
- •1. Філософія як теоретична основа світогляду
- •2. Поняття, структура та історичні типи світогляду
- •3. Специфіка та структура філософського знання
- •4. Взаємовідношення філософії, науки та релігії
- •5. Методологічна та аксіологічна функції філософії
- •6. Соціокультурні передумови зародження філософії
- •7. Основні риси античної філософії
- •8. Стиль мислення і особливості середньовічної філософії
- •9. Гуманізм та натурфілософія епохи відродження
- •10. Раціоналізм і емпіризм філософії Нового часу
- •11. Місце і роль класичної німецької філософії у світовій філософській думці
- •12. Марксизм в системі філософської культури
- •13. „Філософія життя”
- •14. Феноменологічний напрям у філософії
- •15. Екзистенціоналізм: загальна характеристика
- •16. Позитивізм, непозитивізм та пост позитивізм
- •17. Герменевтика, як напрямок сучасної філософії
- •18. Сучасна зарубіжна філософська антропологія
- •19. Українська філософія як культурно-історичний феномен
- •20. Російська релігійна філософія хіх-хх ст..
- •21. Філософський сенс проблеми життя
- •22. Категорія „матерія” в історико-філософському процесі
- •23. Філософський зміст категорії „світ”
- •24. Категорія „рух” і „розвиток” в історії
- •25. Філософська категорізація світу; система категорій – її зміст і форма
- •26. Проблема єдності світу
- •33. Історичні типи філософських вчень про людину
- •34. Життя і смерть в духовному досвіді людини
- •37. Свідомість, як гносеологічний, онтологічний та соціологічний феномен
- •38. Природні передумови та соціально-історичні засади свідомості
- •43. Пізнання як теоретичне освоєння світу людини
- •46. Пізнання та розуміння
- •47. Чуттєве і раціональне в пізнавальному процесі
- •48. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання та їх методи
- •50. Роль досвіду в науковому та поза науковому пізнанні
- •55. Специфіка суспільних наук та гуманітарного пізнання
- •61. Проблема багатоваріантності суспільного розвитку
43. Пізнання як теоретичне освоєння світу людини
Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання. Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності. Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, дістало назву агностицизму. Помилковим є уявлення про агностицизм як про вчення, що заперечує пізнання взагалі. Агностики вважають, що пізнання можливе лише як знання про явища (Кант) або про власні відчуття (Юм). Головною ознакою агностицизму є заперечення можливості пізнання саме сутності дійсності, яка прихована видимістю.
Пізнання людиною світу, формування пізнавальних образів починається з чуттєвого контакту зі світом, з чуттєвого відображення, з живого споглядання. Під "живим спогляданням", "чуттєво-сенситивним відображенням" розуміють чуттєве відображення дійсності в таких формах, як відчуття, сприймання, уявлення.
Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів та явищ внаслідок їхнього безпосереднього впливу на органи чуття людини. Сприймання – це чуттєве відображення предметів та явищ дійсності в сукупності притаманних їм властивостей при безпосередній дії їх на органи чуття людини. Уявлення – це чуттєвий образ, форма чуттєвого відображення, яка відтворює властивості дійсності за відбитими в пам'яті слідами предметів, що раніше сприймалися суб'єктом. Мислення – це процес активного, цілеспрямованого, узагальненого, опосередкованого, суттєвого та системного відтворення дійсності і вирішення проблем її творчого перетворення в таких логічних формах, як поняття, судження, умовиводи, категорії. Поняття – це форма раціонального пізнання, в якій відображається сутність об'єкта і дається його всебічне пояснення. Судження – це елементарна найпростіша форма вираження змісту поняття, така логічна форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно об'єкту пізнання. Умовивід – це такий логічний процес, у ході якого із кількох суджень на основі закономірних, суттєвих і необхідних зв'язків виводиться нове судження, яке своїм змістом має нове знання про дійсність.
46. Пізнання та розуміння
Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання. Розуміння – це процес і результат духовно-практичного та пізнавального освоєння дійсності, коли зовнішні об'єкти залучаються до осмислення людської діяльності, виступають її предметним змістом. Розуміння – це форма освоєння дійсності (практичного і пізнавального), яка розкриває і відтворює смисловий зміст об'єкта. При цьому оточуюча людину реальність виступає перед нею як носій смислу та значення, які необхідно освоїти, осягнути, інтерпретувати. Все це неможливо здійснити виключно засобами раціонального пізнання. Тут необхідна діяльність усіх людських здібностей у їхній органічній єдності, як усвідомлюваних, так і тих, що функціонують, не усвідомлюючись суб'єктом, в тому числі й інтуїції. Розуміння – це насамперед осмислення знання, вияв та реконструкція його смислу, а також оцінка через суспільнозначимі цінності людської життєдіяльності та культури. Теоретичне освоєння дійсності передбачає не тільки одержання знання про світ, а й розуміння цього світу.