Судова система та інші правоохоронні органи

На перших порах ЗУНР залишає попередню судову си­стему. Суддям і іншим працівникам судових органів про­понувалося принести присягу на вірність українському народові та державі. Тих, які скомпрометували себе анти­українською діяльністю і переконаннями, було звільнено.

Згодом у лютому 1919 року Державне секретарство су­дових справ отримало доручення провести судову рефор­му. Всю територію ЗУНР було розділено на 12 судових округів і 130 судових повітів. Відповідно належало обрати окружні і повітові суди. Надавалася гарантована мож-

386

ливість обрати своїх суддів національним меншинам: по­ляки мали обрати 25 суддів, євреї — 17.

У лютому 1919 року приймається ряд законів, спрямо­ваних на вдосконалення діяльності судових органів.

Закон "Про скорочення підготовчої суддівської служби" скоротив термін стажування суддів з трьох до двох років. Закон "Про тимчасове припинення діяльності суду присяж­них" припинив вибори присяжних у зв'язку з умовами воєнного часу. Були прийняті також закони про перехід судочинства на українську мову, про введення демо­кратичних принципів судочинства. Законом від 11 лютого для розгляду кримінальних справ у повітах створювалися тимчасові трибунали. До їх складу входили голова і два члени. За законом від 15 лютого створювалися дві вищі судові інстанції: Вищий суд і Найвищий_держднний суд. До їх обрання функції другої і третьої судової інстанції виконували Окремий судовий Сенат другої інстанції та Окре-мий судовий Сенат третьої інстанції. Вони були створені 8 березня 1У1У року при окружному суді у Станіславі.

Щодо інших правоохоронних органів, то слід відзначи­ти відновлення діяльності адвокатури. Були створені та­кож прокуратура на чолі з Генеральним державним про­курором, нотаріальна служба. Окремо існувала військова юстиція і прокуратура.

Важливого значення надавалося в ЗУНР створенню органів охорони громадського порядку. 6 листопада 1918 року Українська Національна Рада прийняла рішення про створення Корпусу української державної жандармерії. Корпус очолила Команда української державної жандар­мерії на чолі з головним комендантом. На місцях утворю­валися окружні та повітові команди жандармерії на чолі з окружними і повітовими комендантами. Низовою ланкою жандармерії були сільські і міські станиці, які очолювали жандармські сільські і міські коменданти. Система держав­ної жандармерії отримала законодавче закріплення в за-

387

коні від 15 лютого 1919 року. На_місцях продовжувала діяти і народна міліція. Вона формувалася на громадських засадах шляхом виборів. На літо 1919 року до Корпусу української державної жандармерії входило близько 1 тисячі жандармів, 4 тисячі стажистів, ЗО офіцерів. До орга­нів охорони громадського порядку входило також близь­ко 3 тисяч народних міліціонерів.

Правова система

Особливістю законодавчої діяльності ЗУНР була її со­ціальна спрямованість. Глибокі революційні зміни відбулися в соціально-політичній сфері, економіці, освіті, культурі.

Конституційне право. Одним з найперших конститу­ційних законів ЗУНР був Закон про державну мову від 15 лютого 1919 року, який проголосив державною мовою ук­раїнську.(^Національним меншинам гарантувалося право вживати у взаємовідносинах з державними органами рідну мову, а державним органам відповідати рідною мовою тих громадян, що звертаються до них. Національним менши­нам гарантувалося право вільно розвивати свою мову, мати свої школи, бібліотеки, видавництва, періодичні видання.

8 квітня 1919 року був прийнятий Закон про громадян­ство та правовий статус чужинців. Бажаючі стати грома­дянами ЗУНР повинні були до 20 травня 1919 року пода­ти заяву. Якщо вони цього на робили, то вважалися чу­жинцями і за бажанням могли виїхати за кордон. Закон встановлював вимоги до державних службовців. Ними могли бути тільки громадяни України "бездоганної пове­дінки", які володіють українською мовою і мовою хоч би однієї з національних меншин, віком до 40 років. Не мали права займати службові посади особи, які притягалися до кримінальної відповідальності, вчинили моральні та про­типравні поступки, "користолюбні" особи, неоплатні борж­ники. Особи, які приймались на державну службу, мали

388

пройти однорічне стажування, скласти усний і письмовий іспити із законодавства, показати вміння діловодства, знан­ня своїх прав і обов'язків.

Дуже важливим конституційним актом був "Тимчасо-вий Основний закон" від 13 листопада 1918 року. Він за­кріплював верховенство і суверенітет народу, який здійсню­вав конституційні права через представницькі органи, об­рані на основі загального, рівного, прямого, таємного голо­сування за пропорційною виборчою системоюГ Виборче право мали всі громадяни ЗУНР незалежно від національ­ності, віросповідання, статі. До виборів Сейму вся повнота законодавчої влади належала Українській Національній Раді, виконавча — Державному Секретаріатові. /

Закон визначав назву держави — "Західноукраїнська Народна Республіка". Закон затвердив герб ЗУНР — золо­тий лев на синьому полі та прапор — синьо-жовтий.

Значення Тимчасового закону виходило за рамки його п'яти статей. На зміну консервативним поглядам австро-угорської доби прийшли нові ідеї, які виражали волю і прагнення всього українського народу.

Земельне право. Для вирішення земельної проблеми Українська Національна Рада створила спеціальну комі­сію на чолі з Л. Бачинським.

14 квітня 1919 року Рада ухвалила Закон про земельну реформу. Цей закон регламентував націоналізацію по­міщицьких, монастирських, церковних земель, а також зе­мель різних установ. З них мав бути створений єдиний земельний фонд ЗУНР. Порядкувати фондом мали Загальна земельна і повітові комісії з трирічними повноваженнями, а також сільські комісії, склад яких підлягав щорічному оновленню. Ст. 18 Закону окремо передбачала, що "наді­лення землею не може бути розпочато до закінчення війни і поверненням жовнірів і полонених додому". Отже, фактично йшлося про зволікання земельної реформи. За­кон передбачав покарання за порушення процесу прове-

389

дення "впорядкування" земельної справи. Так, ст. 21 За­кону надавала місцевій владі право ув'язнювати на 6 міся­ців, а також додатково штрафувати на суму до 10 тисяч крон за "самовільне захоплення землі", розподіл націоналізова­них Законом будинків, інвентарю тощо. Земельний закон абсолютно не відповідав вимогам селянства. Приймаючи його, керівництво ЗУНР намагалося уникнути звинувачень з Заходу у більшовизмі та схильності до революційного роз­поділу поміщицьких земель.

Серед інших законів, прийнятих ЗУНР, слід відзначити закон "Про основи шкільництва" від 13 лютого 1919 року. Закон визначав державний статус шкіл на західноукраїн­ських землях, дозволяв засновувати приватні школи, перед­бачав право національних меншин "на школу рідною мо­вою".

В області цивільного, кримінального і процесуального права в ЗУНР продовжували діяти австрійські закони.

~~Для повної кодифікації права в ЗУНР не було ні про­фесійних кадрів, ні умов, ні часу.