25 Травня 1918 року приймається "Положення про Малу Раду Міністрів". Вона формувалася із заступників міністрів і розглядала організаційні питання і "ті законодавчі і ад-

іутітРтрятИР*" ттрпттпяит|ії окремих МІНІСТРІВ, ЩО В СИЛу ЇХ

нескладності не потребували взаємної зготт вігтомг.тв у письмовій Формі" .

Місцеве управління. Прийшовши до влади, П. Скоро­падський розпустив місцеві органи, сформовані Централь­ною радою, і поновив колишні назви. Було поновлено, існу­ючий ще за царизму, адміністративно-територіальний поділ на губернії, повіти, волості. Місцеві адміністрації очолили старости, які замінили комісарів. Старостам належала вся повнота влади на місцях. За своїм статусом губернські старости майже повністю відповідали російським губерна­торам. Законом про вибори до земств від 5 вересня 1918 року відновлюється діяльність зймг.т,ки-х ур.тяттрв. Хоча органи місцевого самоврядування і отримали колишні наз­ви, їх склад не завжди лояльно відносився до політики П. Скоропадського. Можна навіть говорити про певне проти­стояння місцевої адміністрації і органів місцевого само­врядування, які вбачали в особі гетьмана протирттикя утфя. їнства і не безпідставно. На посади в місцеві адміністрації призначались колишні царські генерали, чиновники, помі­щики. Слід підкреслити, що і самамодель місцевого само­врядування була аналогічна тій, що діяла раніше в Ро-сійській імперії. Законом від 1 серпня 1918 року ствїЬ-рюється Управління столичного Отамана. Подібне Управ ління міського Отамана діяло в Одесі. 19 червня 1918 року приймається закон, який надає губернським староЛам право розпуску таких органів самоврядування, як земські збори і управи, міські думи. На підставі цього Закону були розпущені Одеська і Катеринославська міські думи.

Закон "Про зміну, доповнення та скасування діючих узаконень про волосні, повітові і губерніальні установи по управлінню сільськими місцевостями" від ЗО листопада 1918 року поновив інститут земських начальників і ство­рив повітові та губернські ради в сільських справах.

Всю систему місцевої адміністрації очолювало Міністер-ство внутрішніх справ.

СУДОВА СИСТЕМА І ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ

Мабуть, єдиною державною системою, що не зазнала втру­чань при зміні влади, була судова.

За "Законами про тимчасовий державний устрій Украї­ни" від 29 квітня 1918 року найвищою судовою інстанцією залишався Генеральний суд, судді якого призначалися те­пер гетьманом.

25 травня 1918 року приймається Закон про титул, іме­нем якого твориться суд в Україні — "іменем закону Ук­раїнської держави". 2 червня 1918 року приймається за­кон, який уточнював функції Генерального суду і окрес­лив перспективи судової реформи. Згідно з цим законом Генеральний суд г.клятгявся з трьох департаментів: цивіль­ного, карного і адміністративно™ Титушягово до завершення судової реформи, він мав виконувати касаційні функ^и Головного військового р.утту.

8 липня 1918 року гетьман затверджує Закон про зас­нування Державного Сенату, який перебирав на себе функ­ції "ВИЩОЇ В судових І аямікіг.трятивттх гпряв^у ттрржяи-ної інституції". Закон визначав структуру Державного Сенату, вимоги до сенаторів і порядок їх призначення.

Очолював Державний Сенат Президент. До структури Державного Сенату входили: Генеральний адміністрацій-

НИЙ СУД, Генеральний карний г.утт і Гйттрря іткний ттив^льний

суд. Кандидати на посаду сенаторів повинні були мати вищу юридичну освіту і не менше як п'ятнадцятирічний стаж роботи "в судовім відомості на посадах не нище судового слідчого чи товариша прокурора окружного суду" або "в стані присяжного адвоката, а також з числа тих, що мають учений ценз Магістра або Доктора, Лекторів юридичних наук у вищих школах, що виконували лекторські обов'яз­ки в той саме час".

Закон забороняв займатися будь-якою іншою діяльні­стю, крім наукової і викладацької. Той факт, що повнова­ження Державного Сенату регулювалися колишнім цар­ським законодавством, тільки констатував орієнтацію П. Скоропадського на дореволюційну судову систему. Це підтверджує і Закон "Про Судові палати і Апеляційні суди" від 8 липня 1918 року, який відновив діяльність Судових палат.

* Завершували систему загальних судів в Україні мирові суди, підсудність яких визначалася постановами Ради Мі­ністрів від 14 і 21 липня 1918 року.

ВІЙСЬКОВІ СУДИ УкраїНСЬКОЇ Держави ДІстяи ^я ттідртпрі

Закону "Про організацію військово-судових установ та їх компетенції" від 21 червня 1918 року. Вони ттоттіяяттиря на виші і штабні суди. До витих ві янос.илиг.я Київський і Катеринославський військові суди, до штабних — ті, що діяли при штабах дивізій, корпусів і Головному штабі. Справи в цих судах розглядалися колегіями у складі го­лови та виборчих суддів. У засіданнях вищих судів перед­бачалася участь прокурора і захисника. Обов'язковою у військових судах була посада військового слідчого.

Менш реформованою в Українській державі була систе­ма прокуратури. Відповідно Закону "Про Державний Се­нат" функції Генерального прокурора виконував Міністр юстиції. Посади прокурора і товариша прокурора були

введені при кожному з трьох генеральних судів і при За-

гальному Зібранні Державного Сенату.