20. Російська релігійна філософія хіх-хх ст..

У своїй синтетичній філософії Всеєдності Володимир Соловйов описав світовий процес через 3 фази. Квінтесенція цієї ідеї при аналізі його творчості чудово подана іншим видатним філософом руського космізму, що 10 років тому назад відійшов із матеріального життя, - нашим духовним сучасником Олексієм Лосєвим: “Перша фаза світового процесу - це космогонічний процес із наступними трьома його щаблями: механічна єдність усесвітнього тяжіння невагомих фізичних сил (тепло, світло, електрика) і органічна єдність тваринної сили. Таким чином, тут відбувається перетворення природи світу з хаосу в космос і готування умов, необхідних для появи людини. Друга фаза світового процесу - це історичний процес, що починається з появою людини. Тут не тільки хаос перетворюється в космос, але починається так само його внутрішнє перетворювання, тому що в людині утвір, - принаймні, ідеально, у свідомості возз'єднується з Богом. Людина, таким чином, є посередником у справі звільнення природи і людства від негативних сил возз'єднання з Богом. Боголюдський процес є завершення, останній або вірніше передостанній щабель всього історичного процесу. Людство неминуче рухається до абсолютного перетворювання і возз'єднання з Богом” .

В одній з останніх своїх робіт - “Російська ідея”, через піввіку після написання Соловйовим “Трьох розмов”, (і що не маловажно, уже після двох світових війн, які, по суті, передбачив видатний російський філософ - косміст у цій роботі), інший видатний російський філософ Микола Бердяєв дав дуже критичну оцінку сутності есхатології соловйовської концепції апокаліпсичної історіософії: “Під кінець життя настрій Володимира Соловйова дуже змінюється, він робиться похмуро - апокаліпсичним. Він пише “Три розмови”, до них додається “Повість про антихриста”. Він остаточно розчаровується у своїй теократичній утопії, не вірить більш у гуманістичний прогрес, не вірить у своє основне - у боголюдство, або, вірніше, ідея боголюдства для нього страшно звужується. Ним опановує песимістичний погляд на кінець історії, який він почуває що наближається <...> Історія кінчається, і починається надісторія. <...> Між теократичною ідеєю та есхатологією існує протилежність. Теократія, здійснена в історії, виключає есхатологічну перспективу, вона робить кінець як би іманентним самій історії <...> Я не розділяю думки тих, хто чи ледве не вище усього у Володимира Соловйова ставлять “Повість про антихриста”. Вона дуже цікава, і без неї не можна було б зрозуміти шлях Володимира Соловйова. Але повість належить до помилкових та застарілих тлумачень Апокаліпсиса, у котрих занадто багато чого належить часу, а не вічності. Це пасивна, не активна і не творча есхатологія. Немає чекання нової епохи Святого Духу. У кресленні образу антихриста помилковим є те, що він зображується людинолюбцем, гуманітаристом, він здійснює соціальну справедливість. Це як би виправдовувало найбільш контрреволюційні й обскурантські апокаліпсичні теорії. У дійсності, говорячи про антихриста, вірніше сказати, що він буде цілком нелюдським, і буде відповідати стадії крайньої дегуманізації <...> Учення Володимира Соловйова про боголюдство, доведене до логічного кінця, повинно було б привести до активної, а не пасивної есхатології, до свідомості творчого покликання людини наприкінці історії, що тільки й уможливить настання кінця світу і друге пришестя Христа. Кінець історії, кінець світу є кінець боголюдський, він залежить і від людини, від людської активності. У Володимира Соловйова не видно, який же позитивний результат боголюдського процесу історії. Раніш він помилково уявляв собі його занадто еволюційним. Тепер він вірно уявляє собі кінець історії катастрофічним.