Нова економічна політика в україні

На початку 1921 року кризова ситуація досягла ви­бухонебезпечної межі. Повстання матросів і робітників Кронштадта, селянські заворушення в південних губерні­ях України змусили уряд відмовитися від продрозкладки. Юридичною підвалиною реформи став "Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком", схвале­ний ЦК РКП(б) 18 лютого 1921 року. Цей документ було розіслано в партійні комітети губерній і національних ок­раїн. У ньому пропонувалося завчасно до початку посівної кампанії визначити загальну суму податку, з тим, щоб се­ляни знали скільки хліба вимагатиме від них держава. Після сплати податку їм надавалося право вільного розпо­рядження лишками сільгосппродукції, в тому числі реалі­зувати хліб "у місцевому господарському обороті", що оз­начало не що інше як відновлення вільної торгівлі, ринко­вих відносин.

X з'їзд ркп(б), що пройшов у березні 1921 року, прий­няв рішення про надання можливості селянам використо­вувати залишки продукції в місцевому товарному обігу.

Виходячи з рішень X з'їзду надзвичайна сесія ВУЦВК 27 березня 1921 року прийняла постанову "Про заміну продовольчої розкладки натуральним податком". Згодом РНК УСРР видала декрет про форми і розмір податку, який був значно меншим у порівнянні з продрозкладкою. Впер­ше словосполучення "нова економічна політика" зустріча­ється у резолюції травневого (1921 р.) пленуму ЦК РКП(б). Вона передбачала правильний грошовий обіг, створення мережі організацій і підприємств державної торгівлі, на­самперед, оптової, регулювання приватної торгівлі за допо­могою банків, кредитних установ і податкової політики.

9 серпня 1921 року В. Ленін підписав "Наказ Ради На­родних Комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики". Згідно з ним у державній власності

426

залишалися тільки великі підприємства. На інших заво­дах і фабриках допускалося приватне господарювання, але через оренду. На середину 1923 року в Україні було здано в оренду біля половини всіх підприємств.

Середні й великі підприємства об'єднувалися за галузе­вою, територіальною або галузево-територіальною ознака­ми. Такі об'єднання були названі трестами. їх складові частини втрачали виробничу, комерційну, а інколи і юри­дичну самостійність, оскільки не мали статуту юридичних осіб. Майже одночасно з трестами утворювалися синдика­ти, організації, які займалися торгівельними операціями, збутом продукції. За темпами відбудови велика промис­ловість відставала від дрібної. Після проведення у жовтні 1922 року грошової реформи з'явилися кошти, які були спрямовані на електрифікацію і розвиток машинобудуван­ня. У 1925—1926 роках було перевищено довоєнний рівень промислового виробництва.

Менш вражаючих результатів досягла нова економічна політика у сільському господарстві. У 1923 році було за­вершено перерозподіл землі. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств збільшилося в півтора рази. У травні 1923 року всі податки з селянського двору були зведені до єдиного сільськогосподарського податку в гро­шовій формі. На гроші, одержані за цим податком, держа­ва купувала зерно на ринку. Але більша частина незамож­ників звільнялася від сплати податку і уже в 1925 році податок не сплачувала п'ята частина селянських дворів, тобто фактично всі незаможники. Натомність заможні, фермерські господарства переоподатковувалися і головний тягар податків ліг на них. Це негативно відбилося на на­рощенні виробництва сільськогосподарської продукції ци­ми господарствами. Вони просто не були зацікавлені в цьому.

Село вже не могло забезпечувати всі потреби держави у зерні. Радянська влада не була зацікавлена в розвитку

427

одноособових, фермерських господарств. її програмною метою було створення радгоспів і колгоспів. В основі пере-оподаткування лежали не економічні, а політичні роз­рахунки. Звільняючи від податків незаможників, більшо­вицька партія готувала собі соціальну опору для майбутніх глобальних перетворень на селі.

У травні 1923 року в газеті "Правда" з'явилася стаття В. Леніна "Про кооперацію". В ній Ленін переглянув свою точку зору на кооперацію, яку раніше він вважав харак­терною тільки для капіталістичного ладу. В статті був сформульований фундаментальний висновок — лад циві­лізованих кооператорів при суспільній власності на засо­би виробництва — це є соціалістичний лад. А це означало одне: замість того, щоб колективізувати селян-власників необхідно було створювати умови для кооперативного руху. Кооперативи не потребували відчуження власності і селя­ни з охотою йшли до них. Особливо швидко розвивалися сільськогосподарські види кооперації — тваринницькі, цукробурякові, машинно-тракторні тощо. На початок 1928 року у сільськогосподарську кооперацію було залучено більше половини селянських господарств України. Отже, вирішувалася проблема з селянином-власником. Але ке­рівництво більшовицької партії проігнорувало останні по­ради вождя.

У партії отримали перемогу сили, які стояли за збере­ження її диктатури в політичному і економічному житті. Після проголошення курсу на індустріалізацію посилюєть­ся тиск на непманів. Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення суцільної колек­тивізації, яка розпочалася наприкінці 1929 року.

З ліквідацією непу створювалася жорстка командно-адміністративна система керівництва народним господар­ством.

428