Судова система

На перших порах після революції в Україні продовжу­ють діяти суди, запроваджені в Російській імперії ще су^ довоюреформото ТЯЯ4 року Основна форма судової орга-нізації — окружна юстиція — залишалася без змін.

ТТя_тР£иторії Укряїтттт ттіятш тякі судові органи^_дільничі лтстр^ті пупч, а'їятрт мирових пу-тугів. отсружні суди, шо ство­рювалися один на кілька повітів. За ними йшли, як апе- ляційні інстанції, судові палати. Найвищою судовою інстан-цією вважався Правительствующий сенат у Петрограді. Крім цих судів, в Україні діяли також селянські волосні суди, верхні волосні суди тощо. Відразу ж після Лютневої революції було запроваджено посаду адміністративних суддів у повітах і особливі адміністративні відділи при окружних судах. Створюються різні тимчасові судові орга­ни, революцілнітрибунали тощо. Формально ця судова система збереглася в Україні і після приходу до влади Центральної ради.

13—14 червня 1918 року у Києві відбувся з'їзд україн­ських юристів, який прийняв рішення про необхідність "творення і застосування українського права згідно даних науки, життя і правосвідомості". Судочинство повинно було вестись "на мові того народу, серед якого суд відбуваєть­ся". Судові та нотаріальні посади повинні були займати українці або особи, що володіють українською мовою та знають місцеві умови. З'їзд створив комісію для складан­ня словника української правової термінології і комісію для видання всіх діючих нормативних актів українською мовою. Центральній раді запропоновано зробити україн­ську судову систему незалежною від російської тя ст^рути для керівництва нею в якості найвищої судової інстанції Вищий крайовий суд, а для проведення реформи судової системи створити на місцях інститут судових комісарів.

Програмні цілі Центральної ради щодо судової рефор­ми знайшли відображення в III Універсалі: "суд на Україні повинен бути справедливий, відповідно духові народу".

Організацію проведення судової реформи було покладе­но на Генеральне секретарство судових справ. 23 листопа­да 1917 року Мала рада затвердила законопроект, згідно з яким "суд на Україні твориться іменем Української На­родної Республіки".

Генеральне секретарство судових справ на чолі з М. Тка-ченком розгорнуло активну діяльність по реформуванню судової системи. До вироблення нової української право­вої основи, вказувало секретарство, судам належить ке­руватися крім наявних законів "колективною волею свідо­мого народу", "революційними ідеалами соціальної спра­ведливості" тощо. Така тенденція у судочинстві мало чим відрізнялася від більшовицької програми реформування судочинства. Разом з тим Генеральний секретар секретар­ства судових справ вказував на необхідність побудови в Україні правової держави, "організації правового устрою".

16 грудня 1917 року Центральна рада затверджує підго­товлений Генеральним секретарством судових справ зако­нопроект про утворення (до скликання Всеукраїнських Установчих зборів) тимчасового Генерального суду.

Відповідно з ст. 1 Закону Генеральний суд складався з трьох департаментів: цивільного, карного і адміністратив­ного. Він являвся вищою судовою інстанцією в Україні й здійснював нагляд над усіма судовими установами і діяль­ністю працівників судових органів.

Судді Генерального суду, яких було 15 осіб, отримували звання генеральних суддів. Вони обиралися Центральною радою за поданням Генерального секретаріату судових справ на термін до прийняття Конституції УНР. Знову ж таки, про половинчастість реформи говорило те, що їх пов­новаження визначалися дореволюційним царським за­конодавством. Ст. З Закону прямо підкреслювала, що всі рішення колишнього Сенату прийняті до створення Гене­рального суду "правосильні і обов'язкові для судових ус­танов України". Генеральний суд виступав як касаційна інстанція у справах нагляду над судовими установами, посадовими особами судового відомства, а також викону­вав функції "головного військового суду".

16 грудня 1917 року приймається Закон "Про заведен­ня апеляційних судів". Пйретгбячялог.я створення трьох апеляційних судів: Київського. Харківського і Одеського, компетенція яких поширювалася на навколишні губернії. Апеляційний суд складався з голови, заступника і декіль-кох суддів^ Непослідовність реформування позначилася і тут: повноваження і організація апеляційних судів май­же не відрізнялася від повноважень і організації дорево­люційних судових палат. 23 грудня 1917 року в розвиток попереднього приймається Закон "Про умови обсадження і порядок обрання суддів Генерального і апеляційних судів", за яким усі судді обиралися Центральною радою на три роки більшістю в 3/5 голосів. Освітній ценз при цьому не мав значення. При апеляційних судах були затверджені посади старших прокурорів і прокурорів, їх призначав Ге­неральний секретар судових справ. Слід відзначити, що Харківський і Одеський апеляційні суди так і не були створені.

14 лютого 1918 року запроваджуються посади головних губернських військових комендантів, які отримували пра­во створення революційних військорітт рутгіи тт_ДЯ оператив­ного розгляду спрят* пр» «бивгтвя пограбування, підпали. зґвалтування та розбій. Відразу ж після розгляду справи такий суд розформовувався. До його складу входили про­фесійний суддя, два представники від громадськостіТчо-тири— за призначенням військового коменданта. У розг­ляді справи мали право приймати участь захисник, при­ватний обвинувач і приватний позивач. Дізнання в справі проводили слідчі, що призначалися губернським або повіто­вим військовими комендантами. Ці суди розглядали справи як військових, так і цивільних осіб, "інструкція Військо-вому революційному суду" була затверджена наприкінці квітня 1918 року.

Карні справи і проступки військовослужбовців розгля­дали Київський та Одеський військові суди, а згодом вищі військові суди у Києві та Катеринославі і 17 штабних судів — у Харкові, Полтаві, Одесі тощо.

Після проведення адміністративно-територіальної ре­форми робиться чергова спроба реформування судової си стеми. В березні 1918 року було підготовлено проект За­кону "Про організацію судів Республіки по землях", який так і залишився на папері. Ще на початку березня Цент­ральна рада ліквідувала селянські волосні і верхні сільські суди, а в кінці місяця видала постанову, згідно з якою у місцевостях, де членів мирових судів не було обрано чи за­тверджено, справи могли розглядатися мировими суддями одноособово.

На початку січня 1918 року Центральна рада приймає Закон "Про упорядження прокураторського нагляду на Україні". Створювалася прокураторія Генерального Суду, яка підпорядковувалася ще й Генеральному секретарству судових справ. Очолював прокуратуру Старший прокурор, який призначався Генеральним секретарством судових справ. Подвійна підпорядкованість негативно впливала на діяльність прокуратури.

Треба підкреслити, що судова реформа, не дивлячись на всі зусилля Центральної ради, не була проведена до кінця. Ті судові органи, що існували, здебільшого діяли незадо­вільно. Бракувало кваліфікованих, патріотично налаштова­них кадрів, оскільки їх переважна більшість була росіяна­ми або русифікованими українцями, які вороже ставились до української влади і не бажали співпрацювати з нею.