
- •1. Філософія як теоретична основа світогляду
- •2. Поняття, структура та історичні типи світогляду
- •3. Специфіка та структура філософського знання
- •4. Взаємовідношення філософії, науки та релігії
- •5. Методологічна та аксіологічна функції філософії
- •6. Соціокультурні передумови зародження філософії
- •7. Основні риси античної філософії
- •8. Стиль мислення і особливості середньовічної філософії
- •9. Гуманізм та натурфілософія епохи відродження
- •10. Раціоналізм і емпіризм філософії Нового часу
- •11. Місце і роль класичної німецької філософії у світовій філософській думці
- •12. Марксизм в системі філософської культури
- •13. „Філософія життя”
- •14. Феноменологічний напрям у філософії
- •15. Екзистенціоналізм: загальна характеристика
- •16. Позитивізм, непозитивізм та пост позитивізм
- •17. Герменевтика, як напрямок сучасної філософії
- •18. Сучасна зарубіжна філософська антропологія
- •19. Українська філософія як культурно-історичний феномен
- •20. Російська релігійна філософія хіх-хх ст..
- •21. Філософський сенс проблеми життя
- •22. Категорія „матерія” в історико-філософському процесі
- •23. Філософський зміст категорії „світ”
- •24. Категорія „рух” і „розвиток” в історії
- •25. Філософська категорізація світу; система категорій – її зміст і форма
- •26. Проблема єдності світу
- •33. Історичні типи філософських вчень про людину
- •34. Життя і смерть в духовному досвіді людини
- •37. Свідомість, як гносеологічний, онтологічний та соціологічний феномен
- •38. Природні передумови та соціально-історичні засади свідомості
- •43. Пізнання як теоретичне освоєння світу людини
- •46. Пізнання та розуміння
- •47. Чуттєве і раціональне в пізнавальному процесі
- •48. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання та їх методи
- •50. Роль досвіду в науковому та поза науковому пізнанні
- •55. Специфіка суспільних наук та гуманітарного пізнання
- •61. Проблема багатоваріантності суспільного розвитку
11. Місце і роль класичної німецької філософії у світовій філософській думці
Родоначальником німецької класичної філософії вважається 1ммануїл Кант. Кант підносить гносеологію до рівня основного елемента теоретичної філософії, її предметом має бути, на думку Канта, дослідження пізнавальної діяльності суб'єкта, виявлення її меж та законів діяльності людського розуму. Кант наголошує, що головним фактором визначення способу пізнання та конструювання предмета знання є суб'єкт пізнання та його пізнавальні здібності.
У критичний період Кант створює філософські праці, які стали подією в історії людської культури: "Критика чистого розуму", "Критика практичного розуму", "Критика здатності судження", присвячені осмисленню філософії як науки, гносеології, проблем людської свободи та моральності і т.ін.
Кант визначає філософію як науку про відношення будь-якого знання до суттєвих цілей людського розуму. Філософія, з його точки зору, має відповісти на такі питання: "Що я можу знати?", "Що я маю робити?", "Чого я можу сподіватись?" Відповідь на такі питання і гарантує філософії її високу місію законодавиці розуму. Таку місію, на думку Канта, може виконати лише трансцендентальна філософія, яка є системою усіх принципів чистого розуму. А оскільки розум, з його точки зору, має практичне і теоретичне застосуваня, то і філософія поділяється ним на практичну і теоретичну.
Практична філософія, філософія моральності, філософія звичаїв містить принципи апріорі, які визначають і роблять необхідно обумовленою всю нашу поведінку. А теоретична філософія має бути теорією наукового пізнання, яка б містила в собі усі принципи чистого розуму, побудовані виключно на поняттях теоретичного знання всіх речей. Перш ніж говорити власне про проблеми гноселогії Канта, слід розглянути деякі аспекти його вчення про знання. Знання, з його точки зору, є судженнями, тобто поєднанням уявлень та понять у свідомості і через свідомість. Судження можуть бути аналітичними, коли предикат (логічний присудок) не дає нового значення, та синтетичними, коли предикат не виводиться із суб'єкта, а поєднується з ним. Синтетичні судження, в свою чергу, можуть бути апостеріорними, коли є мислимий зв'язок між суб'єктом та предикатом і виявляється він у досвіді і через досвід. Другим видом синтетичних суджень є судження апріорі, тобто такі, де зв'язок між суб'єктом та предикатом не засновується на досвіді.
Аналітичні судження, на думку Канта, усі є апріорними. Вони не вимагають звернення до досвіду, а, отже, не дають насправді нового знання. Що ж до синтетичних суджень, слід відзначити, що вони можуть бути як емпіричними, так і апріорними. Вони завжди дають нове знання.
Отже, Кант виділяє два види знання: досвідне (апостеріорне) та незалежне від досвіду (апріорне). Джерелом останнього, вважає Кант, є сама структура людських пізнавальних здатностей. Апріорні знання – це знання, що передують досвіду, обумовлюють його і незалежні від нього. Апріорні знання існують у трьох видах пізнання: математиці, теоретичному природознавстві та в метафізиці як теоретичній філософії. Кант у даному випадку намагається поставити і спробувати вирішити важливу проблему гносеології – проблему діалектики взаємозв'язку та взаємопереходу чуттєвого та раціонального у пізнанні.
Вчення Гегеля є вищим досягненням німецької класичної філософії. Воно характеризується виключною широтою та глибиною змісту, важливістю та багатогранністю поставлених проблем. Вперше в теорії діалектики Гегель створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення в синтезі. Органічне злиття онтологічного та гносеологічного моментів у гегелівській діалектиці сформульоване послідовніше і всебічніше, ніж у Фіхте та Шеллінга.
Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Ця тотожність, гадає Гегель, є відносною, як і їх взаємопротилежність, і в ній виникає роздвоєння на протилежності, проте поки що тільки в думці на суб'єкт думки та на думку як змістовний об'єкт. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лише суб'єктною людською діяльністю, а й незалежною від людини об'єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення, стверджує Гегель, відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є "інобуттям" цього об'єктивно існуючого мислення, або абсолютної ідеї.