними формами: адже національно-мовна специфіка виникає при проекції етнічно-специфічних нюансів світовідчуття, світоосмислення і світооцінки на єдиний логіко-поняттєвий каркас різних НМКС. Поєднання універсального з націо­нальним у мовній субстанції і створює "обличчя" національного менталітету, промальовуючи його у мовних формах.

Особливості концептуалізації "речового" світу мовою виявляються навіть у таких абстрактних семантичних категоріях, як модальність, каузація, оцінність, вторинне означування в метафоричній сфері мови. Відомий лінгвіст О.В. Падучева зазначає в передмові до книги Г. Веж­бицької "Язык. Культура. Познание": "... мови суттєво відрізняються

і Хрестоматійним став приклад Б. Уорфа про наявність різних слів на позначення снігу в ескі­моській мові: сніг, що падає; талий сніг; сніг, принесений вітром; сніг, який летить; сніг на землі; сніг згущений, подібний до льоду [Уорф 1960, с 174].

ступенем детальності розробки цілком абстрактних семантичних полів — таких, як ... агентивність, сфера емоційного... Та чи інша концеп-туалізація зовнішнього світу закладена в мові і не завжди може бути виведеною з відмінностей в "умовах її існування" [Падучева 1996, с 21]. Якщо фактори природного середовища етносу та його матеріальної культури виявляються нерелевантними щодо пояснення національно-специфічного у мовах, тоді "у гру" вступає фактор національного характеру або — ширше — національного менталітету, який є найваж­ливішим компонентом колективної етнічної свідомості.

МКС не слід ототожнювати з науковою (концептуальною) картиною світу (НКС, ККС). Остання — єдина для всіх мовних колективів і відбиває сучасний рівень розвитку наукової інтернаціональної думки, що знаходить своє втілення в класифікаціях і термінологіях конкретних наук. Якщо наукова картина світу породжується науковою свідомістю, то мовна картина світу є результатом відображення дійсності звичайною, "наївною" свідомістю, яка, відбиваючись у конкретній мові, сприяє формуванню особливої для кожної національної мови суб'єктивної субстанції—МКС. Наукова картина світу тяжіє до об'єктивного відбиття реального світу, являючи собою певний інваріант інтернаціонального людського знання,— мовна картина світу будь-якої національної мови є суб'єктивною внаслідок своєї генези: її породжує колективна звичайна свідомість, яка "пропускає" навколишній світ крізь мережу історично напрацьованого національно детермінованого знання та уявлення певного етносу. Наукову картину світу пов'язують з мовною відношення взаємодії та взаємовпливу¹. Порівняно з НКС МКС змінюється дуже повільно, зберігаючи фрагменти наївного, часто-густо алогічного знання про світ, яке сформувалося в період первинного мовного освоєння дійсності. Так, ми й досі говоримо: укр. сонце сідає, сонце встає; рос. на краю Земли, незважаючи на те, що геоцентрична система світу вже давно поступилася місцем геліоцентричній.

НКС перебуває у постійній динаміці, оскільки змінюється сама наукова свідомість (теорія наукових революцій Т. Куна). Проте вона змушена задовольнятися лише володінням відносною істиною, і в цьому сенсі НКС ніколи не буде тотожною об'єктивному світові, тому що "... знання людське назавжди приречене залишатися лише недосконалою вибіркою

¹ Характер і особливості їх кореляцій описані в статті "Scientific World Model — Language World Model: Parameters of Opposition"[Kornilov, Golubovs'ka 1997]-

ЗО

31

Етнічні особливості мовних картин світу

Методологічні основи дослідження мови в межах культурнсирілософської...

з безмежної складності світу" [Лосский 1995, с 159]. На підтвердження цього постулату достатньо розглянути еволюцію фізичної частково-наукової картини світу, що інтегрує філософські та фізичні знання навколо єдиної стрижневої ідеї. Подолавши довгий шлях від картини світу вчених давнини (Арістотель, Евклід, Архімед, Клавдій Птоломей) через механістичну (Ньютон) і електромагнітну (Максвелл) картини світу до сучасної квантово-хвильової моделі світу, фізика ще неспроможна виробити цілісну теорію, яка б пояснила будову Всесвіту: теорія квантової механіки не поєднується з теорією відносності А. Ейнштейна. Таким чином, кожне нове наукове знання ніби вступає у непримиренну суперечність з попереднім, заперечуючи його об'єктивність; разом з тим жодна з наукових картин світу не може і навряд чи зможе претендувати на статус остаточного логічного знання внаслідок обмеженості людського пізнання. Що стосуєься мовної картини світу, їй притаманна поступальна еволюціиність розвитку, при якому роль факторів мінливості належить не стільки новим знанням про світ, скільки соціальним умовам буття етносу, що постійно змінюються, привносячи у життя нові реалії, що вимагають вербалізації. Звичайна "наївна" свідомість, втілювана МКС, відбиває цілісне сприйняття світу людиною; вона оперує як логічним, так і алогічним знанням, яке часто-густо має міфологічний або релігійно-містичний характер (Див. с 82—83,92—107 цього дослідження).

Таким чином, наукова картина світу і мовна картина світу, взаємодіючи і взаємовпливаючи, існують у паралельних вимірах різних видів свідомості (наукової та мовної). Проте динамізм сучасного життя, пов'язаний зі стрімким розвитком високих технологій, сприяє зникненню чітких меж між "наївною, донауковою" мовною і науковою (концеп­туальною) картинами світу: "історична практика людства неминуче призводить до все ширшого вторгнення наукового знання до сфери побутових уявлень, що відбиваються фактами мови, або до розширення сфери цих побутових уявлень за рахунок наукових понять" [Апресян 1995, т. 1, с. 299].

Могутнім генеруючим фактором для національно-мовних картин світу виступає етнічна культура як у своїй "матеріальній", так і в "духовній" іпостасях, що сприяє визначенню поняття "культура" через поняття "картина світу": "Культура — це та частина картини світу, що відображає самосвідомість людини, яка історично змінюється в процесах особи-

стісної чи групової рефлексії над ціннісно значущими умовами природного, соціального і духовного буття людини" [Телия 1999, с 18]. Розглядові специфіки взаємозумовлюючих зв'язків мови та культури присвячено наступний підрозділ праці.