12 Березня 1918 року Мала рада затвердила "Володи­мирів тризуб" державним гербом унр, хоча деякі фахівці, зокрема видатний художник г. Нарбут, палко відстоюва­ли ідею "козака з мушкетом".

Фінансове право. Органами центрального управління в сфері фінансів було Генеральне секретарство фінансових справ (згодом Міністерство фінансів).

Найважливішими в цій галузі були питання про випуск державних кредитних білетів, про оподаткування, про дер­жавний бюджет.

Закон про випуск державних кредитних білетів У.Н.Р. від 9 грудня 1917 року встановлював, що "кредитові білети У.Н.Р. випускаються Державним банком У.Н.Р. в розмірі строго обмеженому дійсними потребами грошового обігу під забезпечення тимчасово, до утворення золотого фонду, майном республіки: нетрями, лісами, залізницями і при-

бутками У.Н.Р. від монополій, після одержання на відповід­ну суму зобов'язань Державної скарбниці Республіки", при­чому, відповідно до ст. 4 закону, "кредитові білети У.Н.Р. випускаються в карбованцях, при цьому один карбованець містить 17, 424 долі щирого золота і ділиться на 200 шагів".

13 квітня 1918 року приймається Закон про випуск зобов'язань державної скарбниці УНР на забезпечення грошових знаків в сумі 500 млн. карбованців і Закон про випуск розмінних марок державної скарбниці. Ці марки ходили паралельно з металевою розмінною монетою.

Єдиного акту, який би регламентував податки, не було. Згідно Закону від 9 грудня 1917 року "всі державні по­датки і прибутки, які на підставі існуючих законів" збира­лися на території УНР, "визнавалися прибутками держав­ного скарбу УНР".

11 квітня 1918 року Центральна рада ухвалила Закон про тимчасові розписки видатків на 1918 рік, в якому за­значалося, що до ухвалення першого бюджету УНР "дер­жавні видатки переводяться на підставі тимчасових роз­писів, які складаються відповідними міністерствами на кожні чотири місяці 1918 року і подаються через Міністер­ство фінансів на затвердження Центральної ради". Але державний бюджет Центральна рада так і не спромоглася прийняти.

Трудове право. Прообразом українського кодексу за­конів про працю став Закон про восьмигодинний робочий день від 25 січня 1918 року.

Цей Закон розповсюджувався на всі підприємства з най­маною працею, "незалежно як від розміру цих підприємств, так і від того, кому вони належать" (ст. 1).

Тривалість робочого часу становила 48 годин на тиж­день (ст. 3). Закон регламентував особливості найму і праці жінок і неповнолітніх (ст. 10, 16, 19); нічні і понаднормові роботи (ст. 6—9, 18, 19); працю на шкідливому для здоро­в'я виробництві (ст. 15). Ст. 11 встановлювала святкові й неробочі дні. Ст. 4 Закону передбачала створення в май­бутньому Головної Ради праці, як реалізатора державної політики в цій галузі.

Земельне право. III Універсал скасував право приватної власності на землю. IV Універсал проголосив необхідність прийняття земельного закону і передачу землі трудовому народові без викупу. Наприкінці січня 1918 року Цен­тральна рада ухвалила Земельний закон, основою якого ста­ло скасування права власності на землю. Встановлювало­ся, що "землі відводяться земельними комітетами в при-ватнотрудове користування сільським громадам та добро­вільно складеним товариствам". Незважаючи на те, що закон дозволяв "перехід права користування в спадщину", основна проблема — людини, землі й волі — так і лишила­ся неврегульованою, що, зрозуміло, врешті-решт призвело до фатальних наслідків. За свідченням В. Винниченка, "сільський пролетаріат в обіцянки і закони про землю не вірив, більше вірячи реальним фактам", а, з іншого боку, ідея "соціалізації землі" викликала обурення заможного селян­ства, "яке лаяло Центральну раду й агітувало на всі боки проти неї". Щоб якось виправдатись перед заможнім се­лянством Центральна рада 29 квітня 1918 року прийняла поправку до Земельного закону, за якого ділянки розміром до ЗО десятин не підлягали переділу.

Найменш розробленими за Центральної ради були нор­ми цивільного і кримінального права.

У галузі цивільного права суди продовжували викори­стовувати т.Х Зводу законів Російської імперії.

Зокрема, М. Грушевський був противником поняття "непорушність права власності". В нормативних актах Центральної ради не використовується термін "право во_: лодівня^'. Натомість часто зустрічається "право порядку­вання", "право користування", що говорило про негативне ставлення до приватної власності. Особливо це проявило­ся по відношенню до права приватної власності на землю.

М. Грушевський навіть вважав, що настане час, коли "влас­ність на землю, торгування землею" вважатимуться таким же ненормальним явищем, як і "власність на людину-раба".

У галузі кримінального права в Україні діяло майже у повному обсязі Кримінальне уложення 1903 року, Тюрем­ний статут та різні додаткові інструкції до них. Діяла по­станова Тимчасового уряду від 6 липня 1917 року, яка передбачала позбавлення волі до трьох років за публічні заклики до вбивств, грабунків, погромів та інших тяжких злочинів, що вели до насильства над населенням. Діяла також постанова Тимчасового уряду від 2 серпня 1917 року про притягнення до відповідальності осіб, які своїми дія-ми^?й'"бездГяльністю чинили перепони щодо їх ув'язнен-ня. Особи, винні у насильницьких посяганнях на держав­ний лад УНР, карались безстроковою кат^р™*" ~ ~~5"Чгерезня 1918 року Центральна рада ухвалила Закон про покарання учасників воєн і повстань проти Української держави. В ньому вказувалося, що коли яка-небудь особа після 22 січня 1918 року (після прийняття IV Універсалу) брала участь у війнах чи повстаннях проти України, вона втрачала право на українське громадянство і каралась ви­силкою за межі України. У випадку несанкціонованого по­вернення така особа ув'язнювалась на термін до п'яти років.

Слід відзначити скасування III Універсалом смертної кари, а також Закон про амністію від 19 листопада 1917

року, ЯКИМ ЗВІЛЬНЯЛИ£Я-ВСІ-ЗАСУДЛ{,СІІІ ЗаТГОлІТИЧНІ ЗЛОЧИНИ.

Оцінюючи законодавчу діяльність Центральної ради в цілому, слід підкреслити досить плідний здобуток влади в галузі правотворення. Негативним було те, що на законо­давчій діяльності досить відчутно відбилися політичні пристрасті, відсутність професіоналізму, непослідовність і нерішучість у реформуванні суспільства.