Про назву "русь"

У VIII ст. візантійські і арабські джерела для позначен­ня населення, яке проживало на українських землях, по­чинають використовувати назву "русь".

Походження цієї назви являє одну із загадок історії України, яка до цього часу не може вважатися цілком ви­рішеною. Стародавні іноземні джерела не ототожнюють слов'ян і русів. Так, у "Книзі видів землі", написаній Абу-Зайда Ахмедом в середині X ст., читаємо: "Руси є народ, сусідний з болгарами, між цими останніми і слов'янами", "землі слов'ян і їх сусідів, як-то русів". Абу-Ісхак аль-Істахрі в "Книзі кліматів" писав: "Руси є народ по сусід­ству з Булгаром, між цим останнім і Славонією". Майже всі історичні джерела говорять про історичну спільність русів з слов'янами. Абуль-Касим Убайдалах у "Книзі шляхів і царств", написаній в IX ст., підкреслює, що руси "суть плем'я із слов'ян".-*

Русам в силу могутності вдалося підкорити інші сло­в'янські племена та обкласти їх даниною. Показовим, для розуміння різниці між русами та іншими слов'янами, є оповідь візантійського імператора Костянтина Багрянород-ного. Він повідомляє, що руси кожну осінь і зиму збира­ють данину з слов'янських племен. Коли в 907 році князь Олег закінчив свій переможний похід на Візантію, то він звелів підняти на руських кораблях паруса з дорогоцін­них тканин, а на слов'янських — прості (кропив'яні). Це говорило про особливе становище русів серед слов'ян. <С- Українські та російські дослідники здавна намагалися розгадати етимологію слів "руси", "роси", "Русь". Зупини­мося на найбільш цікавих гіпотезах. Один із сучасних дослідників Г. Василенко наводить численні факти, що були відомі ще в XIV ст., про те, що слова "роси", "руси", "руте-ни" чи "рутини" — кельтського походження. Ще в першо­му столітті до нової ери, коли Юлій Цезар оволодів Гал­лією, він завоював кельтське плем'я, яке римляни назвали бастарни, а самі себе ці бастарни називали рутинами. Роз­громлене плем'я рутинів розділилося на дві частини. Одна з них іде в Прикарпаття, зливається тут з слов'янами, пе­редає їм свою назву .3)

Можливо, що перша назва Галичина пішла від цього народу, бо в пізніші часи в офіційних європейських доку­ментах вона іменувалась Рутенією. Інша частина рутенів пішла на Подунав'я, де разом з кочовими народами воюва­ла з Візантією. Після розгрому кочівників рутини пішли на схід, у причорноморські степи і осіли між болгарськи­ми та слов'янськими землями. І^З того часу, з першого століття нової ери, зникає назва "рутини", а замість неї з'являються інші — роксолани, ро-сомани, роси, руси. В IV ст. з ними б'ються готи, воюють араби. Оскільки через причорноморські степи в IV — VI ст. прокочувалися всі хвилі великого переселення народів, роси-росомани піднімаються по Дніпру в більш безпечне місце і поселяються в басейні річки, якій дали назву Рось, а її притокам — назви Росава, Росавиця. В цьому регіоні з давніх часів проживали поляни, і таким чином руси і по­ляни опинилися поряд. З часом, все населення, що прожи­вало на Подніпров'ї, отримує назву "руси". Літописець через це й сказав "поляне, іже зовомая русь". ('Таким чином, назва "Русь" витворилася в результаті процесу формування українського етносу на грунті етно­генезу кількох великих і давніх народів, що жили в епоху скіфів, в епоху трипільської культури, в добу розселення слов'янських племенЬ

Приблизно з VI ст. термін "Русь" застосувався переважно до Київського князівства. Він деякою мірою був синоні­мом Київщини. У XI — XIII ст. літописи відокремлювали Русь — Київське князівство — від інших князівств. "По­їхати на Русь" означало поїхати на Київщину. Під 1149 роком Новгородський літопис записав: "Йде архиєпископ Новгородський Нифонт в Русь" (в Київ). В році 1165 Нов­городський літопис зазначає ще точніше: "Ходи игумен Юрьєвський... в Русь, в Києвград".

Таке було розуміння слова "Русь" і в Суздальщині. Року 1180 Суздальський літопис нотував: "Йде князь Свято­слав... с половцьі поганьїмьі, с черниговцьі из Руси на Суз­даль ратью". Року 1155 пише Іпатіївський літопис: "Юрій Володимирович... йде из Суздалья в Русь и приде Києву". Ще більш переконливо цей же літопис говорить, що до сто­лиці суздальської землі — Володимира приходили купці "из Царгорода, и от иньїх стран, из Русской земли и аче латинан". Отже, Руська земля поставлена між Царградом і латинським заходом.

( Термін "Русь" не поширився на північні землі навіть тоді, коли Київська Русь об'єднала їх в єдиній державі. Значно пізніше, в другій половині XIV ст., даний термін як стосовно назви народності, так і державності було при­своєно Московською державою О

Дуже довгий час цей термін вживався в Західній Укра­їні. В топоніміці Прикарпаття та Закарпаття є 24 назви, пов'язані з терміном "Русь". Населення Закарпатської України по цей час носить назву "русини".

Історичні джерела не дають відомостей про дальший по смерті Кия розвиток Київського князівства. Нові відомості про Українську державу з'являються в чужоземних дже­релах в першій половині IX ст. На її існування в Бер-тинській хроніці 839 року вказує запис про київського князя. Але в повний голос молода українська держава заявила про себе на весь світ походом на Царград. "По­вість временних літ" розповідає, як у 866 році князі Ос-кольд і Дір ходили на Царград, зруйнували околиці цього міста. Про цей похід говорять і візантійські джерела. В анонімній візантійській хроніці, яку опублікував Ф. Кю-мон, подається точна дату нападу Русі — 18 червня 860 року.

Безперечно, що такий похід могла організувати тільки могутня держава.

Багато роздумів викликає Оскольдова постать. За літо­писом Оскольд і Дір були боярами новгородського князя Рюрика. М. Таубе вважає, що Оскольд був шведом, який прибув до Києва з дружиною через Західну Двіну і не мав нічого спільного з Рюриком. О. Шахматов виводить сло­в'янське походження Оскольда, навіть вважає його за Киє-вого сина. Б. Рибаков виводить ім'я Оскольда від річки Оскол.

Костянтин Порфірородний згадує договір між імперато­ром Василем і Руссю (Оскольдом) — 873—874 рр. На ці ж роки припадає затвердження першого Рафальштеттенсько-го митного статуту, датованого часами короля Карльома (880 р.) або Людовика Німецького (876 р.), яким регламен­тується мито з товарів, що прибули до Баварії з Русі. Отже, саме за Оскольда Київська Русь вийшла на міжна­родний простір. Вдалі походи на Візантію принесли Києву визнання, що й було зафіксовано в договорах Русі з Візан­тією. На жаль, тексти перших договорів до нас не дійшли. Важливим наслідком походів було хрещення Оскольда та його найближчого оточення. Одні історики вважають, що це трапилось у 860 році, інші — в 874 році. Таким чином, ми можемо говорити про те, що доба Оскольда була періо­дом розквіту держави Києвичів, що це був час її найбіль­шого піднесення.

С Усі ці факти свідчать про існування на території сучас­ної України уже в першій половині IX ст. розвиненої дер­жавної організації. З окремих, розірваних у часі, відомос­тей вимальовується образ України-Русі, держави, що під-корювала сусідів, воювала з Візантією, укладала з нею та іншими країнами мирні угоди та динамічно йшла вперед шляхом соціально-економічного і політичного розвитку.