Державний лад

Процес формування вищих органів влади і управління на західноукраїнських землях був тотожнім такому ж процесу в Великій Україні. Еволюційний шлях Централь­ної ради від суспільно-політичного органу до парламенту

381

повторила Українська національна рада. Вже в відозві "До населення міста Львова" і "Український народе" зазнача­лося, що "найвищою владою на українських землях Авст-ро-угорської монархії є Українська Національна Рада". В подальшому життя вимагало вдосконалення структури і компетенції Ради.

15 листопада 1918 року приймається Закон про допов­нення її складу представниками з повітів та великих міст. 4 січня 1919 року була створена Президія Ради у складі Президента і чотирьох його заступників. Введення посади Президента не означало, що ЗУНР відмовляється від пар­ламентської форми правління. В даному випадку ця поса­да була тотожня посаді спікера в парламенті. Президент скликав засідання Української Національної Ради і голо­вував на них. Цього ж дня було створено ще один орган — Виділ Української Національної Ради. До його складу вхо­дили Президент і дев'ять членів. Виділ виконував функ­ції колегіального глави держави.

Українська Національна Рада вважала себе тимчасовим органом і тому 31 березня 1919 року приймає Закон про скликання Сейму ЗУНР. 13 квітня 1919 року приймаєть­ся Закон про вибори до Сейму. Однопалатний Сейм мав обиратися громадянами на основі загального, рівного, пря­мого виборчого права при таємному голосуванні. Активне виборче право належало громадянам з 21 року, пасивне — з 25. Позбавлялися виборчого права душевнохворі та за­судженні судом за вчинення злочину. Посли Сейму обира­лися за національно-пропорціональною системою, що га­рантувало всім національним меншинам право мати своїх представників у парламенті.

Сейм мав складатися з 226 послів. Українцям належа­ло обрати 160 послів, полякам — 33, євреям — 27, австрій­цям — 6. Територію країни було поділено на 18 виборчих округів, але провести вибори до Сейму так і не вдалося.

В тяжкі для існування ЗУНР часи, 6 червня 1918 року

382

Є. Петрушевича було проголошено Диктатором ЗУНР. Це було зроблено з метою повної централізації влади як зако­нодавчої та виконавчої, так і військової.

Уряд ЗУНР — Державний секретаріат — було утво­рено 9 листопада 1918 року. До його складу входило 14 секретарств: внутрішніх справ, зовнішніх справ, військо­вих справ, фінансів, юстиції, торгівлі та промислу, шляхів, земельних справ, харчових справ, пошти і телеграфу, праці та суспільної опіки, суспільного здоров'я, освіти, публічних робіт, віросповідання. Очолював Державний секретаріат — прем'єр. Ним було обрано К. Левицького.

10 листопада 1918 року прем'єр і члени уряду принес­ли присягу на вірність українському народові та державі.

На початку січня 1919 року К. Левицький іде у відстав­ку. Прем'єром призначається С. Голубович. У складі уряду було утворено ще три секретарства — польське, єврейське і німецьке. Цим кроком уряд намагався прилучити до про­цесу державотворення представників національних меншин.

Згодом за рахунок об'єднання секретарств їх кількість була скорочена до десяти. Було ліквідовано секретарство праці та суспільної опіки, суспільного здоров'я. Ці секре­тарства стали відділами секретаріату внутрішніх справ.

Місцева влада та управління. 1 листопада 1918 року Українська національна рада проголосила про ліквідацію на всій території держави старих органів місцевої влади та управління і закликала народ до створення нових, укра­їнських. Протягом місяця вибори до місцевих органів влади і управління пройшли на всій території ЗУНР. Такими органами стали: у селах та містах — громадські та міські комісари; у повітах — повітові комісари. У всіх адміністративно-територіальних одиницях були створені "прибічні ради", які виконували функції дорадчого орга­ну. Повітового комісара призначав державний секретар внутрішніх справ, а сільських, міських комісарів і "при­бічні" ради обирало населення. За законом "Про адміні-

383

страцію Західноукраїнської Народної Республіки" від 16 листопада 1918 року повітовий комісар був вищим пред­ставником влади у повіті. Він затверджував обрані канди­датури сільських і міських комісарів. Йому належало право розпуску "прибічних" рад і призначення нових виборів до них. Крім цого повітові комісари повинні були: 1) обері­гати інтереси української державності та протидіяти будь-яким спробам завдати їй шкоду; 2) приймати присягу від службовців повітових служб; 3) приймати рішення у ви­падку відмови австрійських службовців від виконання своїх обов'язків; 4) затверджувати розпорядження повіто­вих властей; 5) давати дозвіл на носіння зброї цивільному населенню; 6) здійснювати нагляд за діловодством усіх державних органів і службових осіб у повіті. Закон регла­ментував також порядок виборів, структуру та функції "прибічних" національних рад.

Таким чином, у короткий термін було сформовано до­сить чітку систему центральних та місцевих органів вла­ди і управління. Слід погодитись з О. Субтельним в тому, що "надзвичайно швидке й ефективне створення адміні­стративного апарату являло собою досягнення, що його могли повторити рідко які з нових східноєвропейських держав, не кажучи вже про уряди Східної України".