Правова система

Право в роки війни спрямовувалося на виконання ос­новних завдань і функцій держави з оборони країни і охо­рони соціалістичної власності. Найбільш суттєві зміни і доповнення були внесені в цивільне, трудове, земельне і колгоспне право, кримінальне право і кримінальний про­цес. Розвиток всіх цих галузей права в УРСР визначався суворою централізацією і відбувався на основі і у відповід­ності з змінами і доповненнями в загальносоюзному за­конодавстві.

Цивільне право. Умови воєнного часу висунули на передній план питання захисту права власності, яке тим­часово виходило з володіння як фізичних, так і юридич­них осіб. Були розширені права наркоматів і спрощено порядок передачі майна між державними підприємствами та установами. Незмінним залишався порядок передачі продукції у власність споживача, заснований на планових актах і договорах.

532

Постановою РНК УРСР від 4 вересня 1941 року "Про збереження житлової площі за військовослужбовцями і про порядок оплати житлової площі сім'ями військовослуж­бовців у воєнний час" встановлювалося, що на період війни житлова площа зберігається за всіма категоріями військо­вослужбовців. В тих випадках, коли ця житлова площа залишається незаселеною, квартплата за неї не стягується. Мешканці, які оселилися на площі вказаних осіб, зобов'я­зувались після повернення військовослужбовця негайно її звільнити, у разі відмови вони підлягали виселенню в адмі­ністративному порядку. В такому ж порядку поверталася житлова площа евакуйованим. Порядок адміністративного виселення громадян був визначений постановою РНК СРСР "Про порядок адміністративного виселення осіб, які само­чинно зайняли житлову площу" від 1 липня 1943 року. Якщо житлова площа евакуйованого була заселена згідно з ордером міської Ради, справа про її повернення розгля­далася судом.

Ряд змін було внесено про питання позовної давності. З метою забезпечення прав осіб, які знаходилися на фронті, терміни позовної давності в справах цих осіб вважались продовженими на весь період знаходження в збройних силах СРСР. Було припинено також плин шестимісячного терміну, встановленого ст. 430 ЦК УРСР для прийняття спадщини відсутніми в місці його відкриття спадкоємця­ми. Указ від 14 березня 1945 року розширив коло спад­коємців і дозволив заповідати на користь сторонньої осо­би при відсутності спадкоємців по закону.

Сімейне право. Війна залишила багатьох дітей си­ротами. На вирішення цієї проблеми було спрямовано ряд нормативних актів: постанова Раднаркому УРСР від 15 лютого 1942 року "Про влаштування дітей, які зали­шились без батьків", постанова Раднаркому СРСР від 15 червня 1943 року "Про посилення заходів боротьби з ди­тячою безпритульністю, бездоглядністю і хуліганством",

533

постанова Раднаркому УРСР від 27 березня 1943 року "Про організацію допомоги дітям-сиротам, батьки яких загинули в боях з фашистськими окупантами, замордо­вані або розстріляні фашистськими загарбниками під час окупації районів УРСР", постанова Раднаркому СРСР від ЗО липня 1944 року "Про заходи боротьби з бездоглядніс­тю і безпритульністю дітей в Українській РСР". Згідно з цими правовими актами на органи державної влади і управління покладалась робота по влаштуванню дітей-сиріт, створенню довідкової системи при НКВС, дитячих будинків, трудовиховних колоній, створенню надзвичай­них комісій при виконкомах та інституту громадських інспекторів. Було вдосконалено порядок усиновлення Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 вересня 1943 року "Про зміну ст. 44 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадського стану Української РСР". 8 липня 1944 року було прийнято указ Президії Верхов­ної Ради СРСР "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, по­силення охорони материнства і дитинства, про встанов­лення почесного звання "Мати-героїня" і заснування ордена "Материнська слава" та медалі "Медаль материн­ства", який збільшив державну допомогу вагітним жін­кам, багатодітним і одиноким матерям. Указом були вне­сені істотні зміни в порядок укладання шлюбу і розлу­чення. Так, права і обов'язки подружжя породжував тільки зареєстрований шлюб, розірвання якого було мож­ливим лише через суд.

Трудове право. Потреби оборони призвели до необхід­ності введення трудових мобілізацій і трудової повинності. Трудовій мобілізації підлягало працездатне населення міст, з числа тих, хто не працював в державних установах і на підприємствах. Мобілізовані направлялись на важливі ви­робництва і будови за місцем проживання. Трудова по­винність використовувалась для виконання будівельних

534

робіт на оборонних спорудах, заготівлі палива, охорони шляхів сполучення, зв'язку, електростанцій та інших важ­ливих об'єктів, що мали оборонне значення. Трудова по­винність поширювалась на чоловіків від 16 до 55 років, а жінок від 16 до 50 років.

Відбулися значні зміни в діючому трудовому законо­давстві. Указом Президії Верховної ради СРСР "Про ре­жим робочого часу робітників і службовців на період вій­ни" від 26 червня 1941 року директорам підприємств до­зволялося встановлювати обов'язкові понаднормові роботи тривалістю до 3 годин в день. Згідно з указами від 9 квітня 1942 року і 9 січня 1943 року скасовувалися чергові та додаткові відпустки. їх було замінено грошовою компен­сацією, виплата якої була тимчасово призупинена. Відпуст­ка надавалася тільки підліткам до 16 років.

В умовах воєнного часу велике значення мала трудова дисципліна. Поряд з заохоченням добросовісних праців­ників росло застосування примусових заходів до поруш­ників трудової дисципліни. За ряд порушень трудової дис­ципліни поряд з дисциплінарною відповідальністю засто­совувалась кримінальна.

На вирішення проблеми інвалідів війни була спрямова­на постанова РНК УРСР "Про працевлаштування і побу­тове обслуговування інвалідів Вітчизняної війни" від 20 квітня 1943 року.

Колгоспне і земельне законодавство воєнного часу було спрямоване на подальше обмеження прав селян і знач­но погіршувало їх становище. 13 квітня 1942 року РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову "Про підвищення для колгоспників обов'язкового мінімуму трудоднів". У 1944 —1945 роках на час збирання врожаю був встанов­лений обов'язковий вихід на роботу працездатних колгосп­ників і навіть підлітків у віці від 14 років, незалежно від того, виконали вони мінімум трудоднів чи ні. Дисциплі­нарна влада органів управління колгоспу поширювалась

535

на всіх осіб, які працювали в ньому, незалежно від їх член­ства в колгоспі.

У 1945 році було прийнято ряд актів, спрямованих на боротьбу з так званим розбазарюванням земель колгоспів. Тільки в УРСР колгоспам було повернуто сотні тисяч гек­тарів землі.

Кримінальне право. В роки війни суттєві зміни відбу­лися в області кримінального права. 6 липня 1941 року приймається Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про відповідальність за поширення у воєнний час брехливих чуток, які викликають тривогу серед населення". Він вста­новлював сувору відповідальність у вигляді тюремного ув'язнення терміном від 2 до 5 років, якщо злочин за ха­рактером не вимагав більш тяжкого покарання. Антира-дянські чутки кваліфікувались як контрреволюційна агі­тація. 15 листопада 1943 року було прийнято указ "Про відповідальність за розголошення державної таємниці або за втрату документів, що містять державну таємницю", який передбачав покарання за вказані дії позбавлення волі тер­міном до 5 років. За ті ж дії, якщо вони спричинили або могли спричинити небажані наслідки, застосовувалось по­збавлення волі терміном до 10 років. З 19 квітня 1943 року згідно указу "Про відповідальність гітлерівців за вчинені звірства" для спеціальних суб'єктів кримінального права (так називали фашистських злочинців і їх посібників) вво­дяться особливі міри покарання — страта через повішен­ня і каторжні роботи терміном від 15 до 20 років.

У грудні 1942 року розширюється склад такого злочи­ну, як спекуляція (до нього включається продаж махорки і самогону в великих кількостях). Проявилась загальна тенденція до розширення гіпотез багатьох статей Кримі­нального кодексу. В січні 1942 року крадіжка особистого майна за обтяжуючих обставин (під час повітряного нальо­ту, нападу ворога тощо) прирівнювалась по аналогії до бандитизму.

536

Багато уваги приділяє законодавець боротьбі з розкра­данням. Злочинні зазіхання на державну і колгоспну влас­ність кваліфікувалися за Законом від 7 серпня 1932 року. Указом від 23 серпня 1942 року "Про відповідальність за розкрадання пального в МТС і радгоспах" встановлювалось покарання до 5 років тюремного ув'язнення. Зросла також відповідальність за посягання на особисту власність гро­мадян. Отже, кримінальне право воєнного часу характери­зувалося рядом особливостей: більш широко став застосо­вуватися принцип аналогії і відплата як одна із цілей по­карання. З'явився ряд нових складів злочинів: самовільне залишення роботи (грудень 1941 року), ухилення від вій­ськового обліку (січень 1942 року), приховування трофей­ної зброї (січень 1942 року) тощо. Було розширено коло діянь, що входило до поняття "спекуляція". Кримінальна відповідальність стала застосовуватися за дії, які раніше карались адміністративним законодавством.

В умовах війни широко використовувалось умовне за­судження, а також відстрочка виконання вироку до закін­чення воєнних дій з направленням засудженого до штраф­ного батальйону.

Кримінально-процесуальне право. Кримінально-про­цесуальне законодавство СРСР, яке діяло до війни, не мало достатньо норм, пристосованих до умов воєнного часу.

22 червня 1941 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила "Положення про військові трибунали в місце­востях, оголошених на воєнному стані і в районі воєнних дій". За цим Положенням військові трибунали розгляда­ли справи у складі трьох постійних членів суду після 24 годин після вручення копії звинувачувального висновку. Судові справи в трибуналах розглядалися без участі народ­них засідателів, без прокурора і адвоката. Особиста участь свідків у судовому засіданні вважалась необов'язковою. Вироки військових трибуналів касаційному оскарженню не підлягали і могли бути скасовані чи змінені тільки в

537

порядку нагляду. Про кожний вирок, що засудакував до вищої міри покарання, військовий трибунал негайно по­відомляв голову Військової колегії Верховного Суду СРСР і головного військового прокурора Червоної Армії або Вій­ськово-Морського флоту. В разі неодержання протягом 72 годин повідомлення про припинення виконання вироку такий приводився в дію.

Цим Положенням керувалися не тільки військові три­бунали, але й загальні суди незалежно від місця їх діяль­ності.

Щодо вимог процесуального законодавства відносно за* безпечення повного, всебічного і об'єктивного розслідуван­ня всіх обставин справи, вірне її вирішення по суті, охоро­ну прав учасників процесу, то їх значення під час війни було чисто формальним. Продовжував активно діяти по-засудовий репресивний апарат.