Правоохоронні органи

22 червня 1941 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ "Про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані, і в районах воєнних дій", яким встановлювався порядок організації військових три­буналів і порядок ведення ними справ. Трибунали створю­валися при арміях, корпусах, дивізіях, гарнізонах, бригадах на залізницях і в річкових (морських) басейнах. Наглядо­вими інстанціями для цих трибуналів були воєнна, воєн­но-залізнична, воєнна водно-транспортна колегія Верхов­ного Суду СРСР і Пленум Верховного Суду СРСР. Нарком-юст СРСР здійснював організаційну роботу. Частина тери­торіальних судів і прокуратур (в місцевостях, де був запро­ваджений стан облоги) також перетворювались у воєнні. Були також створені окружні та обласні військові трибу­нали НКВС.

До 1943 року трибунали діяли в складі трьох постійних членів, згодом — з участю засідателів. Терміни розгляду справ були короткими; вироки трибуналів не підлягали касаційному оскарженню (переглядались тільки в поряд­ку нагляду); слухання справ було закритим. Командувачі

530

арміями і округами і військові Ради могли призупинити виконання смертних вироків, які, як правило, виконувались негайно після винесення. Трибунали володіли широкою підсудністю і мали право розглядати всі злочинні діяння, включаючи спекуляцію і хуліганство. Військова влада сама визначала підсудність конкретної справи і передавала її або загальним судам, або трибуналам. В місцевостях, які зна­ходились в стані облоги, до "провокаторів, шпигунів і інших агентів ворога, які закликали до порушення порядку", розстріл застосовувався без судового розгляду.

Із введенням воєнного стану були воєнізовані всі ланки прокуратури. Районні, міські та обласні прокуратури були перетворені у відповідні військові прокуратури.

Воєнні умови викликали необхідність ще більшої цен­тралізації керівництва службами державної безпеки і охо­рони громадського порядку.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 липня 1941 року НКДБ і НКВС СРСР були об'єднані у загальний НКВС СРСР. На початку серпня 1941 року були об'єднані нарко­мати державної безпеки і внутрішніх справ УРСР. Струк­тура органів міліції не зазнала суттєвих змін, але з'явили­ся нові напрямки роботи, такі як боротьба з організованим бандитизмом, дезертирами, вилучення зброї у населення.

Ще більш репресивною стала діяльність органів держав­ної безпеки. Наказ № 270 від 16 серпня 1941 року, підпи­саний Сталіним, санкціонував знищення в'язнів радян­ських тюрем. Ще до появи цього указу масові знищення в'язнів відбулися у Львові, Самборі, Станіславі, де загинуло близько 10 тис. в'язнів, у Луцьку, Рівному, де було знищено біля 5 тис. чоловік. Положення Наказу № 270 отримали розвиток в Наказі № 227 від 28 липня 1942 року. Органам НКВС було надано право розстрілу "у позасудовому поряд­ку", право застосування загороджувальних загонів та штрафних батальйонів. Встановлювалася карна відпові­дальність близьких родичів репресованих.

531

Відразу ж після визволення України відновили свою роботу обласні та народні суди, органи прокуратури.

Багато часу приділяли органи прокуратури роботі Над­звичайної державної комісії по виявленню і розслідуван­ню злочинів німецько-фашистських загарбників і їх спіль­ників, затвердженої ще 2 листопада 1942 року. В УРСР бу­ли створені республіканська, обласні та міські надзвичайні комісії.

Організаційні форми діяльності радянської міліції у звільнених районах залишалися такими ж, як і до війни. В областях відновили свою роботу обласні управління НКВС, в районах — райвідділи НКВС. До складу обласних управлінь входили відділи: політичний, карного розшуку, оперативний, боротьби з розкраданням соціалістичної влас­ності, паспортний, державної автоінспекції та секретаріат.