Правова система

Розвиток правової системи в 30-ті роки, як і державно­го апарату в цілому, був також спрямований на зміцнення командно-адміністративної системи управління, подальшої її централізації.

Характерною рисою правової системи стає пріоритет загальносоюзного законодавства над республіканським. З одного боку, поширюється пряма дія союзних нормативних актів, а з іншого — відроджується існуюча в 20-ті роки тенденція запозичення республіканським законодавством якщо не всього змісту загальносоюзних законодавчих актів, то хоча б їх ідеї.

Конституційне право. Лютневий (1935 року) пленум ЦК ВКП(б) прийняв рішення про внесення змін у Консти­туцію СРСР 1924 року. Вказувалося на необхідність демо­кратизації виборчої системи: заміни нерівних виборів рів­ними, багатоступеневих — прямими, відкритих — закри­тими. Відразу ж після пленуму відбувся VII з'їзд ВКП(б), на якому йшлося вже не про зміни, а про прийняття нової конституції. Була утворена конституційна комісія, до скла­ду якої ввійшли також представники УСРР — П. Любченко, Г. Петровський, В. Чубар та ін. У червні 1936 року проект конституції було опубліковано. В Україні в обговоренні взяло участь 13 млн. чоловік. VIII з'їзд Рад 5 грудня 1936 року затвердив нову Конституцію СРСР. Прийняття кон­ституцій союзних республік відбувалося по загальносоюз­ному сценарію. 1 січня 1937 року був опублікований про­ект Конституції УРСР, а 25 січня 1937 року його було за­тверджено XIV з'їздом Рад УРСР. Конституцією УРСР 1937 року було побудовано у повній відповідності з Конститу­цією СРСР 1936 року. І хоча обидві Конституції були де­мократичними за змістом, більшість їх положень носила демагогічний характер. Зокрема, в них проголошувалося, що в СРСР побудоване соціалістичне суспільство.

482

Конституція УРСР 1937 року складалася з 146 статей, об'єднаних у 13 розділів.

Розділ перший характеризував суспільний устрій УРСР. Політичною основою визнавалися Ради депутатів трудя­щих. Але вони не могли бути самостійною владою у своїй традиційній формі і не могли стати такою владою в парла­ментській формі. Цілковитий контроль над державою і суспільством, як і раніше, здійснював підвладний генсеку партійний апарат.

До Конституції УРСР 1937 року вперше увійшло поло­ження про Комуністичну партію, як керівне ядро всіх гро­мадських і державних організацій. Економічною основою УРСР визнавалася соціалістична система господарювання і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробниц­тва, яка мала форму державної або кооперативної власності.

Розділ другий регламентував державний устрій. В ньо­му було закріплено декларативне право виходу УРСР зі складу СРСР. Практика свідчила, що це положення було фікцією.

В третьому — сьомому розділах визначалася структура, порядок утворення, компетенція, основні форми і методи діяльності, а також підзвітність вищих і місцевих органів державної влади і державного управління УРСР і Молдав­ської АРСР.

Інші розділи Конституції присвячувалися суду і проку­ратурі, правам і обов'язкам громадян, виборчій системі тощо. Багатоступеневі вибори до органів влади замінюва­лися прямими при таємному голосуванні. Категорія "по­збавленців", тобто осіб, які вилучалися з політичного жит­тя через їх належність до "експлуататорських верств", ліквідовувалася. Селяни одержували рівні з робітниками права обирати й бути обраними в усі органи влади. Виборчі округи в містах треба було формувати не за виробничими одиницями (завод, фабрика), а, як і на селі, за місцем про­живання виборців. Система функціонування влади стала

483

іншою: з'їзди рад різного рівня замінювались інститутом сесійних засідань місцевих і Верховних (республіки та Союзу) рад. Нові ради набули зовнішніх рис парламент­ської влади.

В розвиток статей Конституції УРСР про виборчу сис­тему 25 лютого 1938 року ЦВК УРСР приймає "Положен­ня про вибори до Верховної Ради УРСР".

Вибори у Верховну Раду УРСР відбулися 26 червня 1938 року. Було обрано 304 депутати, серед них — 153 робітни­ки, 76 селян, 75 службовців; за партійним складом — 222 комуністи, 36 комсомольців, 46 безпартійних; за національ­ним складом 186 українців, 111 росіян і 7 представників інших національностей. Соціальний, національний, пар­тійний і демографічний склад депутатів ретельно дозувався на етапі висування кандидатур. Звертає на себе увагу ви­нятково висока частка службовців (24,7 відсотка) і росіян (36,5 відсотка) у складі депутатів. Це свідчило про те, що партійно-державна номенклатура займала привілейоване становище під час визначення депутатського корпусу.

Текст виборчого бюлетеня під час виборів 1937—1938 років лицемірно не відповідав залізній практиці висуван­ня тільки одного кандидата — від "блоку комуністів і без­партійних". У примітці на бюлетені містилася така реко­мендація: "залишіть прізвище одного кандидата, за якого ви голосуєте, решту викресліть". Під час вільних виборів голосуючий зобов'язаний був визначити своє ставлення до одного у письмовій формі, тобто викресленням одного сло­ва з альтернативної пари слів ("згоден — не згоден"). Орга­нізуючи вибори за сталінською конституцією, цю процеду­ру "спростили". В разі наявності у бюлетені тільки одного прізвища досить було без письмових позначок опустити його в урну. Вважалося, що це й є позитивним рішенням виборця. В обстановці репресій майже не виявлялося смі­ливців, які б наважилися зайти в кабіну для голосування, щоб викреслити прізвище офіційно схваленого єдиного

484

кандидата від блоку "комуністів і безпартійних". Люди брали бюлетень і йшли повз кабіну під поглядами членів комісії, які уважно стежили за кожним, щоб опустити в урну незайманий папірець.

Вибори до місцевих органів влади і управління були проведені на основі Положення про вибори в обласні, ра­йонні, міські, сільські і селищні Ради депутатів трудящих, яке було прийняте 27 липня 1939 року Верховною Радою УРСР.

Конституція УРСР 1937 року мала статті, які гаранту­вали права особи і громадянські свободи. Зокрема, прого­лошувалася свобода друку і зборів, недоторканність особи, житла і листування, вводився принцип відкритості судо­вих процесів, підтверджувалися права звинувачених на захист тощо. Як уже зазначалося, в дійсності ці демокра­тичні норми не діяли, це була лише ширма, яка прикрива­ла тоталітарний режим.

І світова спільнота дійсно була введена в оману. Фран­цузький письменник Ромен Ролан назвав Конституцію СРСР "мрією людства". Але ніхто в світі не знав, що ця мрія існувала тільки на папері.

Цивільне право. Ліквідація непу призвела до суттє­вих змін в цивільно-правовому регулюванні суспільних відносин. Головними напрямками розвитку цивільного права були охорона соціалістичної власності та удоскона­лення договірних відносин.

На зміцнення планових засад народного господарства була спрямована постанова ЦВК і РНК СРСР "Про кре­дитну реформу" від ЗО січня 1930 року. Нею скасовувався вексельний обіг і комерційне кредитування. Відтепер роз­рахунки між господарськими організаціями проводилися тільки через банк. Фактично, це призвело до ліквідації госпрозрахунку, хоча в офіційних документах він згадував­ся ще досить довго. Проведенню принципу плановості в роботі транспорту сприяв Статут залізниць СРСР, який було

485

затверджено постановою РНК СРСР від 10 лютого 1935 року, Повітряний кодекс СРСР від 7 серпня 1935 року.

Характерним для даного періоду був посилений розви­ток договірних відносин. Постанови РНК СРСР про укла­дення договорів приймалися щорічно. Ці акти були важ­ливими джерелами договірного права. Вони окреслювали загальні форми договірних зв'язків і визначали конкрет­ний зміст договорів.

Договори, як правило, укладались в рамках планових завдань, що давало можливість конкретизувати планові завдання. Категорично була заборонена одностороння від­мова від виконання договору і одностороння зміна його умов.

Конкретизуються окремі види договорів. Так, у другій по­ловині 30-х років основною формою договору поставки ста­ють прямі договори, які не встановлювали прав і обов'язків сторін. Цей недолік було ліквідовано в 1937 році, коли обо­в'язковим стало визначення основних умов поставки.

На посилення відповідальності суб'єктів державної і ко­оперативної власності була спрямована постанова ВУЦВК і РНК УСРР "Про терміни позовної давності" від 19 листо­пада 1934 року. Вона встановлювала єдиний півтораріч­ний термін позовної давності у спорах між державними, кооперативними і громадськими установами, підприємства­ми і організаціями. Постанова передбачала також спе­ціальні позовні терміни. Так, шестимісячний термін позов­ної давності встановлювався по спорам про стягнення штрафів, пені і неустойки, якщо ці спори підлягали роз­гляду в порядку цивільного судочинства. Скорочений річний термін позовної давності застосовувався в спорах, які ви­никали з договорів перевезень.

Велика увага приділялась також зміцненню власності кооперативних об'єднань. Постанова ЦВК і РНК УСРР від 24 серпня 1935 року забороняла примусове вилучення будь-якого майна кооперативних організацій. Регулювання ци-

486

вільно-правових відносин фізичних осіб також зазнало змін. Оскільки всяка приватногосподарська діяльність була ліквідована, то і пов'язані з нею майнові права на підставі ст. 1 ЦК УСРР законом більше не охоронялися.

Сімейне право. В 30-ті роки в зв'язку з ліквідацією дитячої безпритульності приймається ряд актів про поси­лення турботи державних органів про дітей і підвищення відповідальності батьків за їх виховання. Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадського стану УСРР 1924 року був доповнений ст. 16—1, яка передбачала відібрання у батьків дітей і передачі їх до дитячих будинків при відсут­ності належного нагляду за ними. Ст. 16 Кодексу була доповнена частиною другою, де вказувалось, що при відсут­ності нагляду з боку батьків за їх дітьми органи Наркома­ту освіти і міліції зобов'язані повідомляти про це гро­мадські організації по місцю роботи батьків.

Важливим законодавчим актом в галузі сімейного пра­ва стала постанова ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 року, якою заборонялися аборти, встановлювалася матері­альна допомога багатосімейним, посилювалась криміналь­на відповідальність за несплату аліментів.

У виконання даної постанови ЦВК і РНК УСРР 4 серп­ня 1936 року прийняли постанову, яка вносила зміни і доповнення до Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР. Так, в ст. 31 Кодексу були внесені зміни про сплату аліментів. На одну дитину утри­мувалась четверта частина заробітної плати (заробітку) відповідача, на утримання двох дітей — третина, трьох і більше — 50 відсотків заробітної плати відповідача.

Постановою були внесені зміни в законодавство про розлучення. Запис про розлучення здійснювався тільки після виклику подружжя в ЗАГС і сплати за реєстрацію розлучення грошової суми, розмір якої було значно збіль­шено. Обов'язковим стало занесення інформації про роз­лучення до паспортів подружжя.

487

Трудове право. Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 25 лютого 1931 року внесла ряд змін і доповнень до Кодексу законів про працю УСРР 1922 року. Було завершено про­цес переведення робітників промисловості і транспорту на 7-годинний робочий день. Більшість підприємств і уста­нов було переведено на безперервний робітничий тиждень, а робітники і службовці одержували день відпочинку по черзі у різні дні тижня. Заробітна плата виплачувалась в залежності від професійної кваліфікації робітника, за твер­дими фіксованими ставками або за тарифними сітками, розробленими для кожної галузі промисловості. Основни­ми формами оплати були відрядна, почасова і преміальна. Характерною була суворість заходів, спрямованих на зміц­нення трудової дисципліни робітників і службовців. За постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 22 листопада 1932 року неявка на роботу без поважної причини, хоча б протягом одного дня, тягла за собою звільнення з роботи з позбав­ленням права користуватися квартирою, наданою в будин­ку даного підприємства чи установи. В окремих галузях народного господарства СРСР були прийняті статути про дисципліну: на залізничному транспорті (1933 р.), в орга­нах юстиції (1933 р), на водному транспорті (1934 р.), в органах зв'язку (1935 р.).

В Україні 11 вересня 1935 року РНК УСРР затвердив Статут про дисципліну робітників та службовців комуналь­них електростанцій і електромереж УСРР.

У 1938 році постановою РНК СРСР вводяться єдині тру­дові книжки, у яких фіксувалась уся трудова діяльність працівника. З метою морального стимулювання Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 грудня 1938 року встановлюється звання Героя Соціалістичної Праці, а та­кож медалі "За трудову доблесть" і "За трудову відзнаку".

Колгоспне і земельне право. Проведення колективі­зації внесло суттєві зміни в колгоспне і земельне право.

1 лютого 1930 року ЦВК і РНК СРСР прийняли поста-

488

нову "Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебу­дови сільського господарства в районах суцільної колек­тивізації і щодо боротьби з куркульством", яка забороняла оренду землі та використання найманої праці в сільсько­му господарстві, а також вводила конфіскацію у куркулів засобів виробництва. 5 квітня 1930 року ВУЦВК і РНК УСРР ухвалили постанову "Про заборону орендувати зем­лю й застосовувати найману працю в одноосібних госпо­дарствах у районах суцільної колективізації". Оренда землі в цих районах не допускалася. Обласні виконкоми отри­мали право конфіскувати майно куркулів і висилати їх за межі районів і округів.

Величезна увага приділялася будівництву машинно-тракторних станцій (МТС). Наявність державних МТС була засобом економічного контролю над колгоспами, подібно до того, як партійний апарат, ДПУ і комнезами являли собою засоби політичного тиску. Кількість МТС зростала дуже швидко. Починаючи з жовтня 1930 року і до кінця 1932 року в Україні кожні два дні з'являлася нова МТС. До кінця 1932 року було створено 592 МТС. Вони відігравали провідну роль у колгоспному будівництві, особливо після створення політвідділів МТС.

Проведення суцільної колективізації потребувало забез­печення правового регулювання діяльності колгоспів. 1 бе­резня 1930 року ЦВК і РНК СРСР прийняли Зразковий статут сільськогосподарської артілі. Він визначав, перш за все, порядок прийняття в члени артілі. Заборонявся вступ до колгоспів куркулів та інших осіб, позбавлених вибор­чих прав. Знищувалися всі межові знаки і створювався єдиний земельний фонд колгоспу, який ні за яких обста­вин не міг зменшуватись. Статут встановлював безстроко­ве користування колгоспів землею. Від селян, які вступа­ли до колгоспу, вимагалося усуспільнення належних їм засобів виробництва. В особистій власності колгоспного двору дозволялося мати одну корову, деяку кількість дріб-

489

ної худоби і птиці. Присадибні ділянки залишались у ко­ристуванні колгоспного двору.

Положення Зразкового статуту розвивали Тимчасові правила трудового розпорядку в колгоспах, затверджені спільною постановою РНК УСРР і ЦК КП(б)У 8 квітня 1933 року. Цей акт передбачав дисциплінарну відповідальність колгоспників за невихід на роботу без поважних причин.

Другий Всесоюзний з'їзд колгоспників-ударників, який відбувся 11 лютого 1935 року, схвалив новий Зразковий устав сільськогосподарської артілі. Його було затвердже­но спільною постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) 17 люто­го 1935 року. І хоча Статут приймався як зразковий, біль­шість його норм була обов'язковою для всіх колгоспників.

У Статуті 1935 року були визначені мінімальні і макси­мальні розміри присадибних ділянок для всього СРСР, а також вказувалося на кількість худоби, яку може мати в особистій власності колгоспний двір.

22 травня 1935 року РНК УСРР і ЦК КП(б)У прийняли постанову, яка визначала порядок прийняття колгоспами статуту сільськогосподарської артілі, а також встановлюва­ла розміри присадибних ділянок в кожній з областей Укра­їни і кількість голів худоби, яку міг мати колгоспний двір.

Але присадибне господарство не вписувалося в теорію соціалістичного колективного сільського виробництва. 28 травня 1939 року була прийнята постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про заходи охорони громадських земель кол­госпів від розбазарювання". В ній присадибне господарство оголошувалося злом, яке відволікало колгоспника від ро­боти в колгоспі. Постанова вимагала негайно провести обмір присадибних ділянок і відібрати всі лишки землі. Для кожного колгоспника постанова встановлювала обо­в'язковий мінімум трудоднів (60 — 100 трудоднів на рік). Фактично, це було запровадженням державної панщини. Той, хто не виконував мінімум, вибував з колгоспу і втра­чав право на присадибну ділянку.

490

Кримінальне право. Для розвитку кримінального права 30-х років характерним було ужорсточення заходів покарання. Саме в ці роки в галузі кримінального і кримі­нально-процесуального права відбулися серйозні дефор­мації, які повністю зруйнували гарантії прав особистості в кримінальному судочинстві. В цьому ракурсі перш за все назвемо постанову ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року "Про охорону майна державних підприємств колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) влас­ності", яка ввійшла в історію кримінального законодавства як Закон від 7 серпня 1932 року. Його було прийнято за ініціативою Сталіна. Юридична преса того часу, називаю­чи цей закон історичним, цитувала слова Л. Кагановича про те, що "такі закони живуть десятки і сотні років". За­кон від 7 серпня 1932 року розглядав будь-якого злочин­ця, який посягав на громадську власність, ворогом народу, а боротьбу з такими злочинами оголошував головним обо­в'язком кожного громадянина. Відповідно до цього зако­нодавчого акта розкрадання соціалістичної (державної і колгоспно-кооперативної) власності каралося розстрілом, а за "пом'якшуючих обставин" — позбавленням волі на тер­мін не менше 10 років з конфіскацією всього майна. До таких злочинців не могла застосовуватися амністія. За жменю зерна, принесеного з поля голодуючій сім'ї, колгосп­ник діставав термін у концтаборах. В ряді районів Украї­ни справа дійшла до того, що Закон від 7 серпня 1932 року застосовувався навіть у випадках зрізання колосків одно­осібниками на власному полі. У народі цей драконівський акт охрестили "законом про п'ять колосків". Широка прак­тика застосування цього закону потягнула за собою різкий ріст кількості засуджених. Тільки за неповні п'ять місяців після його прийняття було засуджено 54645 чоловік, з них 2110 — до найвищої міри покарання.

Закон від 7 серпня 1932 року встановлював криміналь­ну відповідальність не тільки за розкрадання соціалістич-

491

ної власності, а й за антиколгоспну агітацію, насильство та загрозу насильства щодо колгоспників. Міра покарання — позбавлення волі терміном від 5 до 10 років.

Ряд нормативних актів було спрямовано на боротьбу з господарськими злочинами, приватно-господарською діяль­ністю та спекуляцію. Так, постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 14 лютого 1930 року в КК УСРР була внесена ст. 153— З, яка встановлювала кримінальну відповідальність за ма­совий або систематичний випуск промисловими підприєм­ствами недоброякісних виробів. Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 25 грудня 1932 року вносилися зміни в ст. 127 КК УСРР, яка передбачала покарання за спекуляцію. За новою редакцією цієї статті спекуляція каралась позбав­ленням волі на термін не менше 5 років з конфіскацією всього або частини майна.

25 липня 1934 року ЦВК і РНК СРСР прийняли поста­нову "Про доповнення кримінальних кодексів союзних республік статтею про відповідальність за обкрадання спо­живача і обдурювання Радянської держави". У відповідній постанові ВУЦВК і РНК УСРР від 23 серпня 1934 року зазначалося, що обважування і обмірювання покупців ка­рається позбавленням волі терміном до 10 років.

"Полювання на відьом", яке почалося в 30-ті роки, вима­гало створення відповідних нормативних актів. 8 червня 1934 року була прийнята постанова ЦВК СРСР про кримі­нальне покарання за зраду Батьківщини. Постанова місти­ла досить широкий перелік діянь, які охоплювались цим складом злочину. До них відносились: шпигунство, виказу­вання військової чи державної таємниці, перехід на бік во­рога, втеча або переліт за кордон. За ці злочини була вста­новлена вища міра покарання — розстріл з конфіскацією всього майна, а при пом'якшуючих обставинах — позбав­лення волі терміном до 10 років з конфіскацією майна.

Кваліфікованим видом зради визнавалася зрада, здій­снена військовослужбовцем. Недонесення з боку військо-

492

вослужбовця про підготовку або здійснення зради каралось позбавленням волі терміном до 10 років. У разі втечі вій­ськовослужбовця за кордон члени його сім'ї, які знали про втечу, за недонесення каралися позбавленням волі термі­ном від 5 до 10 років з конфіскацією майна. Інші повнолітні члени сім'ї зрадника позбавлялись виборчих прав і заси­лались у віддалені райони Сибіру на 5 років, що грубо по­рушувало один з основних принципів кримінального пра­ва про відповідальність і покарання тільки за вчинення злочину.

На підставі союзного Закону від 8 червня 1934 року ВУЦВК і РНК 20 липня 1934 року прийняли постанову про доповнення КК УСРР рядом статей про зраду Бать­ківщині. Цю постанову було повністю включено до КК УСРР.

Постанова ЦВК СРСР від 2 жовтня 1937 року збільши­ла термін покарання за особливо небезпечні державні зло­чини з 10 до 25 років. Кримінальне законодавство вста­новлює відповідальність за посягання на обороноздатність країни, за незаконний випуск цінних паперів, переплавлен­ня державної розмінної монети, підробку паспортів, пору­шення правил паспортної системи.

Кримінально-процесуальне законодавство. В 30-ті роки фактично були ліквідовані всі демократичні принципи судочинства. В зв'язку з цим особливо виокремлювалася постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року "Про поря­док ведення справ про підготовку або здійснення терори­стичних актів", яка отримала назву Закон від 1 грудня 1934 року. Ця постанова була підготовлена протягом кіль­кох годин після повідомлення про вбивство одного з дер­жавних діячів СРСР Сергія Кірова. Цей надзвичайний за­кон відкрито попирав принципи усності, гласності, змагаль­ності, справедливості, гуманізму. Слідство у справах про те­рористичні акти обмежувалося 10-денним терміном. Звинувачувальний акт вручався звинуваченому за 24 го-

493

дини до розгляду справи у суді. З процесу виключались прокурор і адвокат. Касаційне обжалування і подання кло­потань про помилування у цих справах не допускались. Розстріл приводився у виконання негайно після оголошен­ня вироку. Цинічно звучать слова Вишинського про те, що Закон від 1 грудня 1934 року не порушував принципів ра­дянської демократії, що при його застосуванні "звинуваче­ний залишається носієм відомих процесуальних прав, дос­татньо широких для захисту своїх інтересів".

З проведенням масових позасудових репресій пов'яза­на також діяльність Особливої наради, яку було створено при НКВС СРСР 10 липня 1934 року.

9 грудня 1934 року була прийнята постанова ВУЦВК "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодек­су УСРР". Вказані нормативні акти свідчили про повний перехід до надзвичайного порядку судочинства. Ці акти мали стати правовою базою масових репресій.