16 Листопада Центральна рада затверджує другий розділ Закону. Додатково затверджуються "Правила про спільну з цивільним населенням участь у виборах частин армії і флоту".

Закон про вибори встановлював пропорційну систему виборів. У виборах мали право приймати участь громадя­ни, "котрим до дня виборів вийде 20 років". Позбавлялися виборчих прав засуджені, признані судовим рішенням бан­крутами, дезертири, а також члени царської родини. Закон встановлював систему покарань за ті чи інші порушення під час організації і проведення виборів. Спочатку Уста­новчі збори планувалося відкрити 9 січня 1918 року, та війна відсунула вибори на другий план. 11 квітня 1918 року Мала рада приймає рішення, за яким Установчи збори мали відкритися 12 травня 1918 року.

Неоднакову реакцію в суспільстві викликав Закон про національно-персональну автономію від 9 січня 1918 року, де йшлося про право національних меншин на своє націо­нальне життя. Закон передбачав створення "національних кадастрів", куди б заносилися поіменно представники тієї чи іншої національності. До Закону негативно віднеслися

"зросійщені" українці, які не бажали поривати з російською культурою і в той же час не хотіли віднести себе до націо­нальної меншини.

2—4 березня 1918 року приймається Закон про грома­дянство. Згідно з ним, громадянином УНР визнавався той, "хто народився на території України і зв'язаний з нею постійним перебуванням". Згодом цей Закон було визнано як "складений поспіхом, сповнений помилками, промаха­ми й недоліками".

Незабаром з'являються два проекти нового закону про громадянство, автори яких фактично схилялися до "нульо­вого" варіанта — громадянами УНР визнавалися всі без винятку піддані колишньої Російської імперії, що народи­лися на території України, або на час опублікування зако­ну постійно проживали на її території. Ні один з цих про­ектів Центральною радою не розглядався.

Дуже цікавим був Закон про державну символіку від 12 березня 1918 року.

Ще в листопаді 1917 року під головуванням М. Гру-шевського відбулася нарада, яка розглянула питання про державний герб України. Серед варіантів гербів були тра­диційні. Грушевський звертає увагу на три основні симво­ли: "гарно стилізований геральдичний знак неясного зна­чення, щось вроді тризубця ще з часів Київської Русі", "пізніший київський герб, як його бачимо на печатках київського магістрату XVII — XVIII вв. — лук або арбалет, самостріл", і, нарешті, "козак з мушкетом і шаблею" як герб козацького війська. Однак тоді вони не "пройшли", бо, на думку Грушевського, в умовах творення нового ладу, но­вих державних форм новим має бути й герб, щоб не виник­ло "підозріння в замислах відроджування старого".

Комісія розглянула ці нові проекти, які або брали за зразок символіки СІЛА — золоті зірки за кількістю земель у складі України на синьому тлі, або фактично відтворю­вали герб Франції — "золота буква У (Україна) або У.Н.Р.

(Українська Народна Республіка) на синьому тлі" (на фран­цузькому гербі зображені літери К.Г.).

Сам Грушевський вважав, що гербом України міг би стати "як символ творчої мирної праці золотий плуг на синім тлі" (як на зразок він посилався на герб Ліберії). Навколо плуга голова Центральної ради пропонував роз­містити "знак старої Київської держави Володимира Ве­ликого", герби Галицько-Волинського князівства та Геть­манщини ("козак з мушкетом"). Внизу, під плугом, мали бути розміщені герби Києва і Львова, а вгорі — голуб з оливковою гілкою (з печатки "Великого князівства Ру­ського", яке намагався створити гетьман Виговський). Герб планувалося також обплести оливковою гілкою. Грушев­ський писав: "А якби хотіли натомість поставити якихось щитоносців, то я рад би бачити символ трудящого народу — жінку з серпом і робітника з молотом. Взагалі хотів би я в атрибутах нашого герба бачити як найбільше підчерк-нений культурний, творчий, об'єднавчий характер нашої нової республіки".