2 Травня 1918 року п. Скоропадський вперше відвідав штаб німецьких військ у Києві і, як констатували німці в депеші до Берліна, "перебуває цілком і повністю під впли­вом головного командування".

У травні 1918 року події в Україні кілька разів обгово­рювались в німецькому парламенті. 2 червня 1918 року Німеччина і Австро-Угорщина офіційно визнали владу

гетьмана. Ці дві країни були головними об'єктами зовніш­ньополітичних зусиль уряду Української держави, але відносини України з ними суттєво відрізнялися.

Німеччина не мала з Україною спільних кордонів і їм не доводилось висовувати одна одній територіальні пре­тензії. Каменем спотикання у стосунках України з Австро-Угорщиною були західноукраїнські землі. Восени, після пе­ремоги революції в Австро-Угорщині, ці суперечності пере­росли в гострий збройний українсько-польський конфлікт.

У вересні 1918 року гетьман здійснив свій перший і останній офіційний закордонний візит. 4 вересня він при­був до Берліна, де вів переговори з Кайзером. Тоді вдалося досягти низки домовленостей: 1) Німеччина підтвердила свою підтримку самостійної Української держави; 2) вона обіцяла гетьманові допомогу у формуванні нової україн­ської армії; 3) гетьман зобов'язався провести повну украї­нізацію уряду; 4) гетьман дав згоду на проведення демо­кратичних виборів до українського Сейму та його наступне скликання до кінця 1918 року; 5) сторони обговорили укра­їнсько-польські стосунки, а також питання врегулювання українсько-російського кордону.

Візит П. Скоропадського жваво й позитивно коменту­вала німецька преса. Він свідчив, що Україна залишаєть­ся в полі дії німецької зовнішньополітичної ініціативи. Німці контролювали зовнішню політику Української дер­жави. Влітку 1918 року вони ставили всілякі перепони спробам українських дипломатів зав'язати відносини не лише з країнами Антанти, а й з нейтральними державами. Та це не перешкодило Україні встановити дипломатичні відносини з країнами Центрального блоку. Розпочалися переговори з Румунією, Фінляндією, Швейцарією, Данією, Швецією тощо. Під тиском німців навіть більшовицька Ро­сія відрядила до Києва мирну делегацію на чолі з Х.Ра-ковським. 12 червня 1918 року сторони уклали мирну угоду, за якою між двома державами до повного завершення

мирних переговорів повністю припинялися воєнні дії, від­новлювалося залізничне сполучення, налагоджувався по­штово-телеграфний зв'язок, визначались умови товарооб­міну і правила повернення українців з Росії та росіян — з України. Сторони обмінялися консульськими службами.П. Скоропадський всією душею бажав відновити Україн­ську державу. Але майже всі існуючі українські партії відмовились працювати з гетьманатом.

У своїй внутрішній політиці П. Скоропадський відмов­ляється від соціалістичних ідей Центральної ради. Незва­жаючи на складні умови уряд П. Скоропадського зумів багато чого зробити для розвитку української державності. Значні зусилля спрямовує він на формування війська: від­новлює загони вільного козацтва, формує особливий кор­пус із російських офіцерів, котрий підпорядковувався тільки йому, повернув Україні Чорноморський флот, який німці захопили в роки першої світової війни.

Особливо помітних успіхів досягнув гетьманат в галузі культурного будівництва. Створюється мережа українських початкових і середніх шкіл, для яких було створено всі необхідні підручники українською мовою. 6 жовтня 1918 року в Києві відкрився перший Державний український університет, а 22 жовтня — другий український університет у Кам'янці-Подільському. Знову ж таки, у Києві, вже під кінець Гетьманату, відкрилася Українська академія наук, яку очолив В.І. Вернадський. Засновуються Українська національна бібліотека, Національна галерея мистецтв, Національний оперний театр, Український історичний музей, Державна хорова капела, Державний симфонічний оркестр тощо.

Восени 1918 року ситуація на фронтах світової війни остаточно склалася на користь Антанти. Німці і австрійці вимушені були вивести з України більше половини окупа­ційних військ. Німеччина заявила, що не буде перешкод-жувати відносинам України з Антантою.

Уряд П. Скоропадського і раніше робив спроби встано­вити контакти з США, Францією і Англією. Але ці кон­такти виявили цілком негативне ставлення країн Антан­ти до Української держави. Самостійність України вва­жалась політичною інтригою Німеччини. Дипломатичним представникам України було оголошено, що Україна є не­від'ємною частиною Росії. Лідери Антанти продемонстру­вали повне нерозуміння об'єктивних причин утворення самостійної Української держави, що відіграло далеко не останню роль в її падінні.

В цих умовах в Україні посилюються політичні тенденції до зближення з Росією. П. Скоропадському прийшлось вибирати між двома полярними політичними таборами. Свій вибір він зробив на користь консервативних про-російські налаштованих політичних сил.

14 листопада 1918 року в черговій "Грамоті до всіх укра­їнських громадян" він оголошує про зміну політичного курсу. За його словами, Україна повинна проявити ініціати­ву "у справі утворення Всеросійської федерації". З незалеж­ною Україною було докінчено. Вже в еміграції П. Скоро­падський визнав це рішення хибним.

Політичні сили, що входили до Національного союзу призвали до повстання проти влади гетьмана. Керівним політичним органом повстання стала Директорія, яку було сформовано 13 листопада 1918 року. На бік Директорії перейшли січові стрільці та інші військові гетьманські під­розділи. Розгортанню повстання сприяло невтручання ні­мецьких військ у боротьбу Директорії з гетьманом.

18 листопада 1918 року в боях біля Мотовилівки війська Директорії розбили гетьманців і через кілька днів підійшли до Києва. Громадянська війна в Україні вибухнула з но­вою силою. 14 грудня 1918 року гетьман зрікся влади: "Я, гетьман всієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якім він перебуває. Бог не дав мені сил спра-

витись із цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склались, керуючись виключно добром України, від­мовляюся від влади". Того ж дня до Києва вступили час­тини Директорії.