Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІДПУ Музиченко.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2.59 Mб
Скачать

Загальний історичний огляд

У кінці 30-х років в Європі остаточно сформу­валися два тоталітарні режими — гітлерівський і сталінський. Ненависть до демократії ріднила Ні­меччину і СРСР. При всіх суперечностях, що роз­діляли дві ідеології, фашистську і комуністичну, єдиною у них була кінцева мета — світове пану­вання.

Ради досягнення цієї мети два претенденти на "світову корону" Сталін і Гітлер уклали угоду, яка стала прелюдією другої світової війни. 23 серпня 1939 року до Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп. Після бесіди Ріббен-тропа з Сталіним і Молотовим був підписаний ра­дянсько-німецький договір про ненапад. В історії

506

він отримав назву "пакт Молотова—Ріббентропа". Але, як з'ясувалося потім, 23 серпня 1939 року був підписаний ще один надзвичайно важливий документ — Таємний додат­ковий протокол. Якщо укладення пакту можна було тлу­мачити, як спробу відвернення війни, то зовсім інші розду­ми викликають таємні домовленості до пакту, існування яких Радянський Союз весь час категорично заперечував. Тільки в грудні 1989 року ці матеріали були надруковані для широкого ознайомлення. За Таємним протоколом Сталін дістав змогу розширити територію СРСР майже до кордонів 1913 року. Саме територіальний виграш і розподіл сфер впливу в Європі і було основною метою радянсько-німецької змови. Згідно з пактом СРСР фактично ставав союзником Німеччини.

1 вересня 1939 року гітлерівські війська перетнули кор­дон Польщі, почалася друга світова війна. Поділ Польщі був зафіксований Таємним протоколом. Так, ст. 2 прото­колу свідчила, що "у випадку територіальних і політичних перетворень на територіях, що належать Польській державі, сфери впливу Німеччини та СРСР будуть розмежовані приблизно по лінії рік Нарев — Вісла — Сян. Питання про те, чи бажане в інтересах обох країн збереження незалеж­ної Польської держави, буде остаточно вирішене лише хо­дом майбутніх політичних подій. У будь-якому випадку обидва уряди вирішать ці питання шляхом товариської згоди".

Німецький уряд посилює тиск на радянське керівницт­во з метою спонукання його до вступу у війну проти Польщі зі сходу.

17 вересня 1939 року радянський уряд дав наказ Чер­воній Армії вступити на територію Західної України і За­хідної Білорусії, щоб "взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії".

22 вересня 1939 року радянські війська ввійшли до Львова. Того ж дня у Брест-Литовську на честь перемоги

507

над Польщею відбувся спільний парад радянських і німе­цьких військ.

28 вересня 1939 року воєнно-політичний союз двох дер­жав був скріплений новим "Договором про дружбу і кор­дон", який підтверджував включення західних територій до складу СРСР. Цей договір створював умови для вирі­шення проблеми Буковини і Бессарабії. У ст. З Таємного протоколу зазначалося: "Стосовно Південно-Східної Євро­пи радянська сторона вказала на свою зацікавленість у Бессарабії. Німецька сторона ясно заявила про повну по­літичну незацікавленість у цих територіях".

26 червня 1940 року радянський уряд надіслав Румунії ноту, вимагаючи повернути Бессарабію і Північну Букови­ну, населення яких зв'язане з Україною як спільністю істо­ричної долі, так і спільністю мови й національного складу. У зв'язку з затягуванням відповіді Румунією, радянський уряд 28 червня в ультимативній формі поставив вимогу звільнити Бессарабію і Північну Буковину. ЗО червня вся територія Бессарабії і Північної Буковини була зайнята радянськими військами. Закінчувався перший етап дру­гої світової війни. Щоб продемонструвати світові непог рушність дружніх зв'язків, 11 лютого 1940 року між Ра­дянським Союзом і Німеччиною була укладена господарсь­ка угода, яка передбачала поставки в Німеччину радянсь­кої сировини в обмін на промислові товари.

Але з самого початку воєнно-політичного і економічно­го співробітництва двох тоталітарних режимів було зрозу­міло, що цей союз є тимчасовим. Німеччина використала СРСР, а Радянський Союз — Німеччину. Тактична мета була досягнута. Гітлер приступає до здійснення стратегіч­ної мети — повного завоювання світу.

18 грудня 1940 року генеральним штабом збройних сил Німеччини був розроблений план нападу на СРСР, який отримав назву "план Барбаросса". В інструктивному додат­ку до нього говорилося: "Війна проти Росії — один з най-

508

важливіших етапів боротьби за існування німецького на­роду. Це древня битва германців проти слов'янства, захист європейської культури від московитсько-азіатського наше­стя, оборона проти європейського більшовизму. Мета цієї війни — розгром сьогоднішньої Росії, тому вона повинна вестися з небувалою жорстокістю".

А між тим після завершення німецьким генштабом роз­роблення плану "блискавичної війни" проти СРСР у лісо­вих масивах східної частини Польщі, що дістав кодову назву "район Вінтер", у лютому 1941 року почалася концентра­ція та підготовка "армії вторгнення". Вона налічувала за­галом 5,5 млн. солдатів та офіцерів, озброєних 4,3 тис. танків, до 5 тис. літаків, 47,2 тис. гармат і мінометів. Ар­мію вторгнення було розподілено на три групи армій — "Північ", "Центр" і "Південь". Причому на напрямках го­ловних ударів німецькі війська мали 6—8-разову перева­гу над радянськими. Становище останніх погіршувалося тим, що переважна їх більшість розміщувалася впритул до кордону, а спиратися їм доводилося на незавершену будів­ництвом так звану оборонну "лінію Молотова", що інтен­сивно споруджувалася на українській території вздовж кордону. Система ж оборонних споруд на старому кордоні, "лінія Сталіна", була роззброєна і планомірно руйнувала­ся.

22 червня 1941 року фашистська Німеччина без оголо­шення війни напала на СРСР. Дуже важливе місце у пла­нах німецького командування відводилося взяттю у най-коротші строки України з її величезними сировинними ресурсами й родючими землями. За рахунок цього Гітлер намагався посилити воєнну економіку, створити вигідний плацдарм для швидкої перемоги над СРСР і досягти світо­вого панування. За планом "Барбаросса" на Україну вдер­лися 57 дивізій і 13 корпусів групи армій "Південь". їм протистояли 80 дивізій Київського та Одеського військо­вих округів, перетворених після початку війни у Півден-

509

но-Західний та Південний фронти. Концентрація в рес­публіці цього найчисельнішого радянського військового угруповання пояснюється вказівкою Сталіна про те, що саме південний захід буде метою головного удару німецької армії. Насправді, першого і найтяжчого удару німецька армія завдала на центральному напрямі. Співвідношення у бойовій техніці було також на користь радянських військ. Якщо в німців та їх союзників на південно-західному на­прямі налічувалося 850 танків, 16 000 гармат і 1300 літаків, то у радянської сторони відповідно — 5625, 17 000 та 2700. Більше 80 відсотків цієї техніки було застарілих конст­рукцій. Щоправда, за вмілої організації справи налагоди­ти стійку оборону можна і при такій бойовій техніці. Але ця перевага радянський військ розтанула вже в перший місяць війни. Після трьох тижнів війни із 170 дивізій дію­чої армії на радянсько-німецькому фронті боєздатність зберігали тільки 70. Червона армія втратила за перші три тижні війни 850 тис. чоловік, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі бойові втрати в живій силі були майже в 10 разів меншими. Отямлюючись від перших гірких поразок, країна збирала сили для відсічі, яку було сприйнято як всенародну справу. Війна проти німецького фашизму дістала визначення як визвольна, священна, Ве­лика Вітчизняна.

На території України народ проявив масовий героїзм. Велике значення мала героїчна оборона Одеси, що тривала 73 дні і дала можливість Південному фронту більш органі­зовано відійти за Дніпро. Більше 2 місяців (липень—вере­сень) тривала оборона Києва. Незважаючи на попереджен­ня, Сталін не погодився вчасно дати наказ на відхід військ із Києва на лівий берег Дніпра. Внаслідок цього у ворожо­му оточенні опинилися 450 тис. червоноармійців. Більшість із них потрапила в полон. З великими труднощами було відновлено Південно-Західний фронт. Бої велися на Ліво­бережжі і в Криму.

510

Після розгрому німців під Москвою радянське коман­дування запланувало ряд наступальних операцій в Україні: в Криму і під Харковом. Події засвідчили нереальність цих планів. Провалилася операція в Криму. Спроба визволити півострів ударами з боку Керчі зазнали невдачі. У травні 1942 року німці завдали сильного контрудару. Зазнавши великих втрат, радянські війська евакуювалися через Кер­ченську протоку на Таманський півострів. Події на Кер­ченському півострові визначили долю Севастополя. На початку липня після 250-денної героїчної оборони місто захопили німецькі війська. Катастрофічною поразкою за­вершився і розпочатий 12 травня наступ на Харківському напрямку. Противник оточив три радянські армії, в полон потрапили 240 тис. червоноармійців.

Поразки радянських військ в Україні різко змінили воєнно-стратегічну обстановку. 28 червня 1942 року по­чався загальний наступ противника на півдні. 22 липня 1942 року після захоплення міста Свердловська Воро-шиловградської області вся територія Української РСР була остаточно окупована. Тринадцять місяців замість планованих кількох тижнів витратив вермахт для захоп­лення України.

Але вже в цьому році, після розгрому гітлерівців у битві під Сталінградом почалося їх вигнання з України. Першим населеним пунктом, очищеним наприкінці грудня 1942 року від німецьких військ, було село Півнівка Міловського району Луганської області.

Однак невдовзі стрімке просування радянських військ було зупинено. В лютому 1943 року німці завдали відчут­них контрударів. 15 березня знову взяли Харків, а 18 бе­резня — Бєлгород. Утворився Курський виступ, так звана Курська дуга, де з квітня по липень 1943 року панувало відносне затишшя. Обидві сторони готувалися до рішучих боїв.

Курська битва розпочалася 5 липня 1943 року насту -

511

пом німецьких військ і тривала 50 днів. Внаслідок важ­ких, кровопролитних боїв кращі танкові дивізії нацистів були знищені. Створилися сприятливі умови для насту­пальних операцій Червоної Армії, у тому числі і в Україні. Німецьке командування, тверезо оцінюючи свої можли­вості, вирішило перейти до оборони. 11 серпня було відда­но наказ про будівництво системи укріплень на річках Дніпро і Молочній, яка одержала назву "Східний вал".

Поки тривало спорудження "Східного валу", гітлерівці всіма можливими засобами стримували Червону Армію на Правобережжі і в Донбасі. Але перевага в живій силі і техніці визначила результат воєнних дій на користь Ра­дянської армії.

У серпні силами Степового та Воронезького фронтів було проведено Харківсько-Бєлгородську операцію. В ніч на 23 серпня розпочався вирішальний штурм Харкова, а вранці місто було очищене від окупантів.

У вересні—жовтні 1943 року окупанти залишили Дон­бас, міста Слобожанщини, індустріальні центри Подніпро­в'я. Відступаючи, німці прагнули перетворити Лівобереж­жя на пустелю. Рейхскомісар України Кох у розпорядженні представникам німецької адміністрації Лівобережжя ви­магав знищувати все, що не можна було вивезти в тил. Лише стрімкий наступ радянських військ врятував Ліво­бережну Україну від повного знищення.

Врешті-решт німці дійшли висновку, що зупинити ра­дянські війська на Лівобережжі неможливо. В умовах на­ростаючого наступу радянських військ було прийнято рішення про відведення армії за Дніпро. Тепер уся надія покладалася на "Східний вал", для укріплення якого німці зібрали не лише свої кращі інженерні сили, а й радянських військовополонених, безліч місцевих жителів.

Суттєву роль в розгромі гітлерівців відіграв партизан­ський рух. Серед форм народної боротьби проти окупантів партизанські дії були найбільш дієвими. Бойовими діями

512

радянських партизан керували Центральний та Український штаби партизанського руху, створені у червні 1942 року.

Роль третьої сили в умовах окупаційного режиму ві­дігравала Організація українських націоналістів. Після не­вдалої спроби на початку війни Німеччини з СРСР про­голосити у Львові відновлення Української держави ОУН іде в підпілля і починає бойові дії проти німецьких оку­пантів.

Битва за визволення України, що тривала 22 місяці, скла­далася з ряду великих операцій. Однією з найважливіших була битва за Дніпро. Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 року у виключно складних умовах форсували Дніпро й утворили плацдар­ми на північ і південь від Києва. Плацдарми були і на південніших ділянках Дніпра. Увесь жовтень радянське командування вело підготовку до штурму Дніпра. Праг­нучи піднести бойовий дух військ, які з виходом в Украї­ну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жи­телів, Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Півден-но-Західний і Південний фронти відповідно в 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські фронти.

У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Сталін віддав наказ узяти Київ до річниці Жовтневої ре­волюції. Цей наказ було виконано. За успішне форсуван­ня Дніпра звання Героя Радянського Союзу одержали май­же 2,5 тис. воїнів.

Штурм Дніпра супроводжувався надзвичайно велики­ми, часто не виправданими жертвами. Десятки і десятки тисяч новобранців, "піджаків" — неозброєних, ненавчених юнаків, наспіх мобілізованих у придніпровських областях України, були жертвами штурму. їх тіла вкривали плац­дарми, де громили німецькі війська на Правобережжі. Пояс­нювалося це тим, що у ставленні вищого радянського керів­ництва і військового командування відчувалася недовіра до визволених від нацистів жителів України. Це почуття

513

нерідко переростало у мстивість, прагнення примусити жителів республіки "спокутувати кров'ю" своє перебуван­ня в окупації. Це був один із проявів жорстокої війни, яка помножувалася на жорстокість і несправедливість тоталі­тарного режиму, що керував воєнними діями.

Пізньої осені 1943 року радянські війська вийшли на правий берег Дніпра, закріпилися там, відбили контрнас­туп німецьких військ і підготували умови для дальшого наступу в глиб української території.

24 грудня почався загальний наступ на Правобережній Україні, в якому взяли участь найбільші фронти — Біло­руський, 1, 2, 3, 4-й Українські. Бойові дії розгорнулися на 1400-кілометровій смузі — від Полісся до берегів Чорного моря.

Дуже важливою за воєнно-політичними результатами була Корсунь-Шевченківська операція 1-го і 2-го Україн­ських фронтів (25 січня — 17 лютого 1944 року). Були створені передумови для вигнання німців з території Пра­вобережної України. В січні — квітні 1944 року війська 1-го і 2-го Українських фронтів очистили від ворога значну частину Правобережної та Західної України. 26 березня 1944 року радянські війська перейшли державний кордон з Румунією, а 8 квітня — з Чехословаччиною.

Успішно розгортався наступ і на півдні республіки. 10 квітня ворога вибили з Одеси. Водночас, прорвавши добре укріплену оборону, війська 4-го Українського фронту та Приморської армії розгромили вороже угруповання на Кримському півострові. 9 травня 1944 року після крово­пролитного штурму було визволено Севастополь.

Нових успіхів в очищенні від ворога території України радянські війська досягли у другій половині 1944 року. 13 — 14 липня 1-й Український фронт почав наступ на Рава-Руському та Львівському напрямках проти сильного ворожого угруповання "Північна Україна". Розвиваючи на­ступ, війська фронту оточили в районі Бродів 8 ворожих

514

дивізій. 38 тис. гітлерівців було вбито і 17 тис. взято у полон. Серед ворожих розгромлених з'єднань виявилась й 14-а гренадерська дивізія "СС-Галичина", створена мель-никівською фракцією ОУН. 27 липня від ворога було ви­зволено Львів.

Під час Карпато-Ужгородської операції закінчилось визволення від фашистської окупації території України в її довоєнних кордонах. А на останній стадії операції було очищено від військ противника Ужгород. 28 жовтня за­вершилось визволення Закарпатської України.

Вже у 1943—1944 роках почалася відбудова народного господарства України. Аж до Перемоги 9 травня 1945 року економіка України була повністю підпорядкована фронту. Відбудовані підприємства, залізниці, колгоспи працювали на забезпечення радянської армії всім необхідним для ус­пішного завершення війни. До останнього її дня в рядах діючої армії продовжували перебувати кілька мільйонів жителів України. Вони внесли важливий вклад у перемогу держав антигітлерівської коаліції. Із 7 млн. орденів і ме­далей, вручених солдатам і офіцерам Радянської армії, 2,5 млн. одержали жителі України. Україна у цій війні втра­тила п'яту частину населення — 3 млн. на фронтах і 5,5 млн. у зоні окупації.

У січні—лютому 1945 року радянські війська розгорну­ли вирішальний наступ. У квітні почався штурм Берліна, який було взято 2 травня. 9 травня 1945 року Німеччина капітулювала.

Вступ у війну з Японією суттєво змінив становище на Далекому Сході. 2 вересня 1945 року з капітуляцією Японії закінчилася друга світова війна.

515

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]