1.2. Про взаємодію мислення, свідомості і мови в контексті когнітивного підходу в лінгвістиці

В історії мовознавства можна простежити найрізноманітніші, іноді навіть діаметрально протилежні підходи до осмислення проблеми взаємодії мови, з одного боку, і мислення, свідомості та пізнання,— з другого. Так, у межах логічного напряму в лінгвістиці (Арістотель, логіки Пор-Рояля, О.Х. Востоков, Ф.І. Буслаєв) мовним категоріям відводили вторинну роль порівняно з категоріями думки. Останні кваліфікувалися як первинні й універсальні, що лише використовують мовні категорії як свою форму вираження. На зміну логічному підходові прийшов психологічний, який взагалі заперечував безпосередній зв'язок між формами мови та мислення. На думку відомого представника психоло­ гічного напряму в мовознавстві Г. Штейнталя, категорії граматики і логіки настільки ж мало співвідносяться між собою, як поняття кола і червоного. Безпосередніми корелятами категорій мови були визнані психічні категорії, а психологію проголошено методологічною основою мово­ знавства. •

Таким чином, лінгвістична думка дев'ятнадцятого століття пройшла шлях від повного ототожнення до повного розмежування мовних і логічних сутностей. Розроблена у тридцяті роки XX століття теорія лінгвістичної відносності (гіпотеза Сепіра — Уорфа) у діаді "мова-мислення" відводила чільну роль мові, вважаючи її вирішальним фактором у процесах формування думки. У лінгвістичній семантиці сімдесятих років минулого століття спроби відшукати золоту середину у взаємовідношеннях між лексичним значенням як мовною категорією і поняттям як когнітивною, пізнавальною категорією знайшли своє вираження в дефінуванні значення як "спрощеного поняття" [Солнцев 1977, с. 111] "наївного поняття про відповідну річ" [Денисов 1977, с. 5], "побутового поняття" [Грузберг 1984, с 86], що відбивало взаємодію цих ідеальних сутностей як частини й цілого, їхнє взаємопроникнення і взаємозбагачення в процесі розвитку пізнавальної діяльності людини.

Сучасна когнітивна лінгвістика чітко розмежовує власне семантику і знання про світ (тобто ті самі поняття, що тлумачаться ширше). У рамках когнітивної лінгвістики визнається вторинність семантики слів, зафік­сованих у тлумачних словниках (найближче значення слова за О.О. Потебнею), стосовно знання про світ (потебнянське подальше значення слова), що знаходить відображення в енциклопедичних

20

21

Етнічні особливості мовних картин світу

Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-філософськбі...

лексикографічних джерелах [Караулов 1987, с. 169]. Виділення в структурі мовної особистості вербально-семантичного (лексикону) і лінгво-когнітивного (тезауруса)¹ рівнів дозволило по-новому підійти до проблеми співвідношення значення і поняття, залучаючи до аналізу ті одиниці, що забезпечують когніцію людини. Ці одиниці "... найімовірніше є різнорід­ними, як анізотропним є сам когнітивний простір: серед них можуть бути і наукові поняття, і просто слова, що набули статусу узагальнення, символи, за якими прихована ціла ділянка знання, образи, картини і "уламки" фраз ..., стереотипні судження, вербальні й інші формули" [Караулов 1987, с. 172]. Виділення рівня знання про світ, що реалізується як у суб'єктному тезаурусі окремої етнічної мовної особистості, так і в об'єктивованому тезаурусі певного етнічного колективу, звільнює значення від необхідності "прив'язуватися" до поняття через визначення "наївне", "побутове", "спрощене", відтак знімаючи з нього подвійне навантаження вираження мовних і пізнавальних сутностей. Хоча, з іншого боку, подібний синкретизм у тлумаченні значення теж має право на існування, якщо не забувати про зв'язок між мовою та мисленням, канонізований у такій цитаті з авторитетного енциклопедичного видання сімдесятих років минулого століття: "мислення людини здійснюється тільки на базі мови і в якій-небудь іншій формі здійснюватися не може, оскільки абстрактні поняття, що лежать в основі людського мислення, можуть бути виражені тільки словами" [Русский язык. Энциклопедия 1979, с. 412].

Проте в межах когнітивного підходу, безумовно, яснішими стають механізми мовно-розумової та пізнавальної діяльності в їхніх проекціях на мовні семантичні структури. Однак нові підходи породжують і нові питання, наприклад, з'ясування природи одиниць мови думки, що зв'язує три рівні мовної особистості, необхідність встановлення специфіки вияву елементів цієї мови, їхньої матеріалізації в мовних структурах тощо. Намагаючись дати відповідь на перше питання, вчені твердять про "мову внутрішнього мовлення" чи "універсальний предметний код" — УПК (термін М.І. Жинкіна)², про "проміжну мову — мову думки" (термін Ю.М.

¹ У своїй монографії "Русский язык и языковая личность" Ю.М. Караулов виділяє три структур­ них рівні мовної особистості: вербально-семантичний, що включає лексикон людини і фонд її' граматичних знань; лінгво-когнітивний, в якому фіксується система знання людини про навко­ лишній світ; мотиваційний, що відбиває систему установок, цілей та мотивів особистості.

² На наш погляд, УПК можна розуміти як набір певних різноякісних "відбитків" навколишнього світу в свідомості людини.

Караулова), про двокодову репрезентацію знань про світ — dual coding approach [Paivio 1986] тощо.

У контексті встановлення характеру зв'язку між мовою та мисленням кристалізація поняття внутрішнього мовлення як "змішаного коду" (також термінологія М.І. Жинкіна) у процесах розуміння і породження текстів мала величезне значення. Двостороння спрямованість УПК до звукової мови та інтелекту визначає анізотропний характер внутрішнього мовлення ("змішаний код"!), що дозволяє йому виконувати роль посередника "не лише між мовою та інтелектом, між усною та писемною мовою, а й між національними мовами"[Жинкин 1982, с 18].

Ю.М. Караулов, узагальнюючи і систематизуючи типові одиниці мови думки, які були виділені різними вченими в процесі їх експериментів або шляхом внутрішньої інтроспекції, називає такі елементи: образи, гештальти, схеми (фрейми), рухове уявлення, пропозиція, картина, символи, формули, діаграми, слова [Караулов 1987, с. 189—210]. Об'єднання надто різних елементів в одному цілому, іменованому "проміжна мова думки", знімає протиставлення різних типів мислення — вербального і невербального, образного і технічного, задаючи нові параметри осмислення проблеми взаємовідношення мови, мовлення, мислення і, ширше, свідомості в нових парадигмах і термінах. На неприпустимість абсолютизації словесного мислення вказує і Б.О. Сереб­ренников: "Мислення без слів так само можливе, як і мислення на базі слів. Словесне мислення — це тільки один із видів мислення... Насправді мислення людини являє собою сукупність різних видів мислення, що постійно змінюють одне одного і взаємопереплітаються" [Серебренников 1998, с. 85]. У контексті встановлення взаємозв'язку між мовою, мисленням і свідомістю видається слушним запропоноване російськими дослідниками В.В. Морковкіним і A.B. Морковкіною поняття ментально-лінгвального комплексу: "Ментально-лінгвальний комплекс (МЛК) визначається як інформаційна система, що функціонує на основі людського мозку і здатна до самоорганізації... У межах МЛК мислення — насамперед динамічна іпостась, свідомість — накопичувально-оцінна іпостась, а мова — інструментальна і комунікативна іпостась. Головна функція мови щодо мислення та свідомості полягає в дискретизації інформаційного континууму..." [Морковкин , Морковкина 1997, с. 44].

Таким чином, трюїзм про інтернаціональний характер людського мислення на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки, що увібрала

22

23

Етнічні особливості мовних картин світу

Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-філоссфської...

досягнення суміжних наук (психології, філософії, когнітології), можна інтерпретувати в рамках універсально-предметного коду, під яким ми розуміємо універсальну логіко-поняттєву базу людини, певну сукупність ментальних універсалій, позанаціональний розумовий код, що забезпе­чується вказаними елементами "мови думки". Перекодування єдиного для всіх етносів розумового коду на вербальний у межах конкретної мови, "дискретизація інформаційного континууму" тією чи іншою мовою "переплавлює" єдину логіко-поняттєву базу людства, "відливаючи" її в етнічно зумовлені семантичні матриці змістової структури національної мови. Цей процес, навіть у рамках логічних форм відбиття дійсності, ховає в собі ймовірність перекручування, оскільки: "думка, існуючи в межах можливостей універсально-предметного коду, при її вербалізації здатна трансформовуватися, нарощувати значення, які містять у своїй семантиці одиниці конкретної національної мови" [Горелов, Седов, 1997, с. 75]. Якщо говорити про позалогічні форми відображення світу людською свідомістю, що співвідносяться, на нашу думку, з мисленням, як ціле зі своєю частиною, включаючи афективні аспекти розумової діяльності людини (емоційний, вольовий, конкретно-чуттєвий тощо), то тут і взагалі неможливе існування ізоморфізму: різні етноси "пережи­вають" навколишню дійсність по-різному, об'єктивуючи розмаїття свого сприйняття, відчуття й оцінки у мовних формах тих етнічних мов, носіями яких вони є: "індивідуальність створюється не ідеями, бо немає нічого більш позбавленого індивідуальності, ніж ідея: індивідуальність створюють емоції, почуття, бажання, прагнення — все, що стимулює нас до дії, все, з чого складаються незалежні від розуму темперамент і характер" [Балли 1961, с 22; Курсив мій — І.Г.]. ^Чі Не буде перебільшенням сказати, що саме сфера екстралогічного у сприйнятті дійсності тим чи іншим етнічним колективом, сфера емотивно-оцінної діяльності етнічної свідомості створюють неповторність і національну унікальність мов світу.

Якщо сучасне "когнітологічне" розуміння мовного значення постулює його суб'єктивізм, антропоцентричність, культурну зумовленість та енциклопедизм, тобто входження до структур знання про світ, мабуть, алогічним буде використання структури людської свідомості як схеми ^іетаопису Мовного значення. Свідомість струкгуровано найважливішими пізнавальними процесами, до яких можна віднести процеси відчуття і сприймання, пам'яті, уяви і мислення [Общая психология 1986, с. 26].

Деякі вчені з метою диференціації функцій "наївної" свідомості пропонують виділяти в її структурі чотири компоненти: сенсорно-рецептивний, логіко-поняттєвий, емоційно-оцінний і морально-ціннісний [Корнилов 1999, с. 168—169]. Такий підхід видаєься досить логічно обґрунтованим і ефективним як для мономовних, так і для мультимовних досліджень картин світу: структура мовної свідомості врешті-решт визначає і структуру відображеної дійсності (у термінах Р. Джакендоффа — projected world), яка фіксується поняттєвими матрицями національних мов. Проте варто відзначити певну штучність подібного поділу звичайної свідомості на компоненти, тому що концептуалізація дійсності є багатоканальною і цілісною: це забезпечується одночасною роботою всіх компонентів свідомості людини. Аналізуючи пізна­вальну діяльність людини, В.З. Панфілов зазначає: "... вже на етапі чуттєвого пізнання образ того чи іншого предмета не являє собою механічної суми тих відчуттів, які є результатом впливу на органи чуття його окремих рис,— образу притаманна так звана цілісність" [Панфилов 1982, с. 92].

Як видається, коректніше було б говорити про різні види концеп-туалізації дійсності звичайною свідомістю: сенсорно-рецептивну, логіко-поняттєву, емоційно-оцінну та морально-ціннісну, які об'єктивуються національно-мовними формами. Крім того, концептуалізація дійсності тісно пов'язана з культурними схемами, напрацьованими етносом у процесі його історичного розвитку. Не можна не погодитися з Дж. Лакоффом, який твердить, що: "Для категоризацї на базовому рівні важливі такі фактори, як образне сприйняття, фізична взаємодія, ментальні образи і роль реалій у культурі. Всі ці міркування підтвер­джують погляд, згідно з яким наша концептуальна система залежить від нашого фізичного та культурного досвіду і безпосередньо пов'язана з ними" [Лакофф 1988, с 48].

У кожному з видів концептуалізації дійсності тією чи іншою мірою задіяні різні мовні рівні. Так, говорячи про сенсорно-рецептивну концептуалізацію дійсності, слід, очевидно, насамперед оперувати елементами фонетичної системи мови в їхніх проекціях на морфологічний і лексичний рівні мовної системи; логіко-поняттєва концептуалізація пов'язана з лексико-семантичною іпостассю мови; емоційно-оцінна — з морфологічною та лексичною системами, морально-ціннісна реалі­зується переважно синтаксичним мовним стратумом і рівнем дискурсу.

24

25

Етнічні особливості мовних картин світу

Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-філософської...

У другому розділі праці ми зупинимося на характеристиці кожного з видів концептуалізації дійсності в їхніх проекціях на відповідні мовні рівні.

Одним із центральних понять нового когнітивно-культурного підходу до вивчення мовних явищ стало поняття мовної картини світу, про що йтиметься в наступному підрозділі.