
- •Предмет історії держави і права україни
- •Принципи та методи пізнання історико-правових явищ
- •Історіографія історії держави і права україни
- •Про назву "русь"
- •Про норманську теорію
- •Загальний історичний огляд подій та особистостей
- •Розповсюдження християнства в українських землях
- •Суспільний лад
- •Державний лад
- •Суд і процес
- •Правова система
- •Загальні висновки
- •Монголо-татарська навала та її наслідки
- •Суспільний лад
- •Церква. Спроби риму запровадити унію
- •Правова система
- •Загальні висновки
- •Суспільний лад
- •1, Тяглові селяни, для яких визначалася панщина — спочатку 8—10 днів на рік, згодом 2—4 дні на тиждень з тривалістю роботи від сходу до заходу сонця г}
- •0, До невільних селяк належали колишні холопи, челядь княжої доби. Одні з них залишалися в попередньому правовому становищі, інші мали власне майно, працювали у панів'?*
- •Виникнення українського козацтва
- •Державний лад
- •Церковне життя
- •Суд і процес
- •II Статут називають ще Волинським, і це, мабуть, тому, що найбільшого поширення він набув на Волині, проте діяв також у Київському та Брацлавському воєводствах.
- •Загальні висновки
- •Запорізьке козацтво — нова соціальна верства
- •Державний лад
- •Відродження української державності
- •Суд і процес
- •Наступ католицизму. Берестейська церковна унія
- •Основні риси права
- •Загальні висновки
- •Українсько-московський договір 1654 р.
- •Державний лад
- •Правова система
- •Загальні висновки
- •Державний лад
- •Зміни в правовому становищі запорізької січі
- •Формування політичного устрою південної україни
- •Суд і процес
- •Правова система
- •Загальні висновки
- •Державний лад
- •Суд і процес
- •Правова система
- •Суспільно-політичний лад і право в галичині, північній буковині і закарпатті
- •Загальні висновки
- •IV Універсал завершив складний і нелегкий процес становлення української держави.
- •Судова система
- •Правова система
- •16 Листопада Центральна рада затверджує другий розділ Закону. Додатково затверджуються "Правила про спільну з цивільним населенням участь у виборах частин армії і флоту".
- •12 Березня 1918 року Мала рада затвердила "Володимирів тризуб" державним гербом унр, хоча деякі фахівці, зокрема видатний художник г. Нарбут, палко відстоювали ідею "козака з мушкетом".
- •Загальні висновки
- •2 Травня 1918 року п. Скоропадський вперше відвідав штаб німецьких військ у Києві і, як констатували німці в депеші до Берліна, "перебуває цілком і повністю під впливом головного командування".
- •Державний лад
- •25 Травня 1918 року приймається "Положення про Малу Раду Міністрів". Вона формувалася із заступників міністрів і розглядала організаційні питання і "ті законодавчі і ад-
- •18 Травня 1918 року приймаетьсяШакон про Державну
- •Загальні висновки
- •Правова система
- •Загальні висновки
- •Державний лад
- •Злука зунр і унр
- •Судова система та інші правоохоронні органи
- •Правова система
- •Загальні висновки
- •Державний лад
- •Судова система й інші правоохоронні та репресивні органи
- •Формування основ соціалістичного права
- •Загальні висновки
- •Рекомендована література
- •Загальний історичний огляд
- •Нова економічна політика в україні
- •X з'їзд ркп(б), що пройшов у березні 1921 року, прийняв рішення про надання можливості селянам використовувати залишки продукції в місцевому товарному обігу.
- •Державний лад
- •Загальні висновки
- •Рекомендована література
- •Загальний історичний огляд
- •Державний лад
- •Централізація правоохоронної системи і посилення ролі позасудових репресивних органів
- •Правова система
- •Державність і право в західноукраїнських землях
- •Загальні висновки
- •Рекомендована література
- •Загальний історичний огляд
- •Західноукраїнські землі на першому етапі другої світової війни
- •Правоохоронні органи
- •Правова система
- •Загальні висновки
- •Рекомендована література
- •Загальний історичний огляд
- •Державний лад
- •Правоохоронні органи
- •Загальні висновки
- •Рекомендована література
- •Загальний історичний огляд
- •Державний лад
- •Загальні висновки
- •Державний лад
- •13 Травня 1991 року був прийнятий закон "Про перелік міністерств та інших центральних органів державного управління Української рср".
- •Судова система та інші правоохоронні органи
- •Правова система
- •Загальні висновки
- •Рекомендована література
- •Загальний історичний огляд
- •Державний лад
- •Судова система та інші правоохоронні органи
- •Правова система
- •Загальні висновки
- •Рекомендована література
Історіографія історії держави і права україни
Проблема походження Русі-України була вперше поставлена на початку XII ст. Автор літопису "Повість временних літ" чернець київського Печерського монастиря Нестор робить спробу відповісти на питання "откуда єсть пришла земля Руськая". Цікавило його і призначення влади князя, яку він бачив в тому, щоб "володеть по праву".
В кінці XII ст. було створено "Слово о полку Ігоревім", де автор намагається обґрунтувати необхідність єднання Русі. Тоді ж в київському літописі від 1187 р. ми зустрічаємо вперше в письмовому джерелі, яке дійшло до нас, термін "Україна".
Певне значення для пізнання минулого України мають мемуари XVI — першої половини XVII ст. Так, в мемуарах М. Литвина ми знаходимо дані про соціально-економічні і політичні відносини, про побут і правове становище населення.
Цікавою пам'яткою мемуарно-історичної літератури кінця XVI ст. є, щоденник дипломата Еріха Лясоти, який виконував ряд дипломатичних місій в Московській державі, в Польщі і в Україні. У щоденнику відображено позитивне відношення автора до українського народу, до його Визвольної війни, до козацтва.
У XVII ст. роль історичної науки в Україні зростає. Заслуга в цьому належить І. Гізелю, Л. Барановичу, І. Галятовському, С. Яворському, Ф. Прокоповичу та ін. В їхніх працях знайшли своє відображення основні історичні події тих часів, зокрема, Визвольна війна 1648—1654 рр.
У 1647 р. в друкарні Києво-Печерської лаври вийшов "Синопсис", за словами М. Грушевського, "перша історія України". Гадають, що його автором був І. Гізель. У "Синопсисі" було зроблено спробу систематичного викладення історичних фактів. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. з'явилися так звані козацькі літописи, авторами яких були вихованці Києво-Могилянської академії — Самовидець, Григорій Граб’янка, Самійло Величко. їхні праці — це спроба переходу від літописання до історичної науки. Так, у "Літописі" Г. Грабянки окремо дається перелік гетьманів Війська Запорізького, назви полкових міст та імена полковників з обох берегів Дніпра.
Цінним джерелом є і хронікальна праця Самійла Величка, колишнього канцеляриста Війська Запорізького. Як історичний огляд його "Сказание о войне козацкой с поляками через Зиновия Богдана Хмельницкого", доведене до 1700, а написане у 1720 р., дає не тільки документальний, історичний матеріал, а й ідеологічне висвітлення подій з точки зору козацької верхівки на рубежі XVII — ХУШ ст.
Усі книги перевершила "Історія русів ілі Малой Росії", написана в 60-х роках XVIII ст. і вперше надрукована в 1846 р. Історію України автор починає з часів слов'янського розселення, а український народ вважає окремим від поляків і росіян. З Московією з'єдналися українці "як рівні з рівними, як вільні з вільними". Цей твір вперше виразно поставив ідею державності України і переніс її в майбутнє.
У той період працювали і такі відомі історики, як Петро Симоновський, автор "Краткого описання о козацком мало-российском народе", Василь Рубан, який видав "Краткую летопись Малой России" невідомого автора, вчений-історіо-граф М. Бантиш-Каменський та ін. Цікавою пам'яткою української історіографії є "Краткое описание Малороссии", складене невідомим автором. В ньому виражається протест проти політики царату, направленої на ліквідацію автономії України.
Першим істориком Коліївщини був видатний вчений-енциклопедист М. Максимович. Він виступав також проти норманської теорії походження державності на Русі.
Велику роль у формуванні історичної свідомості українців відіграла праця М. Маркевича "История Малороссии" (1842—1843 рр->. Багато архівних матеріалів про Запорізьке козацтво зібрав А. Скальковський. Найбільш значною його працею була "История Новой Сечи или последнего коша Запорожского" (1841 р.).
Протягом XIX ст. ряд істориків займався розробкою питань історії України. Цій проблемі були присвячені як окремі дослідження, так і колективні праці. В XIX ст. створюються спеціальні установи для вивчення історії України — наукові товариства і комісії. Значна робота в цьому плані проводилася на історико-філологічних та юридичних факультетах університетів у Києві, Одесі, Харкові. Відомими центрами розробки історії України були Москва і Петербург.
З оригінальними працями, присвяченими історії Закарпаття ("История о карпатороссах" и "О Юго-Западной Ру-си"), виступив на початку XIX ст. закарпатський українець І. Орлай. Автор полемізує з австро-угорською історіографією, яка заперечувала національні зв'язки українців Закарпаття з Великою Україною, переконливо доводить, що закарпатці є нащадками давньокиївських русів. І. Орлай був одним з перших західноукраїнських прогресивних істориків.
Українська історіографія в другій половині XIX ст. ввела в науковий обіг велику кількість документальних матеріалів. Плідно працювала створена в 1843 р. київська Тимчасова комісія з розробки древніх актів. Комісія видала 35 томів "Архива Юго-Западной России", де були опубліковані документальні матеріали з історії України XV — XVI ст.
Археографічна комісія Львівського наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка видала 11 томів "Жерел до історії України-Русі". В них були опубліковані документальні матеріали з історії як східноукраїнських, таК і західноукраїнських земель XVI — XVIII ст. У пореформені десятиріччя важливі дослідження з історії України зробили М. Костомаров, П. Куліш, М. Влади-мирський-Буданов, І. Малиновський, М. Максимейко.
М. Костомаров на основі архівних джерел, багато з яких було ним знайдено і підготовлено до друку, розглянув причини Визвольної війни, дав оцінку державній діяльності Б. Хмельницького, акту приєднання України до Московської держави.
Патріотичні погляди на минуле українського народу знайшли відображення в працях українського вченого-істо-рика В. Антоновича. Особливої уваги заслуговує його теза про демократизм українського народу.
Але головною фігурою української історіографії кінця XIX — першої третини XX ст. був видатний український вчений-енциклопедист М. Грушевськии, який опрацював найбільш детальну наукову схему історичного минулого українського народу. Ця схема пройшла крізь всю його творчість, знайшла детальне обгрунтування в десятитомній "Історії України-Руси", Заслуга М. Грушевського перш за все в тому, що він дав для українського народу національну ідею — історичну закономірність здобуття Україною
державності.
У творах М, Костомарова, П. Куліша, М. Грушевського обґрунтовуються народність і демократизм козацької держави, народність гетьманської України XVII — XVIII ст., народність українського права і т. ін.
Великий вклад у розвиток української історико-право-вої науки внесла Комісія (Відділ) для вивчення історії за-хідноруського і українського права, яку було створено в 1924 р. в системі АН УРСР. На Комісію було покладено завдання пошуку та видання джерел права, складання бібліографії тощо. До складу Комісії входили відомі українські вчені, серед яких: О. Левицький, Д. Баталій, А. Кримський, І. Малиновський, М. Товстоліс, С. Борисенок та ін,
Історію українського селянства досліджували такі історики, як К. Гуслистий, Д. Похилевич, І. Бойко, В. Самой-ленко. Історії судоустрою та судочинства України присвячені праці М. Горбаня, В. Дядиченка, В. Месяца, Н. Мірзи-Авакянц, А. Пащука, Аркадія П. Ткача. Ці автори цілком справедливо вважають, що судова система була одним з найважливіших чинників української державності.
Над історією створення українського права в XVIII ст. працювали В. Кульчицький, А. Пащук, Аркадій П. Ткач, джерела українського права першої половини XIX ст. досліджувала А. Дубровіна.
У другій половині XX ст. над проблемами історії держави та права України працюють також такі вчені, як В. -Дядиченко, А. Шевченко, А. Рогожин, О. Копиленко, Л. -Потарикіна, М. Настюк, Н. Долматова, В. Чехович, І. Усен-ко та ін.
Проголошення України незалежною державою в 1991 р. потребує ще багато сил для створення ефективної державно-правової системи. Цьому допоможе вивчення історико-правової спадщини українського народу, подальший розвиток історико-правової науки в Україні.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. — К., 1993. — Т. 1.
2. Бабий Б. М. Очерк развития правових исследова-ний в Украинской ССР. 1918—1984 гг. — К., 1984.
3. Коваленко Л. А. Історіографія історії Української РСР від найдавніших часів до Великої Жовтневої соціалістичної революції. — К., 1983.
4. Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). — К., 1959.
5. Музиченко П. Методологічні принципи та методи пізнання історико-правових явищ // Юридична освіта і правова держава: Збірник наукових праць. —Одеса, 1997
Розділ II
ДЕРЖАВА ТА ПРАВО КИЇВСЬКОЇ РУСІ (VI — початок XIII ст.)
• Витоки української державності.
• Про назву "Русь".
• Про норманську теорію.
• Загальний історичний огляд подій та особистостей.
• Розповсюдження християнства в українських землях.
• Суспільний лад.
• Державний лад.
• Суд і процес.
• Правова система.
• Загальні висновки.
ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Однією з найважливіших ознак державності є територія. Земля, на якій проживає український народ, починаючи з палеоліту і до наших часів, ніколи не була незаселеною. Один з найвидатніших археологів України — П. Курінний — говорить, що тут "покоління людей виростали одне по одному. Культурна тяглість на українських землях не переривалася ніде, ніколи". Сучасний стан археології дає право стверджувати, що український народ є автохтоном своєї батьківщини і жив на цій території, починаючи за неоліту. Правда, наука ще не може з певністю відповісти на питання, від якого неолітичного племені походять українці. Дані археологічних та історичних досліджень говорять про те, що першими достовірними предками українців є анти. Питання про походження антів неясне. В. Щербаківський вважав, що іменем "анти" називали ряд українських племен, а М. Грушевський у всіх своїх дослідженнях прямо називає антів українцями. Жили вони якраз там, де пізніше бачимо українські племена.
До нас дійшло багато відомостей про громадську та політичну організацію антів. Прокопій Кесарійський писав, що слов'янами та антами не; править хтось один, здавна управляє ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно. Запам'ятаємо цю інформацію, тому що, можливо, в цей час формується одна з найважливіших рис українців — демократичність вдачі, яка пізніше виразилась
у народоправстві.
В часи небезпеки анти обирали вождя, авторитет якого визнавав весь народ. Таким вождем був Бож, який у 380 р. створив союз для боротьби з остготським царством Віні-тара. Анти в цій боротьбі потерпіли поразку. Історія донесла до нас імена інших антських вождів — Межамира, Ардагаста, Мусокія. З певністю можна стверджувати, що об'єднання антів носили державний характер. Так, Йордан, писав, що анти мають спадкову царську владу. Факт об'єднання антів важливий як перша відома нам спроба предків українського народу створити державне об'єднання з організованим військом та участю населення у політичному житті. Держава антів проіснувала від кінця IV до початку VII ст. і впала під натиском аварів.
Друга досить велика держава виникла на Волині, Аль-Масуд називає її Валінана. Цю державу очолює цар Мад-жак, якому покоряються багато племен. В. Ключевський говорив, що великий воєнний союз в Карпатах у VI ст. можна поставити на початку історії східного слов'янства. Назва "слов'яни" виникає майже одночасно з назвою "анти". Останній раз термін "анти" зустрічається в 602 р., а в X ст. зникає ім'я слов'ян. Його заміняють назви окремих племен. До українських племен належали: поляни, сіверяни, деревляни, дуліби (бужани та волиняни), уличі, тиверці та хорвати. Серед цих племен провідного значення набувають поляни. Інтенсивний розвиток торгівлі приводить до подальшого розвитку елементів державності, початок якої М. Грушевський датує VIII, а може й VII століттям. У всякому разі, процес формування української державності не був зупинений падінням антської держави в VII ст.
"Повість временних літ" підкреслює, що всі східнослов'янські племена мали своє княжіння. Довгий час ми не бачимо спроб заснувати тут єдину державу, яка об'єднала б різні племена. Формування елементів державності відбувається в рамках окремих князівств. Дуже цікаво малює заснування Києва трьома братами — Києм, Щеком та Хори-вом — "Повість временних літ". Пам'ять про них залишилася в назвах самого міста Києва та гір — Щекавиці та Хоревиці. Цю легенду записав ще у VII ст. вірменський письменник Зеноб Глак. Він розповідає про заснування Києва в землі полунян (полян). Зберіг літопис згадку і про те, що "Кий княжаше в роде своєм", їздив до Царграда і "якоже сказають... велику честь приял от царя".
Археологічні дослідження підтвердили існування в Києві трьох окремих міст, які були об'єднані лише за княжої доби. Серед усього багатоголосого слов'янського народу "Повість временних літ" виділяє плем'я полян, піднесено розповідає про їхні звичаї та вдачу, стверджує, що саме вони на чолі з Києм почали зводити на березі Дніпра сучасний Нестору злотоглавий град. Розповідає також про почесний прийом полянського князя у Царграді, похід Кия на Дунай, де він заснував "градок мал" — Києвець (подібну версію про похід першого полянського князя подає також Ніконівський літопис). До нашого часу не збереглось документів, які б вказали точну дату походу першого полянського князя та перетворення Києва в політичний центр слов'янських племен. Проте історик Нестор правильно підійшов до розв'язання цієї проблеми: розмістив оповідь про діяльність Кия перед такими історичними подіями у Східній Європі, як похід волзьких булгар на Дунай, поява білих угрів у Європі, сло-в'яно-аварські війни. Мова тут про події другої половини VI ст.
Активність князя Кия академік Б. А. Рибаков відніс до часів правління візантійського імператора Юстиніана (527 —565 рр.), з яким, цілком ймовірно, Кий мав дипломатичні відносини. Отже, Нестор переконливо визначає хронологічні межі діяльності легендарного полянського князя Кия і перетворення міста в політичний і культурний центр східного слов'янства.
Літописи свідчать, що поляни не були єдиним племенем. Більш-менш міцна держава виникла тільки у полян на території, яка в силу різних причин, сприятливих для сільського господарства, вже не раз ставала важливим осередком суспільного життя і торгівлі. На час формування держави українські племена стояли на більш високому рівні розвитку, ніж великоруські та білоруські. В цьому немає нічого дивного або образливого для інших народів.
Об'єктивні умови розвитку і перш за все місцевість проживання привели до того, що українські племена раніше перейшли до землеробства і торгівлі. За доби, яка передувала появі Київської держави, —- у VII — VIII ст. — Придніпров'я переживало економічне піднесення у зв'язку з розквітом торгівлі з Іраном, Візантією, арабськими державами. У VII ст. місцеві майстри на Придніпров'ї виробляють високохудожні речі — посуд, зброю, прикраси, в яких переплітаються як місцеві традиції, так і чужоземні впливи. Формування держави тут йшло в ногу з формуванням своєї культури. Отже, напрошується висновок, що руси створили ряд державних об'єднань ще до виникнення Київського князівства. Це були політичні утворення — варварські, дофеодальні. На початку IX ст. економічний розвиток українських земель посилюється. В цей час виникають передумови для об'єднання існуючих у VIII ст. державних утворень в єдину поляно-руську державу — Київську Русь.
Як відомо, радянська офіційна наука відмовляла українському народу в існуванні його державності взагалі, не кажучи вже про Київську Русь. Добре сказав з цього приводу М. Грушевський: "До тих пір, коли не буде доведено, що в Києві і його околицях в IX — XII ст. проживали великоруські племена, котрі перенесли потім форми політичного, суспільного та культурного життя на береги Кля-зьми і Москви, нам доведеться з простої логічної послідовності вважати ці форми набутком української народності, оскільки ці українські племена IX — XII ст. були її безпосередніми предками".