Загальні висновки

Утворення Центральної ради слід вважати вихідною точкою процесу відродження української державності у XX ст.

День 29 квітня 1918 року став останнім у діяльності Центральної ради, яка віддала владу, не поступившись своїми політичними принципами і не втративши гідності. На останньому засідання вона приймає Конституцію УНР, і обирає Президента. Україна проголошується незалежною, демократичною, парламентською державою, з розподілом влади на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція гарантувала широкі громадянські свободи.

З поваленням Центральної ради закінчився перший етап відродження української державності, який охопив шлях від вимоги національно-територіальної автономії до про­голошення повної незалежності України.

Виступаючи через рік, 22 березня 1918 року на урочис­тому засіданні, присвяченому першим роковинам Цент­ральної ради, Михайло Грушевський відзначав: "Сьогодні засідання присвячено роковинам заснування Центральної ради. Це звучить трохи парадоксально, коли глянути в минуле Центральної ради, як вона з чисто національно-політичної організації перетворилась у найвищій держав­ний законодавчий орган, де представлені усі народи тери­торії України. З початку це представництво українського народу було зложене з київської інтелігенції, потім пере-вибране на Національному з'їзді, незабаром реорганізува­лося представництвами Ради робітників і Ради військових депутатів та представників усіх "меншостей". І так згодом сталося, Центральна рада була представником від усієї де­мократії України. її завданням було довести демократію до Українських установчих зборів... Більшовицький наступ з півночі перешкодив цій творчій роботі нашої де­мократії, і ми знову стоїмо перед дилемою: скликати Ус-

тановчі збори або перейти прямо до виборів українського Парламенту... Нині, коли пройдений у завзятій боротьбі шлях за нами, спокійно можемо оглянутися на ті здобут­ки, які на протязі одного року осягнула Центральна рада. Уже сам факт, що вона як революційний орган продержа­лася один рік, являється тим унікумом, якого не можна ніде побачити у всесвітній історії...".

Доба Центральної ради продемонструвала сильні і слаб­кі сторони державотворення.

До перших слід віднести рішучість, з якою будувалася держава, вплив на цей процес національного відродження, орієнтацію на соціальну політику.

До других — відсутність необхідного досвіду державно­го будівництва, утопічно-соціалістичну організацію керів­ництва Центральної ради, заперечення необхідності фор­мування українських збройних сил, непослідовність рефор­мування системи місцевого самоврядування, відсутність зворотного зв'язку з широкими народними масами.

М. Грушевський і його соратники не змогли знайти правильного шляху розвитку, що врешті-решт визначило і їхню особисту долю і долю української державності.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Великий українець. Матеріали з життя та діяльності М.С. Грушевського.— К., 1992.

2. Винниченко В. Відродження нації: У 3 ч. — К., 1990.

3. Історія держави і права України: У 2 ч. /За ред. А.Й. Рогожина.— К., 1996. — Ч. 2.

4. Копилекко О.Л. "Сто днів" Центральної ради.— К., 1992.

5. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України 1917—1920.— К., 1997.

6. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Істо­рія держави і права України.— Львів, 1996.

7. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917—1918 рр.— К., 1995.

8. СлюсаренкоА.Г.,ТоменкоМ£. Історія української конституції.— К., 1993.

9. Українська Центральна рада: Документи і матері­али: У 2 т.— К., 1996.

Розділ X

УКРАЇНСЬКА ГЕТЬМАНСЬКА ДЕРЖАВА (квітень — листопад 1918 р.)

• Загальний історичний огляд.

• Державний лад.

• Судова система і правоохоронні органи.

• Правова система.

• Загальні висновки.

ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

Окупація України австро-угорськими та німець­кими військами викликала гостре незадоволення всього українського суспільства. Це незадоволен­ня ще більше зросло, коли стало відомо, що за умо­вами Брестського миру Україна має сплатити Ав­стро-Угорщині та Німеччині великі продовольчі та матеріальні податки. Центральна рада, яка не мала тісних зв'язків з провінцією, не могла виконати своїх зобов'язань щодо союзників і незабаром вони самі почали реквізицію продуктів харчування у населення, що викликало страшне обурення, перш за все, серед селянства. Почались конфлікти з оку­паційними військами. Влада спливала від Цент­ральної Ради, мов пісок, її безпорадність була повною.

25 березня 1918 року в Лубнах відбувся з'їзд

українських хліборобів, на якому було створено партію хліборобів-демократів. Нова партія заявила про негатив­не ставлення до аграрної політики Центральної ради і ви­магала ввести до її складу своїх представників.

Тим часом представник німецького командування Айх-горн узяв владу до своїх рук: наказав селянам засівати поля, запровадив смертну кару за розкрадання майна, сформу­вав польові суди, роззброїв військові формування Цент­ральної ради.

29 квітня 1918 року в Києві відбувся конгрес хліборобів, на якому були представлені селяни, поміщики, представ­ники банківського капіталу. Конгрес вимагав встановлен­ня в Україні сильної влади у формі диктатури. За найкра­щу форму влади визнали гетьманат. В результаті 29 квітня 1918 року гетьманом нового державного утворення — Геть­манат "Українська держава" — був проголошений Павло Скоропадський. В ніч з 29 на ЗО квітня його прибічники захопили всі державні установи і найважливіші об'єкти. Центральна рада припинила своє існування.

Розпочинається новий період в історії української дер­жавності. На зміну республіканській соціалістичній демо­кратії Центральної ради прийшла форма правління, близька до монархічної. На перший погляд таке реформування було соціальним регресом, оскільки республіканська форма прав­ління вважається більш прогресивною в порівнянні з мо­нархічною. Але в даному випадку цей політичний перево­рот "витяг з надр історії оту загублену нитку політичного розвитку українського суспільства, яка була штучно обірвана російським самодержавством" (Р. Іванченко). Українському народу близьким був спомин про козацьку державу і своїх гетьманів. Та сутність гетьманату не завжди співпадала з сутністю монархії.

Свою діяльнісь П. Скоропадський розпочав з рішучої відмови від політики Центральної ради. В "Грамоті до всього українського народу" від 29 квітня 1918 року він

оголосив Центральну раду та її установи нездатними до державної праці і заявив, що для забезпечення порядку і спокою він бере необмежену владу над Україною, оголошує розпущеними Центральну раду, її місцеві органи та уста­нови, земельні комітети, скасовує все її законодавство, по­вертає правову силу всім попереднім формам приватної власності.

В майбутньому гетьман обіцяв проведення виборів до українського законодавчого сейму, наділення селян правом викупу землі у поміщиків та інших великих землевлас­ників, відродження торгівлі та відбудову промисловості.

Розпочалося масове повернення поміщиків і капіталістів в Україну. їм поверталися землі, маєтки, заводи і фабрики, виплачувалася компенсація за збитки, яких вони зазнали за Центральної ради. Ліквідуються політичні права і сво­боди, 8-годинний робочий день, відбираються захоплені раніше селянами землі.

Свою діяльність гетьманські установи узгоджували з окупаційною владою, яка, в свою чергу, грабувала Україну. Ешелонами відправлялися у Німеччину зерно, м'ясо, мед, промислове устаткування. Грабіжницька політика оку­пантів і антинародна діяльність гетьманату викликали в Україні обурення, а з часом, і опір.

Та справедливо було б підкреслити, що не гетьман ви­ступив ініціатором запрошення окупаційних військ в Укра­їну. Йому, бойовому генералові, тяжко було змиритися з присутністю вчорашнього ворога на рідній землі, але він добре розумів реальне співвідношення сил.