Розповсюдження християнства в українських землях

Предки наші в дохристиянську добу стикалися з багать­ма різними релігіями, які помітно вплинули на їх власну віру. Це були християнство, іслам, юдаїзм тощо. Певно, через ці впливи уже тоді вони дійшли до розуміння єдиного Бога. Що це справді було так, підтверджує грецький історик VI ст. Прокопій, який пише про наших предків, що вони "виз­нають владикою всіх єдиного Бога, який посилає блискав­ку; в жертву йому приносять корів або іншу жертву".

Але нова віра — християнство — з тріумфом просува­лася по Європі і вже в IX ст. всі сусідні з Київською Руссю землі (крім угрів) прийняли цю віру. Не можна говорити, що християнство було новою релігією для русів, воно мало своїх прихильників на землях Київської Русі ще за Андрія Першозваного. З далеких часів приходило воно різними шляхами: з грецьких колоній, з Балканського півострова, з Хазарського каганату, з Великоморавської держави. Але віру цю приймала головним чином еліта суспільства — князі, бояри, міська аристократія, які не наважувалися стати відкрито християнами, а тим більше навіть думки не до­пускали про охрещення народу, який мав свою споконвіч­ну віру. Так, християнами були князь Ігор, його дружина княгиня Ольга, яка не змогла зробити християнином сво­го сина Святослава, але прищепила любов до нової віри онуку Володимиру, на плечі якого й лягла почесна задача

— проголошення християнства державною релігією Київ­ської Русі.

Володимир був надто мудрим політиком, щоб не розу­міти, що стара віра не могла об'єднати його державу — над­то самостійною та демократичною вона була. Без сумніву, ще більше впливало на нього те, з якою швидкістю хрис­тиянство завойовувало народи та країни. В 864 р. охрес­тилась Болгарія, в 928 — 935 рр. — Чехія, в 962 — 992 рр.

— Польща. Для Володимира стало ясно, що, тільки прий­нявши християнство, Київська Русь зможе ввійти як рівно­правна в коло європейських держав.

З літописів невідомо, де й за яких умов прийняв хрис­тиянство Володимир. "Повість временних літ" наголошує, що зробив він це у Корсуні. В 987 р. візантійський полко­водець Варда Фока повстав проти імператорів Василя II та Костянтина. Останні звернулися до Володимира за до­помогою. В передумовах цієї допомоги він поставив шлюб з сестрою імператорів Ганною, а вони як передумову шлю­бу — його охрещення. Тоді Володимир і охрестився. При його допомозі Варда Фока був розбитий. Проте, позбавив­шись небезпеки, візантійські царі відмовляються від своєї обіцянки — віддати в дружини Володимиру свою сестру. Вони виконували заповіт свого діда — Костянтина Пор­фірородного, який писав: "Коли хозари, турки або руси чи який інший північний народ... почне просити чи домага­тися... щоб посвоячитися з імператором ромеїв, взяти у нього дочку за себе або свою дочку віддати за імператора чи його сина — треба відповісти на таке ганебне домаган­ня, що на те є заборона, страшна й непорушна постанова святого й великого Костянтина".

У відповідь на це Володимир бере в облогу, а потім і здобуває одну з найкращих візантійських колоній в Кри­му — Корсунь. Це примусило Візантію виконати обіцянку та направити Ганну до Корсуня, де її було обвінчано з Во­лодимиром. Це був апогей його слави. Єдиновласний во­лодар величезної держави, який отримав моральне благо­словення Другого Риму, він міг наважитись привести свій народ до нової віри. Трапилось це в 988 році.

За "Повістю временних літ", охрещення Русі відбулося надзвичайно просто: Володимир наказав поскидати в Дніп­ро старих богів і в призначений день вийти всім до ріки. Люди з піснями входили в воду, а священники читали молитви. І була "радість на небеси и на земли, толико душ спасаемьіх".

Звичайно, не все було так просто. По охрещенні киян, коротко нотує літописець, "почав Володимир ставити по містах церкви та священників, та зганяти людей на охре­щення по всіх містах та селах". Треба думати, що хрещен­ня народу розтяглося не на один десяток років.

Першими охрестилися київські землі, головним чином, великі міста, бо села приймали нову віру дуже неохоче. Зайнявся Володимир також і охрещенням північних зе­мель держави, тих, що пізніше склали Московське князів­ство.

Тут християнство наштовхнулося на великі перепони. У 991 р. Володимир послав єпископа до Новгорода з метою підготувати новгородців до нової віри. Як опові­дають літописи, хрещення відбулося тут силою: "Путята (тисяцький) хрестив їх мечом, а Добриня (посадник) — вогнем".

Охрещення Русі викликало багато дискусій і з приводу того, яке духовенство хрестило народ. Видатні історики, зокрема історики Церкви Є. Голубинський, В. Пархомен-ко, дотримувалися погляду, що хрестити народ Володими­ру допомагало візантійське духовенство. Але ця концеп­ція викликала заперечення. По-перше, у візантійських джерелах не згадується така важлива подія, як охрещен­ня Київської держави за Володимира, тоді як у багатьох з них згадується охрещення окремих осіб за Оскольда. По-друге, тяжко уявити собі успіхи християнізації за допомо­гою візантійського духовенства, яке проповідало чужою для народу мовою.

Ці невідповідності привели до появи в 1913 р. гіпотези М. Присєлкова, який доводив, що перше духовенство в Київську Русь прибуло не з Візантії, а з Болгарії, з Охріди, де існував незалежний патріархат. Незабаром ця точка зору стає пануючою, і не безпідставно. З Болгарією Україна-Русь мала інтенсивні стосунки. В політичному відношенні Бол­гарія була менш небезпечною, ніж Візантія. Великим ар­гументом була близкість мов, і священники-болгари могли легко порозумітися з новою паствою. Цікаву рису до цієї гіпотези додав П. Курінний. Досліджуючи рештки Деся­тинної Церкви, що її збудував Володимир у Києві, він прий­шов до висновку, що техніка цієї будови аналогічна хра­мам Охріди, а не Візантії.

Все це говорить, що першими вчителями християнства й церковними проповідниками на Русі були болгари.

Отже зробимо висновки. Признання християнства дер­жавною релігією відкрило перед Київською Руссю двері багатої візантійської культури, яка переживала в той час своє відродження. Нова віра сприяла зміцненню зв'язків з іншими християнськими державами. Київ стає не тільки політичним, а й духовним центром держави. На початку XI ст. тут нараховувалося біля 400 церков.

Християнство внесло в життя народу вищу мораль, вищі ідеали і культуру, осередками якої і стали храми.