#6. Поняття та склад земель рекреаційного призначення

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Назва даної категорії земель походить від терміну "рекреація" - від лат. "recreatio" (відпочинок). "Рекреація" - "відпочинок, поновлення сил людини, витрачених на трудову діяльність"153.

Враховуючи ту обставину, що для організації відпочинку населення можуть використовуватися найрізноманітніші земельні ділянки, вважаємо, коментоване положення кодексу слід розуміти звужено, витлумачивши його в сукупності із ст. 51 ЗКУ, що визначає склад земель рекреаційного призначення.

Поняття "туризму" розкривається у Законі України "Про туризм" (ст. 1). Інші згадані у статті поняття ("відпочинок населення", "проведення спортивних заходів") вживаються у загальномовному розумінні.

У законодавстві (ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища") вживається термін "рекреаційні зони", який за своїм змістом майже співпадає із терміном "землі рекреаційного призначення": такими "зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму."

За даними Держземагентства України, станом на 01.01.2005 в Україні площа земель рекреаційного призначення становила 104,6 тис. га154. Водночас, незрозуміло, за якими критеріями виділена ця цифра, тому що за даними того ж відомства лише пляжі на узбережжі Чорного та Азовського морів (довжина 2870 км) займають близько 116 тис. га, а за деякими даними, майже 1,5 млн. га рекреаційних територій радіаційно-забруднені (у межах Київської, Житомирської та Рівненської областей)155. Такі розбіжності у даних свідчать про відсутність чіткого розуміння поняття "землі рекреаційного призначення" навіть серед спеціалістів.

Термін «рекреація» в перекладі з латинської (гестгаХіо) означає відновлення сил, одужання. В економічній та юридичній літературі рекреація означає процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою рекреаційних ресурсів і здійснюється у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях.

Рекреаційна діяльність відіграє важливу роль в економічному, соціальному та духовному житті суспільства. Науково-технічний прогрес, який визначає стан сучасного суспільства, істотно змінює характер життєдіяльності людини. Поступово скорочуються фізичні і відносно збільшуються розумові та нервово-психічні затрати праці залежно від зростання її складності і напруженості. У таких умовах процес відновлення робочої сили може бути забезпечено через споживання рекреаційних ресурсів, у першу чергу, послуг сфери відпочинку та оздоровлення.

Відпочинок стає найважливішим елементом вартості життєвих засобів сучасної людини. Практикою доведено, що активний відпочинок (туризм) сприяє зниженню рівня захворювань на найнебезпечніші серцево-судинні хвороби майже наполовину. Не набагато менша його дія в попередженні психічних розладів.

Завдяки організованому відпочинку захворювання органів дихання зменшуються майже на 40 %, нервової та кістково-м'язової систем — майже на ЗО %, органів травлення — більш як на 20 %\

Частка земель України, придатних для здійснення рекреаційної діяльності, складає близько 9,1 млн гектарів, або майже 15 % території країни. Проте на сьогодні лише половина цих земель використовуються для потреб усіх видів рекреації.

В Україні рекреаційна діяльність здійснюється на землях різних категорій. Так, згідно зі ст. 64 ВК України, важливим рекреаційним ресурсом є води, що передбачає здійснення рекреаційної діяльності на землях водного фонду. ЛК України передбачає можливість надання земель лісогосподарського призна-чення у довгострокове користування для рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей (ст. 18). Рекреаційну цінність мають і землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Саме тому Законом України «Про природно-заповідний фонд» дозволяється використання окремих об'єктів природно-заповідного фонду в рекреаційних цілях (ст. 9). Так, досить активно використовуються в рекреаційних цілях землі національних природних парків (ст. 22), ландшафтних парків (ст. 23), ботанічних садів (ст. 32), дендрологічних парків (ст. 33), зоологічних парків (ст. 36) та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва (ст. 37). Важливі рекреаційні ресурси знаходяться й на землях історико-культур-ного призначення. Так, в Україні діє 397 музеїв державної та комунальної форми власності. Щороку музеї нашої держави, в яких налічується 10 млн музейних предметів, відвідує близько 13 млн осіб2. В останні роки все більшого розвитку набуває сільський і зелений туризм, що включає в сферу рекреаційної діяльності і землі сільськогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Однак це не означає, що до категорії земель рекреаційного призначення входять всі земельні ділянки, які використовуються в рекреаційних цілях. ЗК України проводить чітку лінію між землями, які використовуються в рекреаційній діяльності, та землями рекреаційного призначення як окремої категорії земель. Згідно зі ст. 51 Кодексу до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зай-няті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва та спо-рудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Отже, земельні ділянки водного фонду, лісогосподарського, сільськогосподарського, природоохоронного та оздоровчого призначення, які використовуються в рекреаційних цілях, не належать до земель рекреаційного призначення.

Цільове призначення земель рекреаційного призначення. Площа земель рекреаційного призначення в Україні є невеликою і становить близько 113,2 тис. гектарів або 0,2 % території країни. Відмінність земель рекреаційного призначення та земель інших категорій, які використовуються в рекреаційних цілях, полягає в тому, що останні мають подвійне цільове призначення: основне і додаткове. Основне цільове призначенням земельних ділянок інших категорій, які використовуються для потреб рекреації, полягає у їх використанні для обслуговування потреб водного, лісового чи сільського господарства, заповідної охорони природи, оздоровлення населення та задоволення його духовних і культурних потреб. Рекреаційне ж використання таких земель є їх додатковим цільовим призначенням, тобто додатковою функцією, яка може здійснюватися лише за умови, що рекреація не суперечить основним цільовим призначенням земель, що належать до інших категорій. Що стосується власне земель рекреаційного призначення, то використання їх для потреб рекреації є їх основним і виключним цільовим призначенням. Саме тому на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати викори-станню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ст. 52 ЗК України).

Склад земель рекреаційного призначення. Незважаючи на єдине цільове призначення, землі рекреаційного призначення охоплюють земельні ділянки, які істотно відрізняються за своїм функціональним використанням. Так, з аналізу ст. 51 ЗК України випливає, що до складу цієї категорії земель входять три групи земельних ділянок, а саме: землі, зайняті природними рекреаційними об'єктами, землі фізкультури та спорту, а також землі, на яких побудовані об'єкти стаціонарної рекреації.

Землями, зайнятими природними рекреаційними об'єктами, є земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок і маркованих трас. Рекреаційний ефект на таких землях досягається за рахунок використання відповідних об'єктів природного навколишнього середовища.

Землі фізкультури та спорту включають земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти фізкультури та спорту (стадіони, спортивні комплекси, палаци спорту, спортивні табори, яхт-клуби тощо). Такі об'єкти використовуються для організації відпочинку населення через спортивні ігри та інші дозовані фізичні навантаження. Разом із тим, не належать до земель рекреаційного призначення земельні ділянки, надані для інших цілей (житлового чи промислового будівництва, зведення та експлуатації об'єктів оздоровчого призначення), якщо на таких ділянках (їх певних частинах) побудовані спортивні майданчики чи інші спортивні споруди.

Землі, на яких розташовані об'єкти стаціонарної рекреації, складають земельні ділянки, на яких побудовані туристичні бази, кемпінги, стаціонарні і наметові туристично-оздоровчі табори, будинки рибалок і мисливців, дитячі туристичні станції, дитячі табори (крім спортивних), інші аналогічні об'єкти, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. На ділянках з об'єктами стаціонарної рекреації організація відпочинку населення здійснюється з використанням як рекреаційного впливу навколишнього природного середовища, так і з використанням дозованих фізичних навантажень.

Законодавство про землі рекреаційного призначення. Основні положення про землі рекреаційного призначення містяться в ЗК Україні (глава 9), ЛК України1, а також в законах України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р.2, «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р.3, «Про туризм» від 15 вересня 1995 р.4, прийнятих в їх розвиток підзаконних нормативно-правових актах, а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурно-го призначення» від 25 серпня 2004 р.5