#1. Поняття та склад земель природно-заповідного фонду

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Визначення, наведене у статті 43 ЗКУ, ідентичне визначенню, вміщеному у ч. 1 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", і аналогічне - визначенню ч. 1 ст. 61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Визначальним у понятті земель природно-заповідного фонду є формальний критерій: якими б цінними не були ділянки суші і водного простору з природоохоронного, екологічного, наукового, естетичного, рекреаційного боку тощо, лише ті з них є об'єктами природно-заповідного фонду, яким надано відповідного статусу. І навпаки, ділянки, які вочевидь не мають істотної цінності, проте оголошені об'єктами природно-заповідного фонду, відповідний статус мають.

Порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається розділом VII Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Слід звернути увагу на те, що землі природно-заповідного фонду одночасно можуть бути землями історико-культурного (див. ч. 2 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України"), лісогосподарського призначення (див. ст. ст. 70, 85, 100 Лісового кодексу України), водного фонду (див. ст. ст. 5, 8, 9, 94 ВКУ) тощо.

У складі земель України є землі, які підлягають найбільш суворій охороні — консервативній. її суть зводиться до повного або максимально повного виключення певних земель зі сфери господарського використання, а також максимально можливе обмеження антропогенного впливу на такі землі. В нашій країні консервативній охороні підлягають землі, які належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного при-значення. Такі землі служать не тільки територіальною основою для розміщення об'єктів природно-заповідного фонду, а й самі є важливою складовою таких об'єктів.

Як свідчить практика, консервативні методи збереження навколишнього природного середовища залишаються в умовах сучасного етапу розвитку людської цивілізації основними методами, які забезпечують захист генофонду рослинного і тваринного світу, унікальних природних екосистем і ландшафтів. Саме тому за роки незалежності України загальна площа природоохоронного призначення розширена більше ніж у 2 рази переважно шляхом створення багатофункціональних об'єктів природно-заповідного фонду таких видів, як біосферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки.

Площа земель природно-заповідного фонду та іншого приро-доохоронного призначення становить 2 757,4 гектара, або 4,57% території України. Разом із тим, частка земель природно-заповідного фонду більшості країн Європи становить від 10 до 25 %1. В Україні також планується збільшити площу цієї категорії земель. Зокрема, передбачається створити 12 національних природних парків, три природні та один біосферний заповідники на площі близько 455 тис. гектарів, а також забезпечити умови для включення природно-заповідного фонду України до Світової і Пан'європейської екологічних мереж.

Згідно з главою 7 ЗК України землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення виділені в окрему категорію земель. Однією з основних ознак кожної категорії земель є наявність особливого правового режиму, який встановлений законодавством України. Основним завданням правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення є забезпечення їх консервативної охорони, яка здійснюється шляхом встановлення відповідного режиму заповідності.

Цією главою також встановлено, що землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення поділяються на дві підкатегорії, а саме: землі природно-заповідного фонду та землі іншого природоохоронного призначення. Перелік земель природно-заповідного фонду та їх правові ознаки чітко визначені в законі. Що стосується земель іншого природоохоронного призначення, то згідно зі ст. 46 ЗК України до них належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність. На жаль, чинне законодавство не містить норм, які розкривають правові ознаки об'єктів, що мають особливу наукову цінність. Очевидно, до підкатегорії земель іншого природоохоронного призначення можуть належати невеликі земельні ділянки, на яких розташовані унікальні природні утворення, що підлягають всебічному науковому дослідженню і яким не наданий статус об'єкта природно-заповідного фонду. Межі таких ділянок закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.

Землями природно-заповідного фонду є ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 43 ЗК України). Порядок надання таким природним комплексам та об'єктам статусу об'єктів природно-заповідного фонду встановлений Законом України «Про природно-заповідний фонд» від 16 червня 1992 р.1 Згідно зі ст. З цього Закону об'єкти природно-заповідного фонду України поділяються на природні території й об'єкти та штучно створені об'єкти. До природних територій та об'єктів належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи і заповідні урочища. Групу штучно створених об'єктів природно-заповідного фонду утворюють ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Отже, землі природно-заповідного фонду складаються з земельних ділянок, на яких розташовані зазначені вище об'єкти.

Об'єкти природно-заповідного фонду мають різний заповідний режим, що зумовило встановлення законодавством України відповідного режиму охорони і використання також земельних ділянок, на яких розташовані такі об'єкти.

Законодавство про землі природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду виконують дві важливі функції. З одного боку, вони є територіальним базисом для розміщення заповідників, національних природних парків та інших об'єктів і територій природно-заповідного фонду. Відповідно земельні відносини, в яких земля виступає як територіальний базис, регулюються нормами земельного права. З іншого боку, землі природно-заповідного фонду, будучи природним ресурсом, самі виступають як невід'ємний елемент, складовою відповідних об'єктів і територій природно-заповідного фонду. Останні є об'єктом суспільних відносин, які регулюються нормами екологічного права. Отже, земельні відносини, які виникають у процесі охорони і використання об'єктів і територій природно-заповідного фонду, регулюються нормами земельного та екологічного права.

Норми земельного та екологічного права, які регулюють відносини щодо охорони і використання земель природно-заповідного фонду, містяться у великій кількості нормативно-правових актів, провідна роль серед яких належить законам України. До основних законодавчих актів, які регулюють зазначені суспільні відносини, належать ЗК України, Закон України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» від 19 червня 2003 р.1, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р.2, Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000 р.3, Закон України «Про екологічну мережу» від 24 червня 2004 р.4 тощо.

Крім законодавчих, відносини щодо охорони і використання земель природно-заповідного фонду регулюються й такими під-законними правовими актами, як постанови Кабінету Міністрів України «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України» від 14 липня 2000 р.1 та «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004 р.2, накази Міністерства охорони навколишнього природного середовища України: «Про затвердження Положення про зоологічний парк загальнодержавного значення» від 20 лютого 1998 р.3, «Про затвердження Положень про Проекти організації територій установ природно-заповідного фонду України» від 6 липня 2005 р.4 тощо.

Велика кількість законодавчих та інших правових актів, які регулюють відносини щодо охорони і використання земель природно-заповідного фонду і які до того ж прийняті в різні періоди, породжує проблему їх узгодженості у застосуванні на практиці. В першу чергу постає питання про те, норми якої галузі права — земельного чи екологічного — мають пріоритет у застосуванні до регулювання відносин щодо охорони і використання земель природно-заповідного фонду у випадках виявлення розбіжностей між ними. Відповідь на це питання містить ЗК України. У статті 5 Кодексу зазначено, що земельне законодавство базується на принципі пріоритету вимог екологічної безпеки. Отже, оскільки вимоги екологічної безпеки закріплені в нормах екологічного права, то у випадках розбіжностей між нормами земельного й екологічного права пріоритет у застосуванні має надаватися останнім.