Державний лад

Форма правління, яку було запроваджено за П. Скоро­падського, можна вважати за перехідну до президентської республіки. Викликають заперечення висновки тих авторів, які вважають, що відбулося повернення до монархії. В заяві Ради Міністрів Української держави від 10 травня 1918 року підкреслювалося: "Гетьман не думає стати самодер­жцем. Ияяня ГетТ'Мяи, це втіленття в і сторінці т* їт_дтті_пиад_Ь но-українській формі ідеї незалежності і вільної Укпяїтт".

Оскільки парламентська республіка Центральної ради показала повну неспроможність, викликає розуміння по­шук П. Скоропадського такої форми правління, яка допо­могла б державі вийти з тяжкої кризи. Спочатку для на­ведення порядку потрібна була диктатура, а вже потім "ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівно­мірна участь всіх класів суспільства в політичному житті краю" (П. Скоропадський).

Ідея короткочасної сильної влади знайшла відображен­ня в "Законах про тимчасовий державний устрій Украї­ни" від^29 квітня 1918 року Замість назви держави "Укра-їнська Народна Республіка" було встановлено нову — "Укра-їнська держава".

^Гетьман був вищим органом влади. Йому належала вся повнота законодавчої та виконавчої влади. Гетьман висту­пав також як "найвищий керовничий всіх зносин Україн­ської держави з закордонними державами" і "верховний воєвода української армії і флоту". Крім цього він здійсню­вав помилування.

Закон мав чинність тільки після затвердження його гетьманом У Як вже говорилося, сильна влада повинна була діяти "до вибрання Сейму". Про необхідність обрання Дер­жавного сейму в майбутньому йшлося і в "Грамоті до всього українського народу".

/Г Загострення політичної ситуації в країні поставило геть­мана перед проблемою забезпечення керівництва держа­вою в разі непередбачених обставин.^ зв'язку з цим 1 сер­пня 1918 року приймається "Тимчасовий закон про вер­ховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами ясновельможного пана гетьмана всієї України". За цих обставин влада переходи­ла до Колегії верховних правителів держави, яка склада­лася з трьох осіб: "одного правителя заздалегідь визначає сам пан Гетьман, одного вибирає Державний Сенат і одно­го вибирає Рада Міністрів". Колегію очолював Голова, якого призначав сам Гетьман. Рішення Колегії приймалися більшістю голосів.

Рада Міністрів, або гетьманський уряд, здійснювала координацію і організацію діяльності центральних органів управління.. її очолював Отаман-Міністр, якого через дея­кий час перейменували в Голову Ради Міністрів. При Раді Міністрів було створено Генеральну канцелярію на чолі з Генеральним секретарем (згодом державним секретарем).

До Ради Міністрів входили наступні міністерства: внут­рішніх справ, народної освіти, фінансів, торгівлі й промис-ловості, харчових справ, земельних справ, судових справ, закордонних справ, військових справ. Згодом було створе­не міністерство народного здоров'я і міністерство сповідань,

Яке займалося релІГІЙНИМИ ттрпйттрмамст -'При уреттгі ір.тту-

вала також посада генерального контролера. Міністерства поділялися на департаменти і управління. Наприклад, до складу Міністерства народної освіти входили департамен­ти вищої, середньої, нижчої та професійної освіти; Міністер­ства сповідань — департаменти православної Церкви, іно-сдов'янеьких та іновірних сповідань, духовної просвіти;

Міністерства внутрішніх справ — департаменти міського самоврядування, державної варти (міліції), страхування і біженців та Головне управління військового обов'язку і управління у справах преси. Законом від 25 червня 1918 року Міністерство народної освіти було перейменова­но в Міністерство народної освіти та мистецтва, а в ньому утворено Головне управління мистецтв і національної куль­тури.