43.Що таке соц.. Терапія?Методи присотерапевтичного впливу.

Слово "терапія " у перекладі з грецької означає "турбота, лікування". Соціальна терапія тісно пов'язана з психотерапією, в якій використовуються методи впливу на психіку. Це систе­матичні, цілеспрямовані заходи з надання допомоги особі чи групі осіб у питанні урегулювання почуттів, імпульсів, думок, ставлень і зняття психологічних симптомів, які викликають тривожність, дискомфорт у пацієнтів.

Відомі чотири основні моделі психотерапії:

• психотерапія як метод лікування, тобто вплив на соматич­ний чи психічний стан клієнта (медична модель психотерапії);

• психотерапія як метод маніпулювання, що служить цілям суспільного контролю (соціологічна модель);

• психотерапія як метод, що приводить в дію процес навчання особистості (психологічна модель);

• психотерапія як комплекс явищ, що виникає в ході взає­модії між людьми (філософська модель).

Соціальний працівник у процесі роботі! з індивідами чи соціальними групами постійно зіштовхується з соматичними та психологічними проблемами, тому йому необхідно володіти основними терапевтичними і практичними методами, що застосо­вуються психотерапевтами. Для надання першої допомоги він повинен сам проводити терапевтичну роботу чи організовувати її спільно з іншими спеціалістами. Якщо ж виявляються серйозні відхилення у здоров'ї клієнта, то соціальний працівник рекомен­дує звернутися до лікаря чи психотерапевта для більш повного проведення необхідного лікування.

Реалії сучасного життя такі, що клінічний підхід інколи має досить обмежені можливості і не завжди враховує широкий соціальний контекст розвитку індивіда, соціально-економічні, духовно-моральні умови його життєдіяльності, тому лікування досить часто не може дати помітних реальних результатів. Ось чому термін "терапія" все більше набуває широкого соціально­го смислу, і перевага медиків-психотерапевтів у застосуванні терапевтичних методів носить відносний характер: там, де у людини були чи будуть невирішені соціальні проблеми, актив­ну роль належить відіграти спеціалістам соціальної роботи. Саме вони, оволодівши сучасною технологією терапевтичного впли­ву, здатні перебороти вузьке трактування причин соматичних і психічних недуг. Сприймаючи людину цілісно як індивідуаль­ну самоцінність, з її переживаннями, проблемами й трудноща­ми, соціальний працівник має можливість творчо використати кращі, апробовані методи у своїй практиці, зробити терапевтич­ну допомогу більш дієвою і гуманною.

У змістовному плані соціальний працівник, використовую­чи терапевтичні методи, опирається на досягнення психології, психіатрії, психотерапії. Цей міждисциплінарний характер ме­тодів впливу зумовлює складність технології соціальної терапії.

У цілому методи соціальної (психологічної) терапії ґрунтуються на двох формах роботи - індивідуальній і груповій, кож­на з яких передбачає певну технологію взаємодії між соціальним працівником (психосоціальним терапевтом) і клієнтом. Метою такої взаємодії може бути вирішення певних емоційних проблем, обмін інформацією, розвиток соціальних навичок, зміна ціннісних орієнтацій, спрямування асоціальних орієнтацій в конструктивне русло.

Індивідуальна терапія застосовується до клієнтів, вирішення проблем яких вимагає конфіденційності (зґвалтування, сімейні негаразди), хто не хоче брати участь у колективній терапії. Як правило, після двох-трьох сеансів індивідуального за­стосування терапії клієнт переводиться на колективну терапію, яка є більш дієвою, про що нерідко говорять самі підопічні.

Групова терапія у взаємодії з індивідуальною збагачує і допов­нює терапевтичний вплив, дозволяє клієнту подивитись на себе очима групи, відкоригувати поведінку. Для формування і активі­зації групових процесів у вирішенні соціальних проблем велике значення мають психотерапевтичні процедури. Це можуть бути загальні вправи (наприклад, релаксація, пантомімічні сцени, участь у "конструктивній суперечці", розігрування рольових ситуації, виклад біографій, обговорення анонімної історії хвороби).

Зупинимось на деяких найбільш важливих терапевтичних загальних і конкретних технологіях.

Трудова терапія. Вона заснована на тонізуючій та активізуючій дії праці на психофізичну сферу людини. Робота піднімає життєвий тонус, і як метод відновлювального лікування має важливе значення для поступового повернення хворих до звичайного життєвого ритму, підвищує соціальний статус людини. Ця проблема досить гостро постає у пенсійно­му віці. Терапія посильною зайнятістю повинна як обов'язко­вий компонент входити в комплекс соціально-терапевтичних заходів з особами літнього віку.

Особливе значення має трудова терапія при психічних розладах. Вона дозволяє організувати спільну діяльність, полегшу­ючи при цьому взаємостосунки між людьми, знімаючи стан напруги і хвилювання. У цілому трудова терапія є універсаль­ним видом соціального розвитку, підтримки і допомоги різним категоріям населення.

Терапія самовиховання. Самовиховання - це активний про­цес формування людиною себе як особистості відповідно до поставленої мети на основі соціально зумовлених уявлень про ідеал власного Я. Метод самовиховання є найбільш успішним, якщо застосовувати його на базі аутогенного тренування. У тех­нологічному аспекті цей метод включає такі прийоми: 1) само­оцінка; 2) переоцінка власної особистості; 3) самоаналіз, пере­оцінка минулого, вияв індивідуальних "психологічних бар'єрів";

4) створення бажаного образу Я; 5) формування індивідуальних формул наміру; 6) використання прийомів самопереконання, самозаохочення і самонавіювання; 7) сюжетна сенсорна репро­дукція поведінки "Я - образу" в різних ситуаціях діяльності і спілкування; 8) "накладення" стереотипів "Я - образу" на реаль­ну поведінку в процесі повсякденного життя і діяльності.

Соціотерапія - вплив на соціальне оточення клієнта з допомогою державних і громадських організацій.

Арттерапія - лікування мистецтвом. Існує декілька варіантів цього методу:

• використання уже існуючих творів мистецтва через їх аналіз і інтерпретацію клієнтами;

• спонукання клієнтів до самостійної творчості;

• використання творів мистецтва і самостійна творчість клієнтів;

• творчість самого спеціаліста - ліплення, малювання тощо, спрямовані на взаємодію з клієнтом.

Значна роль в арт-терапії належить театральному мистецт­ву. Воно активізує розумові і духовні здібності, що приспані в кожної людини, підвищує взаємний інтерес людей один до од­ного, збільшує прагнення зрозуміти один одного. Театральне мистецтво - глибока культура розуму, висока естетична куль­тура, гарні манери. Театр налаштовує на оптимістичний лад, сприяє створенню позитивного психологічного клімату в ко­лективі, створює атмосферу святковості і розкутості. Театральне мистецтво здійснює вплив на всі сторони людської психіки: інтелект, почуття, моральні якості й риси характеру, життєві звички, установки, орієнтації, мотиви поведінки і оцінки.

Епістолярна терапія дозволяє досягнути реставрації міжособистісних стосунків у випадку, коли мовний контакт порушено чи він взагалі не існує. Можливі форми роботи з епістолярної те­рапії: лист до уявного (реального) друга; лист самому собі; лист до улюбленого героя (літературного, історичного); лист в майбутнє.

Натурпсихотерапія - лікування природою. Значення цього методу буде зростати внаслідок урбанізації соціально­го середовища.

Ігрова терапія. Залежно від теоретичних орієнтацій існу­ють різні форми ігрової терапії. З дітьми, які пережили насиль­ство, використовується клієнт-центрована ігрова терапія. Цей напрям терапії визначається дослідниками як динамічна систе­ма міжособистісних відносин між дитиною та терапевтом, який навчений процедурам ігрової терапії, забезпечує дитину ігро­вим матеріалом і полегшує побудову безпечних взаємин для того, щоб дитина могла найбільш повно виразити і дослідити власне Я (почуття, думки, переживання і вчинки) з допомогою гри - природного для дитини засобу комунікації. Саме в грі дитина може продемонструвати з допомогою конкретних пред­метів, які виступають як символи, те, що вона коли-небудь прямо чи опосередковано пережила. Маніпулюючи ігровими предметами, дитина може краще показати (ніж виразити сло­вами), як вона ставиться до себе, до значущих дорослих, до різних подій свого життя. Діти повніше і безпосередніше ви­ражають себе в спонтанній, самостійно ініційованій грі, ніж у словах. Чисто вербальні методи менш ефективні в терапев­тичній роботі з дитиною, тому що рівень її абстрактного мис­лення не завжди дає змогу виразити в словах свої почуття і переживання. До того ж, як правило, слова ще не наповнені для дитини тим емоційним смислом, який є в словах дорослої людини, і "промовляння" може не мати сильного терапевтич­ного ефекту, отже, для дитини більш корисним є "програван­ня" своїх почуттів чи деякої складної ситуації в присутності приязного і делікатного дорослого.

Однією з найцікавіших психокорекційних технік (аналіз відомих дитячих казок, створення казки "по слову від кожно­го", вигадування кінця казки чи початку нової казки та ін.) є казкотерапія. Особлива значущість казкотерапії виявляється у роботі з дітьми молодшого віку.

З допомогою казок діти набувають необхідних знань і на­вичок, вчаться переборювати складні ситуації, використовую­чи героїв творів як модель для наслідування. Мовою казки можна розпочати розмову про щось досить складне для розум­іння дитини. Діти люблять казки і не терплять нотацій, отже,

за допомогою казки можна впливати на поведінку дитини, не викликаючи сильного спротиву з її сторони. Більше того, казки дозволяють опосередковано підійти до питань, болісних для ди­тини, а також допомогти дитині в символічній формі виразити і відрегулювати важкі почуття, особливо якщо вона сама бере участь у придумуванні казки. Використовують і так звані "пер­соналізовані" казки. У них герой максимально наближений до дитини, з якою передбачається працювати, але не ідентичний їй. Схожість повинна сприяти ідентифікації дитини з героєм, який в казці знаходить шляхи і способи розуміння і вирішення своїх труднощів і конфліктів. Кожна казка придумується для конкрет­ної дитини і спрямована на вирішення наявних у неї проблем.

У сучасний період система спеціальної підготовки кадрів у галузі соціальної терапії ще не склалася, тому важливою є самоосвіта соціальних працівників, прослуховування ними відпо­відних лекцій. Разом з тим слід наголосити, що гарним соціаль­ним працівником є не той, хто просто вивчає різні терапевтичні методи і методики, а той, хто через глибокі контакти з кожним клієнтом буде намагатися якнайкраще зрозуміти іншу людину й збагачувати свій власний світ переживань, бо розуміння іншої людини залежить не стільки від методу, скільки від людсь­ких якостей соціального працівника.

За всієї своєрідності профілактичного, адаптаційного, реаб­ілітаційного і терапевтичного впливу на соціальні об'єкти у цих процесах є багато спільного. Деякі терапевтичні методи актив­но використовуються в адаптації, реабілітації і навіть у проф­ілактиці. Адаптація може служити одним із засобів реабілітації і навпаки. І все це спрямовано на досягнення загальної мети - надання соціальної допомоги особистості шляхом відновлення, збереження та покращання її здатності до соціального функці­онування й забезпечення соціального оздоровлення.