ш

ü

Q. Ш

_ig

ш

т

CÛ

ш

3

< о

<

о.

<

>» x

X

X

о

11

_{і і}

з -

о

m

"s

	воет СВІТУ
2	S _
ГОЛУБОВСЬ	ОСОБЛ КАРТИН	онографія
1.0.	ЕТНІЧНІ ПОВНИХ	2

■*■ о о см

о о

I—

о

1=;

I m

's

УДК 81:39 ББК 81 Г62

Рецензенти: Ф.О. Нікітіна, д-р філол. наук, проф., О.С. Снитко, д-р філол. наук, проф., Ю.Л. Мосенкіс, д-р філол. наук, доц., В.Ф. Чемес, канд. філол. наук, доц.

Рекомендовано Вченою радою Інституту філологи від 17.11.2003 р. (Протокол № 3)

Голубовська І. О.

Г62 Етнічні особливості мовних картин світу: Монографія, 2-е вид.,

випр. і доп.— К.: Логос, 2004.— 284 с. ISBN 966-581-497-4

У монографії на матеріалі чотирьох мов (української, російської, англійської та китайської) досліджуються культурно детерміновані мовні феномени всіх ярусів мовної системи (фонетичної, морфологічної, лексичної, фразеологічної, синтаксичної).

Автор пропонує новий категоріальний апарат метаопису, який грунтується на понятті культурного квантування семантичного простору, запозиченого з квантової механіки, та когнітивному понятті концеп-туалізації.

Адресований філологам-лінгвістам, які цікавляться проблематикою "мова та культура".

The present monograph is dedicated to the research of culturally deter­mined linguistic phenomena which belong to different language levels of four languages (Russian, Ukrainian, English and Chinese).

The new research framework basing on the conception of cultural "quan-tuming" (possessed from physics quantum theory) and cognitive notion of con­ceptualization has been worked out and tried up.

We hope this work will serve those language scholars who are interested in the problem "language and culture".

Присвячується світлій пам'яті моїх Батьків

Низький уклін моїм Учителям: проф. С.В.Семчинському, проф. Ф.О.Нікітіній, проф. М.М.Пещак, доц. Г. М. Мироновій, доц. П.С. Вовк.

Висловлюю щиру подяку проф. Тамканського універ­ситету (Тайвань) Ян Ші, який допоміг в обробці китайського мовного матеріалу. Я глибоко вдячна проф. П. О. Веху, який сприяв формуванню концепції цього дослідження.

Моя сердечна вдячність проф. Ф.О. Нікітіній, проф. О.С. Снитко, доц. В.Ф. Чемесу, доц. Ю.Л. Мосенкісу, асист. З.В. Рожченко, які прочитали рукопис і зробили ряд цінних зауважень та доповнень.

Моя глибока вдячність інформантам — носіям української, російської, англійської та китайської мов, які надали мені необхідний матеріал для виконання цього міжмовного дослідження, і всім тим, хто допомагав мені у проведенні експериментальної частини роботи.

ББК81

© І. О. Голубовська, 2004 © Київський национальний університет імені Тараса Шевченка, ISBN 966-581 -497-4 Інститут філологи, 2004

Зміст

Вступ 5

Розділ 1. Методологічні основи дослідження мови в межах культурно- філософської парадигми 14

1.1. Зміна наукової парадигми в лінгвістиці і її наслідки

для семіотики і мовної семантики 14

2. Про взаємодію мислення, свідомості і мови в контексті когнітивного підходу в лінгвістиці 21

3. Мовна картина світу як об'єкт лінгвістичного

дослідження 26

1.4. Мова та культура в їхній взаємодії і взаємовпливі 33

Розділ 2. Вираження національно-специфічного на тлі універсального і стратуми

мовної системи 40

2.1. Сенсорно-рецептивна концептуалізація дійсності

та її системно-мовні іпостасі 40

2.2. Емоційно-оцінна концептуалізація дійсності

та словотвірний рівень мови 51

2.3. Лексико-фразеологічний рівень як пріоритетний

в експлікуванні культурно детермінованих феноменів 73

2.3.1. Культурні концепти як засіб квантування

культурно-семантичного континууму 89

2.3.1.1. Російські культурні концепти: тоска, удаль,

вопя, судьба, правда, пустота 107

2. Українські концепти воля, доля, лихо 120

3. Англо-американський концепт self 128

4. Китайські культурні концепти qi, yin, yang, ming 135

2.4. Прототипи, архетипи та вторинна номінація

в міжкультурному дослідженні 141

5. Етнічні мовні стереотипи: спільне і відмінне 160

6. Синтаксичний мовний рівень як індикатор

світоглядних основ етносу 196

Розділ 3. Мовна картина світу та ціннісні пріоритети етнічної

спільності 208

3.1. Міжмовна класифікація паремій як основа для виявлення універсальних та ідіоетнічних

констант мовної свідомості 208

2. Життя та смерть у національно-мовних картинах світу 228

3. Праця та час у національно-мовних картинах світу 236

3.4. Багатство та бідність у національно-мовних

картинах світу 242

Замість висновків 254

4

Література 255

ВСТУП

Сучасний етап у розвитку лінгвістичної науки характеризується докорінною зміною базисної наукової парадигми, поворотом до розгляду мовних явищ під антропоцентричним кутом зору. Визначилася настанова досліджувати мову в нерозривному зв'язку з мисленням, свідомістю, пізнанням, культурою, світоглядом як окремого індивідуума, так і мовного колективу, до якого він належить. Формулювання принципів антро-поцентричності й антропоморфності мови визначило не тільки новий аспект лінгвістичних пошуків: це привело до нового розуміння і трактування таких традиційних лінгвістичних понять, як знак, значення тощо. "Лейтмотивом" нового підходу до інтерпретації мовних явищ стало усвідомлення того, що природна мова не "відрізняє" екстралінгвістичну реальність від психологічної та від соціального світу носіїв мови.

У XX столітті в мовознавчій науці панував так званий інструментальний підхід до мови, який акад. Ю.С. Степанов звів до трьох основних поглядів на мову: »

• Мова як семантичний код, знакова система для шифрування інформації;

• Мова як інструмент комунікації, засіб для оформлення і регулю­вання інформаційних потоків;

• Мова як інструмент мислення і пізнання, як "простір думки". Антропоцентричний підхід до мови, що сягає ідей В. фон Гумбольдта,

передбачає більш масштабне осмислення функцій мови, вихід за межі вузькораціонального, прагматичного трактування її призначення. Мова як умістище духу народу, як результат неповторної розумово-оцінної діяльності певного етносу може відкритися не стільки інструментальному, скільки філософському погляду, здатному охопити й осмислити потаємну духовну сутність національної мови як унікального витвору етносу¹ : "Якщо кожна мова є світобаченням, то вона зобов'язана цим не тому, що вона становить певний тип мови ..., а тому, що мовиться і, відповідно,

Відомо, що загальновизнаної теорії етносу та його загальноприйнятого визначення ще не ви­роблено [Белков 1993, с. 48— 60]. Духу цієї роботи найбільш відповідає визначення цього феномену Л.М. Гумільовим: "Етнос — це колектив людей, що природно склався на основі оригінального стереотипу поведінки, який існує як енергетична система (структура), який про­тиставляє себе всім іншим подібним колективам, виходячи з відчуття компліментарності" [Гу­милёв 1994, с 611].

5

Етнічні особливості мовних картин світу

Вступ

передається цією мовою" [Гадамер 1988, с 510]. Формування нової культурологічної парадигми як основного в сучасну епоху підходу до мови визначило новий стиль лінгвістичного мислення, який потребує розроблення свого категоріального апарату. Ідеться про необхідність перегляду традиційних уявлень у мовній семантиці, про вироблення нових підходів до вивчення лінгвістичних феноменів, онтологічна сутність яких на сучасному етапі у розвитку лінгвістичної науки постає в дещо іншому світлі, про застосування в лінгвістиці нових методологічних і методичних стратегій. Все це й зумовило актуальність обраної для дослідження теми.

Об'єктом дослідження виступають національні мовні картини світу (НМКС) чотирьох мов: української, російської, англійської та китайської, які обслуговують комунікативні потреби народів, що належать до різних лінгвокультурних ареалів.

Національно-мовну картину світу (національно-мовну модель світу) — НМКС (НММС) ми розуміємо як виражене засобами певної мови світовідчуття і світорозуміння етносу, вербалізовану інтерпретацію мовним соціумом навколишнього світу і себе самого в цьому світі.

Дослідити мовну картину певної національної мови означає виявити етнічну спрямованість мовного значення та способи її маркування на всіх структурних рівнях мовної системи. Тут повинні "підключитися до гри" такі різнорідні мовні явища, як внутрішня форма слова, культурні концепти (на лексичному рівні); загальні семантичні категорії оцінки, модальності, агентивності тощо.

Опозиція типологічного характеру перших двох із зазначених мов (української і російської) англійській та китайській уявляється вельми плідною для виявлення певних закономірних відношень між типом мовної структури та інкарнованим у матрицях мови національним менталітетом.

Багатогранність обраного об'єкта дослідження зумовила виділення багатьох аспектів його вивчення: 1) мовна картина світу і сенсорно-рецептивна концептуалізація дійсності; 2) мовна картина світу й емоційно-оцінна концептуалізація дійсності; 3) мовна картина світу і культурні концепти; 4) мовна картина світу й етнічні стереотипи; 5) мовна картина світу і вторинна номінація; 6) мовна картина світу та ціннісні пріоритети етнічної спільності.

Вихідною гіпотезою даного дослідження було наступне наукове припущення: субстанціонально-ідеальний простір мови, що є єдиним і

безперервним, моделює специфічні риси національного світосприйняття і національного способу мислення фактично на всіх стратифікаційних рівнях мовної системи за допомогою дознакових, знакових і супра-знакових мовних величин. Ми спробуємо довести, що вираження культурно-національної самобутності етносу відбувається на всіх мовних ярусах, причому головна увага приділятиметься важковловимому феноменові етнічної ментальності, тобто способу народного сприйняття, відчуття, переживання, осмислювання, уявлення і оцінювання реальної дійсності. Як відомо, загальновизнаних визначень таких складних явищ, якими виступають менталітет, ментальність, національна свідомість, національний характер не існує¹. Вдалою видається така дефініція: "Ментальність — не філософські, наукові чи естетичні системи, а той рівень суспільної свідомості, на якому думка виступає невідокремленою від емоцій, латентних звичок та прийомів свідомості" [Гуревич 1993, с 59]. Це визначення, обране нами як робоче, дозволяє розглядати національний характер і темперамент як внутрішні складові феномену ментальності певного етносу.² На відміну від Е. Сепіра, який заперечував навіть щонайменший зв'язок між формбю мови та національним темпераментом, вважаючи безглуздим заняттям пошуки в структурі мов розбіжностей, що відповідають темпераментним варіаціям [Сепир 1993, с. 192—193], ми відстоюватимемо ідею матеріального втілення в мовній субстанції таких важких для безпосереднього споглядання феноменів, якими є національний характер і темперамент.

Як відомо, культурно-специфічне не існує поза універсальним, як не буває частини без цілого. Добре відому тезу про інтернаціональний характер людського мислення на сучасному етапі розвитку лінгвістики можна інтерпретувати в рамках універсально-предметного коду, під яким ми розуміємо універсальну логіко-поняттєву базу людства, певну сукупність ментальних універсалій, позанаціональний мисленнєвий код, функціонування якого забезпечується тим, що свого часу було названо Ю.М. Карауловим "проміжною мовою думки."³ Перекодування єдиного для всіх етносів мисленнєвого коду на вербальний у межах конкретної

¹ Дослідники відзначають термінологічну невпорядкованість у використанні цих понять [Пушка- рёв 1995, с. 167— 169; Огурцов 1994, с. 50— 53; Дубов 1993, с. 20—29].

² Таким чином, ментальність можна визначити як національний спосіб мислення, а національ­ ний характер — як спосіб виявлення особливостей ментальності у діяльності. Ментальність та національний характер виступають складовими менталітету, який є багатогранним, поліфунк- Ціональним поняттям, що відображає соціальні, економічні, політичні, духовні та моральні сто­ рони суспільного життя етносу, зумовлюючи його самоідентифікацію [Кравченко 2000, с 6].

³ Див. детальніше: [Караулов 1987].

6

7

Етнічні особливості мовних картин світу

Вступ

мови, "дискретизація інформаційного континууму" певною мовою "переплавляє" єдину логіко-поняттєву базу людства, відливаючи її в етнічно зумовлені семантичні матриці змістової структури мови. Таким чином, у національно-мовних картинах світу, з одного боку, може виділятися загальна частина, яка вказує на "загальний поняттєвий базис" людства, що виступає спільною основою природної мови, мислення та культури; з іншого боку, національно-специфічні нюанси осмислення, відчуття й оцінки реального світу, накладаючись на універсальну логіко-поняттєву основу, утворюють ту частину мовних картин світу, яка й несе в собі національну специфіку.

Кожний етнос крізь притаманні йому мовні та культурні форми певним чином розвиває і деталізує цей "загальний поняттєвий базис людства", тим самим визначаючи своє "національне обличчя". На наш погляд, виникнення мовних національно-специфічних форм, які, по суті, й зумовлюють самобутність національно-мовних картин світу, детер­мінується двома основними факторами:

1. фрагментом реального світу, який впливає на колективну свідомість етносу (мається на увазі природне середовище етнічного колективу та матеріальна культура артефактів, створена народом);

2. особливостями колективної етнічної свідомості, які виявляються в неоднаковості логічного оперування одними й тими самими реаліями зовнішнього світу, у різноманітності виявів "наївної" звичайної свідомості (насамперед її емоційно-оцінних, соціально-ціннісних, морально-етичних компонентів).

Дослідження дії цих факторів, їх вияву в мовній тканині різних за своєю типологією і походженням мов (опозиція українська — російська <-> англійська <-» китайська) і становитиме основну мету і завдання цієї праці.

Таким чином, метою даного дослідження є виявлення етноспеци-фічного у мовній свідомості чотирьох етносів (українського, російського, англосаксонського та китайського) на тлі універсальних рис єдиного поняттєвого каркасу людства шляхом аналізу національно-мовних картин світу із застосуванням нової комплексної методики інтерпретації

¹ Наше розуміння лінгвокультуреми як одиниці лінгвокультурного метаопису відрізняється від розуміння цього терміна проф. В.В. Воробйовим [Воробьёв 1999, с. 95—101]. Для В.В. Вс~ робйова лінгвокультурема — це лише лексичний (іноді фразеологічний) факт мови. Ми трак­туємо цей термін ширше, екстраполюючи його (відповідно до свого розуміння онтології понят­тя мовної картини світу) на всі культурно зумовлені мовні явища, які фіксуються мовними формами всіх ярусів мовної системи.

культурно значущої інформації, вилученої з мовної тканини. Для дослідження в цілому характерний системно-семіотичний підхід, коли культурно марковані мовні об'єкти (лінгвокультуреми)¹ осмислюються на перехресті семантичних, синтагматичних і прагматичних характе­ристик, які, по суті, зводяться до єдиного цілого. Реалізація поставленої мети детермінується розв'язанням наступних часткових завдань:

1. Простежити особливості мовної концептуалізації світу, тобто його членування та осмислення мовними засобами у взаємозв'язку з національно-специфічними рисами мовної свідомості українського, російського, англійського та китайського етносів.

2. Виявити через посередництво мовної тканини ті уявлення про позамовну дійсність, які формують культурно-національний колорит мовного етнічного значення і визначити, якою мірою ці уявлення детерміновані екстралінгвістичними (природно-географічними, куль­турно-історичними) і власне лінгвістичними факторами.

3. Дослідити національно-специфічні мовні форми усіх мовних стратумів і визначити, як вони співвідносяться з такими феноменами, як етнічна ментальність, національний характер і темперамент.

Матеріалом дослідження виступають тлумачні та перекладні словники чотирьох мов¹, автентичні тексти художньої та публіцистичної літератури XIX—XX століть, авторські тексти-конструкти в дусі ідей Ю.Д. Апресяна.

Наскільки відомо авторові, поки що не існує досліджень, виконаних "у фреймі" вищевикладених ідей, головною з яких є така: вираження культурно-національної специфіки відбувається на всіх без винятку рівнях мовної системи. Уперше у практиці лінгвістичного дослідження поняття концептуалізації розглядається в розчленованому вигляді (сенсорно-рецептивна, логіко-поняттєва, емоційно-оцінна, морально-ціннісна концептуалізація) в проекціях її взаємодії з дознаковими, знаковими і супразнаковими одиницями різних мовних стратумів. Новою є також запропонована у цій праці комплексна методика дослідження культурно-специфічних феноменів різних мов. Таким чином, наукова новизна і теоретична цінність праці полягають у розробці й методологічному обгрунтуванні принципово нових підходів до дослідження національно-мовних картин світу в ракурсі когнітологічної інтерпретації семантичних та семіологічних проблем.

Про цінність лексикографічних джерел для подібних досліджень влучно висловилася P.M. Фрумкіна: "... словники загального типу мають бути своєрідною моделлю наївної свідомості... ►«рефлектуючого індивіда" [Фрумкина 1989, с 45]

8

9

Етнічні особливості мовних картин світу

Вступ

Методологічною базою дослідження є квантово-хвильова фізична теорія, згідно з якою фізичний простір виступає певним чином "квантованою" сутністю, де властивості частинки та хвилі збігаються. Як відомо, сьогодні у науковій фізичній картині світу панує теорія квантової механіки, основним поняттям якої виступає поняття "частинка-хвиля". Згідно з постулатами квантової механіки, частинки мають властивості хвилі, а хвилі мають властивості частинок. Таким чином, у першоосновах матерії відмінність між матерією та її виявом нівелюється [Данин 1961, с 217]. Проекція цього положення фізики мікросвіту на лінгвістичний ґрунт дозволяє простежити схожу амбівалентність мовних одиниць, коли формальний або смисловий компоненти ідентифікуються не за своєю "матеріальною субстанцією", а за функцією, яку вони виконують (фонема, значення слова, сема). У контексті даної праці цей постулат квантової механіки дозволяє розглядати образ (ідеальне утворення) як спосіб культурного квантування семантичного мовного континууму, що знаходить своє втілення у вичленовуванні з мовної тканини слів — культурних концептів, які містять у концентрованому вигляді відомості про національну ментальність. Причому семантика подібних слів охоплює такі елементарні компоненти, які неможливо виділити як структурні одиниці: їхню ідентифікацію уможливлює тільки функція, котру вони виконують у культурно-семантичному універсумі національної мови. Крім того, "культурнонавантажені" мовні одиниці ніби "розкидані" по всьому змістовому каркасу мови, вони не створюють системних угруповань (полів), що також свідчить про певну подібність до "буття" елементарних частинок.

Таким чином, методологічною основою цього дослідження є наукове припущення про ізоморфізм структурації фізичного та мовного семантич­ного простору. Слід зауважити, що ідея розвитку нових гіпотез на стику лінгвістики й інших, зокрема природних, галузей знання не є новою¹. Особливої актуальності набула ідея органічного зв'язку природничих і гуманітарних наук у сучасному глобалізованому суспільстві, коли першочерговими завданнями освіти в цілому і викладання іноземних мов, зокрема, декларовано формування "гуманітарної" особистості XXI століття, не стільки сконцентрованої на своїй вузькоспеціальній ділянці професійного знання, скільки такої, що має широкий культурний кругозір

¹ Див.: [Якобсон 1963, с. 101—102; Маковский 1992, с. 94—95]. 10

і через це включеної до загальної картини світу¹. Не можна не погодитися з австрійським фізиком-теоретиком Е. Шредінгером, який твердить: "усі природничі науки пов'язані з загальнолюдською культурою і... наукові відкриття, навіть ті, які здаються на даний момент найсучаснішими і доступними розумінню небагатьох обраних, все-таки не мають сенсу поза своїм культурним контекстом" [Шредингер 1976, с 261]. Евристичну цінність мультидисциплінарного підходу до дослідження мовних явищ важко переоцінити, тим більше, що звернення як до даних суміжних з мовознавством наук (когнітологія, філософія, психологія, культурологія, етнографія, етнологія), так і до онтологічно не пов'язаних з лінгвістикою наук (математика, комп'ютерологія) для вироблення нових методологій і методик дослідження, вже давно підноситься на щит багатьма авторитетними вченими. Так, М.В. Перцов, обстоюючи необхідність докорінного перегляду стратегем сучасної лінгвістики, включення до її дослідницького арсеналу нових методів і засобів аналізу, запозичених з інших галузей знання, застерігає: "в противному разі їй загрожує небезпека перетворення в езотеричну сферу знання, цікаву й доступну лише лінгвістам" [Перцов 1996, с 10]. Справді, поширений у лінгвістиці ізоляціонізм, який виявляється в тому, що мовні значення досліджуються тільки в рамках власне лінгвістичної методології і виключно внутріш-ньолінгвістичними методами, навряд чи можна оцінити як позитивне явище. Ми повністю поділяємо точку зору М.В. Перцова, який вважає, що "саме на стику різних наук лінгвістам слід шукати по-справжньому точні методи перевірки та обґрунтування лінгвістичних тверджень" [Перцов 1996, с 47]. Про необхідність радикального перегляду стратегій лінгвістики і розвитку "тенденції до розмивання меж між лінгвістикою і суміжними дисциплінами (психологією, соціологією, етнографією)" зазначають також Н.Д. Арутюнова і О.В. Падучева [Арутюнова, Падучева 1985, с 3]. Авторитетний російський етнолінгвіст М.І. Толстой вказує на те, що нові, перспективні проблеми та ситуації можуть виникнути саме на межі наук, на стику різнорідних компонентів і матеріалів: "... жодна дисципліна не може існувати тільки в собі і для себе"² [Толстой 1995,

¹ С.Г. Tep-Мінасова визначає триєдине завдання і сутність університетської освіти в такий спосіб: дослідження (пошук істини), освіта (передача знання), культура [Тер-Минасова 1998, с 7].

² Очевидно, прецедентним текстом для цього висловлення М.І. Толстого стало відоме соссюр- івське визначення предмета лінгвістики: "Єдиним та істинним предметом лінгвістики є мова, що вивчається в собі і для себе".

11

Етнічні особливості мовних картин світу

Вступ

с. 25]. Ще у 1936 році В.І. Вернадський пророкував, що у двадцятому столітті грані між окремими науками швидко зникатимуть,— натомість виникатиме спеціалізація не по науках, а по проблемах, котра сприятиме як глибшому вивченню явища, так і всебічному його охопленню [Вернадский 1989, с. 216].

Проте слід пам'ятати, що дослідника, який працює в міждисцип­лінарному модусі, може підстерігати ризик перекручування онтологічної сутності досліджуваного феномену внаслідок неадекватного встанов­лення меж ізоморфності властивостей і функцій об'єктів, які підлягають зіставленню (негативним прикладом такого досвіду може бути натура­лістичний напрям у мовознавстві).

Дане дослідження виконано в рамках контрастивного напряму у вивченні взаємодії мови і культури, який, будучи інтегрованим у лінгвокультурологічну проблематику, безпосередньо стосується проблем, розроблюваних у межах широкого кола лінгвістичних дисциплін антропологічної орієнтації: лінгвогносеології, лінгвопсихології, лінгво-етнологіїтощо.

Методичний арсенал дослідження визначили мета і завдання праці, а також специфіка об'єкта опису. Розроблена методика включає комплекс різноманітних методів і прийомів: поряд із традиційними описовим, порівняльно-зіставним, типологічним методами, етимологічним аналізом у його онтологічній іпостасі¹, методом компонентного і контекстуального аналізу використовується прототиповий аналіз, концептуальний аналіз, метод семантичних примітивів, метод перекладу, психолінгвістичний метод семантичного шкалування, метод опитування інформантів, статистичний метод. Усі чотири мови розглядаються як суверенні утворення. Функцію загального знаменника зіставлення, мови-еталона (tertium comparationis) виконує абстрактна мова-конструкт, що містить ті мовні категорії, форми і значення, які апріорі визнані релевантними меті та завданням даного контрастивного лінгво-культурологічного до­слідження.

Використання зазначених методів виявилося достатнім для вста­новлення і верифікації як національно-специфічних рис мовної свідомості

¹ "Онтологічна етимологія" являє собою різновид етимологічного аналізу, який широко викори­стовується в сучасних когнітивно-культурних дослідженнях. Він спрямований, насамперед, на виявлення глибинного семантичного мотивування позначення слів — культурних концептів, що проливає світло на особливості первинної категоризації дійсності давніми етносами [Єрмо-ленко С.С. та ін. 1998, с 4— 5].

певного національного соціуму, так і універсально-мовних констант, притаманних людській свідомості в цілому.

Практичне значення цієї праці полягає в тому, що її результати можуть бути використані у викладанні загальнотеоретичних нормативних лінгвістичних курсів "Вступ до мовознавства", "Загальне мовознавство", "Теорія і практика перекладу", а також спецкурсів з лінгвокультурології, зіставно-типологічної ономатопеї, словотвору, лексикології, синтаксису, фразеології; у теоретичних і практичних курсах викладання української, російської, англійської та китайської мов як іноземних.

Монографія складається із вступу, трьох розділів, списку використаної літератури. Розділ перший "Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-філософської парадигми" присвячено загально­теоретичним питанням, які виникають у зв'язку з окресленою пробле­матикою (зміна наукової парадигми в лінгвістиці, когнітивізм у мово­знавстві, особливості когнітивної діяльності людини, концептуалізація мовою реальної дійсності, нові осмислення семіологічних і семантичних проблем, статус і онтологія національно-мовних картин світу, проблеми взаємодії та взаємовпливу мови й культури, мови і ментальності народу тощо. У другому розділі "Вираження національно-специфічного на тлі універсального і стратуми мовної системи" досліджуються мовні засоби всіх мовних ярусів, які розглядаються з погляду їх участі у вираженні універсального та ідіоетнічного, їхньої причетності до експлікування культурно детермінованих феноменів. У фокусі дослідницької уваги перебувають етнічні мовні стереотипи, культурні концепти, роль архетипів (прототипів) у процесі вторинного семіозису, особливості вираження емоційності у мовах, що належать різним культурним регіонам. У третьому розділі "Мовна картина світу та ціннісні пріоритети етнічної спільності" розробляється міжмовна класифікація паремій, на матеріалі паремій чотирьох мов розглядаються особливості морально-ціннісної концептуалізації дійсності, виявляються універсальні та етнозумовлені ідеологеми (інформеми), притаманні мовній свідомості різних етносів.

12

13

Розділ 1. Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-філософської парадигми

1.1. Зміна наукової парадигми у лінгвістиці та її наслідки для семіотики й мовної семантики

Злам тисячоліть у лінгвістиці ознаменувався черговою зміною моди на ракурс розгляду мовних явищ, появою і реалізацією в лінгвістичних дослідженнях іншого "стилю мислення", що визначає нові параметри постановки і розв'язання наукових мовознавчих проблем. Якщо прийняти як вихідну запропоновану Ю.С.Степановим¹ тричленну схему еволюції теоретичних уявлень у лінгвістиці: "філософія імені" (семантична парадигма) <-> філософія предиката" (синтаксична парадигма) <-> філосо­фія егоцентричних слів" (прагматична парадигма), то, виходячи з пріори­тетних стратегій лінгвістики сьогодення, неважко збагнути, що ми перебуваємо на третій сходинці поступального розвитку філософських поглядів на мову, коли в центрі лінгвістичної уваги опинився детер­мінований певною культурою користувач мовою — суб'єкт, що пізнає світ, мислить, оцінює, відчуває. Появу нової наукової парадигми² в мовознавстві, як і в будь-якій іншій галузі знання, слід визнати подією природною і навіть прогресивною, що відповідає духові наукового пошуку: "В історії лінгвістики неодноразово відбувалося концентрування ... уваги на тій чи іншій окремо взятій іпостасі мови, що, як правило, забезпечувало прорив до розуміння відповідних її характеристик..." [Кибрик 1996, с. 232]. Відомий американський вчений Дж. Брунер, висловлюючи в праці "Акти розуміння" власний погляд на зміни в науковій парадигмі, підкреслював, що в лінгвістиці та психології питання про ментальну сутність і стан, про волю, інтенції, уявлення про навколишній світ, які сформульовані конкретною культурою, вже не можна вважати забороненими. Науки про людину, на його думку, "лише втрачають від того, що при конструюванні своїх предметів... забувають про детермінованість людини насамперед історією і культурою..." [Цит. за: Фрумкина 1996, с 79—80]. Криза

¹ Див.: [Степанов 1985].

² Поняття парадигми можна інтерпретувати широко, як призму, за посередництвом якої сприй­ мається у пізнавальному процесі тканина життя. "Лінгвістичне" розуміння парадигми запропо­ нував Ю.С. Степанов як пануючий у дану епоху погляд на мову, пов'язаний із певною філо­ софською течією чи напрямом у мистецтві [Степанов 1985, с. 4].

Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-філососрської...

іманентно-семіологічного підходу до вивчення мови доводить слушність тверджень Е. Бенвеніста, який пророкував можливість створення нової лінгвістики на основі тріади термінів — мова, культура, людська особистість. Ю.С. Степанов, розглядаючи різноманітні "образи мови" у лінгвістиці XX століття ("мова як мова індивіда", "мова як член родини мов", "мова як структура", "мова як система", "мова як тип і характер" тощо), наводить узагальнене визначення мови, що склалося на кінець століття: "мова як простір думки та дім духу" [Степанов 1995, с. ЗО—31]. При такому підході до осмислення сутності мови далеко на задній план відходить "інструменталістське" розуміння цього складного феномену (мова як засіб пізнання, мислення і комунікації), звільняючи перше місце гумбольдтівським ідеям про мову як "еманацію духу" народу, що в сучасній науці отримує такі формулювання: "Мова—дім буття людської істоти" [Хайдеггер 1988, с 354]; "Мова—дім буття духу" [Степанов 1995, с. 32]. Саме в ракурсі такого розуміння змістове наповнення поняття "світогляд народу" може отримати максимально широке витлумачення — як осмислення, переживання й оцінка світу тим чи іншим етносом, втілені в мовних національно-специфічних формах: "мова є орган внутрішнього буття, навіть саме це буття, наскільки воно крок за кроком домагається внутрішньої ясності та зовнішнього втілення" [Гумбольдт 1984, с. 47]. Можна без перебільшення сказати, що гіпотеза лінгвістичної відносності в наші часи набуває контурів теорії. Нагадаємо, що відповідно до постулатів гіпотези Сепіра — Уорфа, розробленої в тридцяті роки минулого століття, логіка мислення, специфіка світобачення та характер пізнання дійсності тим чи іншим етносом зумовлюються мовою спілкування даного соціуму. Запропонована гіпотеза декларувала абсолютний примат мови над категоріями мислення і свідомості: "Формування ідей не є незалежним процесом, суворо раціональним у старому сенсі, а частиною певної граматики. Ми членуємо природу за лініями, запропонованими нашою рідною мовою,... організуємо її в поняття і приписуємо їй значення так, як ми це робимо, значною мірою тому, що ми є учасниками угоди організувати її таким чином — угоди, яку пропонує нам наша мовна співдружність і яка формується в систему за зразками нашої мови. Угода, звичайно, неявна, неуклад єна, однак її умови абсолютно обов'язкові" [Уорф 1960, с 184—185; Курсив мій.— І.Г.]. Гіпотеза Сепіра-Уорфа виникла не на порожньому місці, а як логічне продовження ідей Гумбольдта про різні мови як різноманітні способи

14

15

Етнічні особливості мовних картин світу

Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-філософської...

бачення світу та інтерпретації його людськими спільнотами. Кожна мова, за Гумбольдтом, створює для народу, що нею користується, картину світу, ніби окреслюючи навколо нього магічне коло певних уявлень та образів: "У кожній мові закладене самобутнє світоспоглядання. Як окремий звук стає між предметом і людиною, так і вся мова в цілому виступає між людиною та природою, що впливає на неї" [Гумбольдт 1984, с. 80]. Вийти за межі цього кола можна тільки шляхом вивчення іншої мови, "входження до іншого кола", тобто через проникнення до системи світобачення, зафіксованої іншою мовою. Таким чином, розбіжності між мовами виявляються чимось більшим, ніж просто мовними розбіж­ностями, виступаючи, по суті, різним баченням світу: "Мовам, що досягли високого ступеня досконалості, властиві власні світогляди" [Гумбольдт 1984, с. 322]. "Проміжний світ" (Zwischenwelt), тобто мова, фактично підпорядковує собі людину, визначаючи її практичну діяльність: людина чинить з предметами так, як подає їх мова, поводиться в суспільстві так, як це приписує мова, мислить так, як це запрограмовано мовою. Ідеї засновника загального мовознавства і антропологічного підходу до мови В. фон Гумбольдта були відроджені в XX ст. в межах лінгвістичного напряму, що отримав назву неогумбольдтіанства, сформованого двома основними школами — європейською (Л. Вайсгербер, Й. Трір, П. Хартман) і американською (Е. Сепір, Б.Уорф).

Культурно-філософська інтерпретація мови, безперечно, не проти­ставлена інструменталістській і перебуває з останньою у відношеннях, так би мовити, додаткової, а не контрастної дистрибуції. Очевидно, цілісне уявлення про мову може дати дослідження її проявів у всіх відведених їй ролях: мова як код (знакова система); мова як засіб пізнання; мова як інструмент комунікації; мова як "дім буття духу народу". Таким чином, утвердження в лінгвістиці нового погляду на мову не призводить, на нашу думку, до відмови від попередніх теоретичних напрацювань, а лише до їх короткочасного забуття. Дозволимо собі на підтримку цієї ідеї навести слова французького філософа мови П. Серіо: "... у лінгвістиці (і загалом в гуманітарних науках) парадигми не змінюють і не відкидають одна одну, а накладаються одна на одну, співіснують, водночас ігноруючи одна одну" [Серио 1993, с 52].

Переміщення людини і всього людського в центр лінгвістичної уваги, усвідомлення мови як втілення духовної енергії народу спричинили перегляд багатьох, здавалося б, незаперечних аксіом мовознавства, зокрема ревізію лінгвосеміотичних і семантичних догматів.

Як відомо, Ч. Морріс виділяв три семіотичних аспекти: семантику, синтактику і прагматику, розуміючи під цим, відповідно, співвідношення знака й предмета позначення, відношення між знаками в даній системі та ставлення до знаків тих, хто ними користується. Будучи справедливим для штучних знакових систем, це членування починає "кульгати" при проекції на мовну систему як семіотичну систему особливого роду. Фердінанд де Соссюр формулював основні положення знакової теорії мови, відштовхуючися від того спільного, що існує між знаковими системами взагалі й мовною знаковою системою зокрема. За Соссюром, лінгвістика є лише частиною семіотики (чи семіології, в термінах Соссюра), перебуваючи з останньою у родо-видових відношеннях включення, де семіологія виступає родовим щодо лінгвістики поняттям. Таким чином, своєрідність мови як особливої знакової системи, створеної людиною з метою забезпечення пізнавальної і комунікативної діяльності, у період панування "іманентної лінгвістики", природно, не мала шансу стати предметом серйозного наукового інтересу: "протягом тривалого часу лінгвістика вивчала не мову як таку, у єдності її тілесного й духовного аспектів, а лише граматичний, синтаксичний і семантичний скелет мови. Саме з цієї причини не вдавалося перекинути місток від мови до мислення, віднайти ланку, що їх поєднує. Проте не скелет, а душа мови, тобто опредмечений у ній світогляд, ідеологія, система цінностей, прямо пов'язує її з душею мовця, з його внутрішнім світом, мисленням" [Борухов 1991, с 116].

У межах структурної лінгвістичної парадигми були розвинуті семасіологічний (форма => значення) і ономасіологічний (значення => форма) підходи до дослідження мови, які могли реалізовуватись як у своїх функціональних, так і в структурних різновидах [Даниленко 1990]. Формулювання принципів антропоцентричності і антропоморфності мови стимулювало не лише появу нового аспекту лінгвістичних пошуків, а й призвело до нових розумінь і трактувань. Так, Г. Вежбицька зауважує: "Сама природа мови є такою, що вона не відрізняє екстралінгвістичної реальності від психологічної та від соціального світу носіїв мови" [Wierz-bicka 1991, p. 16]. Якщо це так, тоді всі мовні значення є суб'ективними і етноцентричними, а семіотичні аспекти взаємовідношення між знаками, виділені Ч. Моррісом (семантика, синтактика, прагматика), виявляються неадекватними як методологічна основа дослідження природної мови — особливої знакової системи. Усвідомлення функціональної синкре-

16

17

Етнічні особливості мовних картин світу

Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-філософської...

тичності мови, а також її орієнтованості на вираження світобачення певного етносу привело до радикального перегляду всіх попередніх концепцій лексичного значення (предметної, відображальної, релятивної, образної, функціональної та ін. [Див. детальніше: Голубовська 1995, вип. 8, с 8—13]. Як відомо, саме суттєві розбіжності в трактуванні природи лексичного значення слова стали наріжним каменем для розмежування старої структурної парадигми і нової когнітивної. Якщо структурні семантики наголошували на відображально-узагальню-вальному характерові лексичного значення слова, розуміючи його як сукупність об'єктивно притаманних денотату дистинктивних ознак [Панфилов 1977, с. 79— 80; Уфимцева 1986, с. 29], то представники когнітивної лінгвістики зосередилися на його суб'єктивізмі, антропоцент-ричності, культурній зумовленості та енциклопедизмі. У межах когнітивної лінгвістики лексичне значення виступає актом інтерпретації фрагмента світу людиною, який не зводиться до відношення між знаком та реалією, тобто до референції. Виступаючи ментальною сутністю, здатною отримати своє власне буття тільки в людській свідомості, значення входить як складова частина до структури знання про навколишній світ, із чим і пов'язаний його енциклопедичний характер. Дослідити семантику слова для лінгвіста-когнітолога означає насамперед подати опис еталонного ментального образу, що міститься в свідомості людини і відповідає слову, а не окреслювати умови та межі денотації. Фокус уваги семасіологів, таким чином, перемістився із зовнішнього світу, де наявний лише реальний об'єкт, на свідомість мовця як місце "прописки" образу, вмістище прототипових уявлень, що підлягають вербалізації. При цьому мовні категорії трактуються як складова частина когнітивного апарату людини: " Роблять честь чи ні мовним категоріям, називаючи їх "концептуальними", це — категорії нашої когнітивної системи, і дослідження всіх категорій нашої когнітивної системи повинно включати також і дослідження мовних категорій" [Лакофф 1988, с 47].

Оскільки значення не є відображенням об'єктивних ознак предмета, а лише тих, що виділяються людиною як найважливіші, виходячи зі специфіки її контакту із предметом [Wierzbicka 1991, p. 16; Падучева 1996, с. 5—6], нейтралізується, втрачається протиставлення семантики як одного з трьох семантичних аспектів і прагматики. Нагадаємо, що в межах структурно-семантичної парадигми конотативний, прагматичний компонент значення протиставлявся предметно-понятттєвому значенню

як базовій семантиці словесного знака. Крім того, когнітивісти запере­чують особливий характер граматичної семантики порівняно із семантикою лексичною, зводячи їх до семантики як такої¹. Наведемо цитату з Г. Вежбицької на підтвердження наведених роздумів: "Мова є інтегрованою системою, де все розраховано на вираження значення: слова, граматичні конструкції, різні "ілокутивні" засоби (включаючи інтонацію). Таким чином, можна посперечатися з тим, що лінгвістика розпадається на три частини, які можна назвати лексичною семантикою, граматичною семантикою та ілокутивною (прагматичною) семантикою... У природних мовах значення виступають інтерпретаціями людиною навколишнього середовища. Значення є суб'єктивним, антропо-центричним, багато в чому культурно детермінованим і відбиває як культурно зумовлені типи соціальної взаємодії, так і об'єктивні риси навколишнього світу як такого" [Wierzbicka 1991, p. 16—17].

Новий когнітивний модус інтерпретації мовного значення розв'язує давню суперечку філософів мови стосовно того, чи властивий узагаль-нювальний характер чуттєвому відображенню дійсності. Якщо деякі вчені відмовляють чуттєвому відбиттю дійсності в узагальненні [Наседкин 1967, с. 71; Чесноков 1966, с. 38], то інші [Копнин 1966, с 48; Рубинштейн 1959, с. 71] наполягають на включенні чуттєвих елементів до абстракт­ного мислення. Не можна не погодитися з думкою С.Л. Рубінштейна, який пише: "До будь-якого поняттєвого узагальнення, як правило, включено чуттєву генералізацію... Чуттєве й абстрактне взаємопов'язані. Жодне абстрактне пізнання неможливе у відриві від чуттєвого" [Рубинштейн 1959, с. 70—71]. Ідея взаємопов'язаності чуттєвого та абстрактного в пізнавальному процесі перебуває у повній гармонії з новим розумінням мовного значення як ментальної структури синкретичного характеру, що включена до структури знання про реальний світ.

Таким чином, на межі століть намітилася докорінна зміна базисної науково-лінгвістичної парадигми, відбувся перехід до неофункціоналізму (неонекласицизму), репрезентованому когнітивним і комунікативним напрямами, що призвело до перегляду багатьох традиційних положень семантики й лінгвосеміотики. Визначилася й утвердилася настанова на розгляд мовної форми як відображення структур людської свідомості,

¹ Згадаймо у зв'язку з цим категоричну вимогу У. Вейнрейха, що дотримувався логіки "Синтак­сичних структур" H. Хомського, вилучити семантичні міркування з граматичного опису й опису­вати граматику автономно щодо семантики [Вейнрейх 1970, с 167].

18

19

Етнічні особливості мовних картин світу

Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-філософської...

мислення та пізнання. Сучасне мовознавство включило до сфери своєї компетенції нетрадиційні для лінгвістики змістові сутності: юнгівські архетипи, культурні концепти, концептуалізовані ділянки, картини світу [Кубрякова 1991, с 7; Степанов 1997, с. 61]. Для молодої парадигми мовознавства характерні нові настановчо-пізнавальні параметри: експансія до інших наук, антропоцентризм і функціоналізм у вивченні мовних явищ, урахування всіх функцій мови, пояснювальний характер тлумачення мовних феноменів [Кубрякова 1994, с 5]. Лінгвісти, які діють у рамках встановлених пріоритетів, намагаються виявити глибинний зв'язок когнітивних структур людської свідомості з мовними формами, простежити "модус" відбиття характеру пізнання та сприйняття світу в глибинних мовних категоріях (ментальних утвореннях), що належать до сфери позасвідомого. Широку палітру праць останнього часу (Г. Веж-бицької, Н.І. Сукаленко, Т.В. Радзієвської, Н.Д. Арутюнової, В.М. Телія, О.С. Яковлєвої, Ю.С. Степанова, В.М. Топорова, Т.І. Вендіної, О.В. Ури-сон, Г.І. Берестнєва) виконано в культурно-антропологічному ракурсі. Зазначені автори намагаються дослідити "мову культури", рекон­струювати мовну етнічну свідомість, виявити культурно-мовні національні стереотипи, визначити взаємовплив мови та духовної культури. Фронтальність подібних досліджень, а також різноманітність викори­станих стратегій пошуку "людини крізь мову" дозволяють стверджувати, що антропологічна парадигма в лінгвістиці вже у загальних рисах сформувалася і нині набирає сили.

Культурологічний "нахил", що охопив лінгвістику в останні роки, чітко простежується і в інших гуманітарних науках (історія, краєзнавство, соціологія, етнологія). Це змушує вчених констатувати "тиху зміну парадигм" у суспільствознавчих науках в цілому, надаючи цій події значення "коперніканського повороту" [Hansen 1993, s. 13].

Утвердження в лінгвістиці нового типу постановки та розв'язання наукових проблем призвело до необхідності перегляду укорінених у вітчизняному мовознавстві під впливом марксистсько-ленінської теорії відображення модулів усвідомлення специфіки взаємодії мови і мислення, мови і свідомості, до пошуків нових методологій та підходів при дослідженні семантичного континууму природної мови.