10 Основні етапи посередницької діяльності

Посередництво в пошуці соціальних служб і закладів, здатних надати клієнту необхідну допомогу і підтримку. Логіку діяльності соціального працівника можна подати у такий спосіб:

а) діагностика проблеми, оцінка можливостей її вирішення, співвіднесення з інформацією про характер послуг, котрі надаються населенню різноманітними організаціями і закладами;

б) вибір закладу, здатного найкращим чином вирішити проблему, рекомендація його клієнту;

в) допомога у встановленні контакту, сприяння прийому клієнта у відповідному закладі, організації, у спеціаліста;

г) перевірка результативності контакту, просування у вирішенні проблеми. З цією метою слід організувати зворотний зв'язок з клієнтом і (чи) спеціалістами закладу. Допоки контакт не стане стійким, соціальний працівник повинен тримати ситуацію під контролем.

11 Особливості використання соц діагностики у практиці соц. Роботи

Основне правило технології соціальної діагностики – постійне звіряння своїх дій і результату з поставленою метою. Інструментом такого акту є діагностика.

Зважаючи на вищезазначене, можна припустити, що соціальна діагностика – це: 1) діяльність щодо розпізнання й аналізу соціальних патологій і проблем; 2) процес такого аналізу з формулюванням обґрунтованого висновку про предмет розгляду; 3) галузь соціальних наук, присвячена методам отримання знань про суспільство.

Вищезазначене поняття надзвичайно багатозначне. Як ілюстрацію до сказаного наведемо показовий приклад.

Загальновідомо, що алкоголь виявляє руйнівний вплив на організм людини і на його особистість, тому теоретично нормою повинно бути запобігання його використання, а патологією – використання спиртових напоїв. У той же час за оцінками дослідників понад 90 % дорослого населення більшою чи меншою мірою використовують алкогольні напої, так що з кількісної точки зору, саме це є нормою, а відхилення – відмова від алкоголю. Разом з тим більшість людей усвідомлюють, що пияцтво ніяк не може вважатися доброю справою і тому придумують багато ілюзорних способів його виправдати.

Наведений приклад розкриває суть поняття соціальної діагностики, призначеної розпізнавати соціальну патологію, яку бажано викоренити, або соціальну проблему, яку необхідно розв’язати. Таке розуміння соціальної діагностики викликає, у свою чергу, питання про те, що розуміється під патологією, нормою, проблемою. В найширшому розумінні можна сказати, що патологія – це об’єктивне відхилення від норми; проблема – це усвідомлена патологія, відхилення, яке викликає занепокоєння людей, мотивує їхню перетворюючу діяльність; соціальна норма – це: 1) те, що характеризує погляди й поведінку більшості (що в соціальній дійсності математично описується як нормальний розподіл); 2) те, що пропонується всім як зразок поведінки й відчуттів. Діалектика патології, проблеми й норми досить складна й по-різному вирішується на різних етапах історії людського суспільства, підкоряється іншим, набагато більш парадоксальним закономірностям, ніж, скажімо, простим ідеальним уявленням про норму.

Більш чи менш упевнено тут можна стверджувати лише одне: наскільки демократичнішим, розвиненішим і структурно різноманітним є суспільство, тим більше типів норми може існувати у ньому одночасно й рівноправно (за умови, що ці норми не протирічать закону або не заважають існуванню інших людей, які дотримуються інших норм).

Виходячи з такого розуміння соціальної діагностики, стосовно соціальної роботи й її технології вона буде позначати або одиничне дослідження соціальної ситуації клієнта, якому соціальний працівник повинен надати допомогу, або необхідний етап будь-якого впливу в соціальній роботі, технологічний імператив соціального обслуговування, або сукупність наукових методів, які обґрунтовують правильність отриманої інформації. Відповідно, цією діяльністю займаються спеціалісти різних органів і закладів, що використовують широкий спектр технологій і методів соціальних (а іноді й природничих) наук на різних рівнях і в різних цілях.

12. Особливості технологій соц. Роботи

Таким чином, технологія соціальної роботи – це:

в широкому розумінні – технологія забезпечення соціального функціонування суспільства (специфічна діяльність не тільки щодо забезпечення соціальних прав громадян і надання соціальної допомоги тим, хто цього потребує, але й щодо регулювання стосунків людини з соціальною групою, державними структурами, розв’язання соціальних конфліктів);

у вузько-професійному значенні – технологія надання соціальної допомоги тим, хто її потребує з метою поновлення, збереження або поліпшення їх здатності до соціального функціонування.

Усе вищезазначене утворює «технологічне поле» соціальної роботи, яке на сьогоднішній день, і це цілком зрозуміло з точки зору феноменологічного підходу до соціальної роботи, залишається надзвичайно неоднорідним і багатогранним.

Технології соціальної роботи в прямому розумінні слова є різновидом соціальної технології забезпечення соціального функціонування суспільства;

Соціальна технологія особливо цінна тим, що вона являє собою певний алгоритм діяльності. Алгоритм — це така си­стема операцій, послідовне виконання яких за суворими пра­вилами веде до вирішення поставленого завдання. Доведено, що застосування суми розрізнених методичних засобів менш ефективне, ніж добре відпрацьована технологія.

Типологію соціальних технологій можна побудувати за кількома критеріями. За критерієм часу досягнення цілі, яку вона забезпечує, можна навести таку типологію соціаль­них технологій: довготривалі, тактичні, оперативні, рубіжні та циклічні.

Довготривалі соціальні технології спрямовані на реаліза­цію стратегічних цілей соціальної політики (до 20—25 ро­ків). Якщо часовий інтервал досягнення цілей розглядаєть­ся як самоціль (тобто важливе значення має саме час досягнення мети), то такі технології є тактичними, і вони розраховані на 2—3 роки. До таких соціальних технологій належать технології реалізації планів соціального розвит­ку установ, організацій, підприємств. Для вирішення ко­роткочасних технологій (або разових) застосовують опера­тивні технології, які дають змогу регулювати діяльність людей або груп для отримання очевидного, добре запро­грамованого результату. Це можуть бути, наприклад, тех­нології проведення виборчої кампанії, зборів тощо. Техно­логії, що забезпечують відтворення певної якості або влас­тивості, розраховані на постійне використання і діють без­перервно, мають назву циклічних. Нарешті, рубіжні техно­логії існують для вирішення відносно самостійних соціаль­них проблем для забезпечення заданих параметрів проце­су у суворо визначений час, після чого технологія припи­няє свою роботу.

Виділяють універсальні й окремі соціальні технології. Універ­сальні містять широкі можливості реального впливу на вели­ку кількість об’єктів соціальної технології. До них належать: планування соціального розвитку; комплексна система робо­ти з кадрами на виробництві; виборча (електоральна) техно­логія. Деякі соціальні технології, за правилом, є елементами універсальних. Наприклад, у структурі технології «Комплек­сна робота з кадрами» можуть бути розроблені окремі техно­логії: «Прийняття на роботу», «Адаптація», «Професійно-кваліфікаційне просування», «Мотивація трудової діяльно­сті» тощо. Виділення окремих соціальних технологій як самостійних часто призводить до розриву технології циклу соціального управління, до зниження, а то й знищення її со­ціальної ефективності.

технологія соціальної роботи як наукова й навчальна дисципліна включає в себе загальні технології (загальні технологічні процедури), найважливіші методи й конкретні технології);

система загальних технологій включає діагностику, профілактику, адаптацію, реабілітацію, корекцію, соціальну терапію, соціальну експертизу, прогнозування, проектування, посередництво, консультування, соціальне забезпечення, соціальне страхування, піклування й турботу;

до найважливіших методів відносяться: організаційно-управлінські, соціально-економічні, соціологічні, соціально-педагогічні, психологічні, медико-соціальні);;

конкретні технології соціальної роботи (з сім’єю, жінками, літніми людьми, дезадаптованими дітьми й підлітками, молоддю, інвалідами, мігрантами й біженцями, національними меншинами і віськовослужбовцями та їхніми сім’ями).

13-14.поняття,принципи,рівні соц. реабілітації

Соціальна реабілітація - комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, на покра­щання її здоров'я, дієздатності. Цей процес спрямований також і на зміну соціального середовища, умов життєдіяльності, пору­шених чи обмежених з певних причин.

Здійснення соціальної реабілітації значною мірою залежить від дотримання її основних принципів: етапності, диференційо­ваності, комплексності, спадковості, послідовності, безперерв­ності у проведенні реабілітаційних заходів, доступності і пере­важної безоплатності для тих, хто її найбільше потребує (інваліди, пенсіонери, біженці та ін.).

Реабілітація - комплекс медичних, соціально-економічних, педагогічних, професійних і юридичних заходів, спрямованих на відновлення (чи компенсацію) порушених функцій, дефек­ту, соціального відхилення.

Реабілітація може бути стихійною чи організованою. У пер­шому випадку передбачається, що особистість інтуїтивно нала­годжує відносини з власним організмом і оточуючим середови­щем на більш чи менш прийнятному для себе рівні. Організована реабілітація ставить своєю метою скоротити терміни відновлення соціальної норми, підвищити якість само­стійної роботи особистості за рахунок професійної допомоги. Процес соціальної реабілітації має тривалий характер.

Важливою є розробка індивідуальної комплексної програми реабілітації. Вона являє собою систему, яка включає на кожно­му із виділених етапів ряд заходів у різних сферах реабілітації (соціально-побутовій, медико-фізіологічній, медико-психологічній, психолого-педагогічній, соціально-трудовій).

15 принципи розробки та впровадження соціальних технологій

При розробці соціальних технологій виділяють теоретич­ні, методичні і процедурні аспекти. Теоретичні пов’язані з визначенням мети, об’єкта технологізації, виявом сутності і принципів відтворення соціальних процесів, взагалі всього кола соціальних проблем; методичні — з вибором методу, за­собів отримання інформації, її обробки, аналізу, принципів трансформації в конкретні висновки й рекомендації; проце­дурні — з організацією практичної діяльності з розробки со­ціальних технологій.

Сутність соціальних технологій розкривається через аналіз її елементів і складових: мета відтворення соціальних характе­ристик і процесів; умови технологізації, основні принципи, ознаки технологізації тощо. Перший елемент постає як необ­хідність реалізації виробничих функцій колективу. Плануючи відтворення і розвиток у колективі необхідного середовища для функціонування різноманітних відносин між членами ко­лективу в інтересах випуску продукції, ми досягнемо й іншої мети — послідовної зміни системи вимог до людини, водно­час формуючи нову особистість з ознаками базисного типу.

Другий елемент — умови технологізації соціальних проце­сів. Технологізація як процес відтворення і розвитку можли­ва за наявності таких умов: об’єкт повинен мати певний рі­вень складності; відомі всі елементи структури, особливості їх побудови й закономірності функціонування; вміння формалі­зувати реальні процеси, представляти їх системою показни­ків, операцій, процедур і створювати середовище для відтво­рення і забезпечення необхідного рівня управління.

Характер соціальної технології, її особливості зумовлені внутрішньою природою самого об’єкта технологізації й соці­альною настановою суб’єкта (колективу, особистості) та її розробкою і впровадженням.

Третій еле

мент являє собою принципи розробки і впро­вадження соціальних технологій, які проявляються у поєд­нанні інтересів і потреб виробництва, особистості соціальної групи; врахуванні їх конкретного сполучення, прояву, розвит­ку в окремо взятій групі; у послідовності виконання процедур і операцій технологічного процесу; у безумовному виконанні всього циклу програми технологічного вирішення.

Четвертий елемент — ознаки технологізації: розмежуван­ня, поділ, розчленування соціального процесу на пов’язані між собою етапи, фази, операції; координація і поетапність дій, спрямованих на отримання прогнозованого результату; однозначність виконання процедур і операцій.

Впровадження соціальної технології — складний і дина­мічний процес переведення теоретичних концепцій з відтво­рення характерних соціальних явищ, відносин на мову прак­тичних дій. Цей процес складається з таких операцій:

організація роботи виконавців (відповідно до обсягу, визначеному у проекті соціальної технології);

координація різних суб’єктів (окремих виконавців або груп);

контроль діяльності суб’єктів управління;

соціальна діагностика результатів впровадження соці­альної технології;

аналіз процесу технологізації за всіма напрямами і на всіх етапах;

коректування цілей і завдань у ході впровадження тех­нології;

організація інформаційного обслуговування всіх, хто є учасником впровадження технології.

Завдання соціальної технології — навчити людей раціо­нальним соціальним діям, методам досягнення життєвих ці­лей. Мудрість виявляється не у знанні що робити, а в якій послідовності це робити і які можуть бути наслідки. Розроб­ка й впровадження соціальних технологій — це магістраль­ний напрям раціоналізації форм і способів людської життє­діяльності. Людям необхідно навчитися жити цивілізовано, грамотно будувати свою поведінку стосовно інших людей, навколишнього світу. Щоб опанувати такі технології, треба усвідомити два підходи до управління соціальними процеса­ми — адміністративно-командний (на якому виросло кілька поколінь і залишки якого ще можуть довго тягти наше су­спільство у зворотному напрямі від соціального прогресу і побудови соціально орієнтованої держави) і соціально-техно­логічний, який є альтернативою першому.