Суд і процес

Після Люблінської унії на українські землі була розпов­сюджена польська судова система.

Вищими судовими інстанціями були королівський та сеймовий суди, де судилися магнати та пани.

Для шляхти існували суди, які були створені ще в Ве­ликому князівстві Литовському: земські, гродські та підко-морські. їхня компетенція в даний час не змінюється. Гродські (замкові) суди здійснювали також правосуддя щодо простих людей.

Досить вагомою була судова компетенція Церкви. В українських землях існували два види церковних судів: духовні, які розглядали справи про порушення догматів православної віри і церковних обрядів, шлюбно-сімейні, спадкові справи і церковні домініальні суди, які виступа­ли як суди власника над залежними від Церкви людьми. Юрисдикції останніх підлягали дрібні цивільні і кримі­нальні справи селян, що проживали на церковних землях. Аналогічними правами користувались монастирські суди.

Міщан королівських та приватновласницьких міст су­дила адміністрація цих міст, яка призначалася їхніми влас­никами.

Не змінилося судочинство у містах з правом на само­врядування. Жалувані грамоти на самоврядування нада вали міщанам право судитися згідно з положенням магде­бурзького права.

В той же час майже припиняють свою дію копні (гро­мадські) суди, їх заміняють суди власників.

Своєрідна судова система формувалася на Запоріжжі. Судові функції тут виконували усі представники козаць­кої старшини. Кошовий отаман (гетьман) був найвищим судовим органом. В середині XVII ст. він перетворюється на вищу апеляційну інстанцію.

Основні судові функції покладалися на військового суд­дю, який розглядав кримінальні й цивільні справи козаків. Найбільш складні справи він передавав кошовому отама­ну (гетьману) або Військовій раді. Військовий суддя від­правляв правосуддя за звичаєвим правом, яке склалося на українських землях протягом останніх століть.

Судові повноваження інших представників військової старшини були менш значимими. Так, військовий осавул виконував функції слідчого та стежив за виконанням су­дових рішень. У межах своїх повноважень виконували судові функції курінні та паланкові отамани. Цікаво, що на Запоріжжі діяв принцип: "де три козаки — два тре­тього судять".

Процесуальне право не знало істотних відмінностей між цивільними та кримінальними справами. Домінуючим, як і раніше, був змагальний процес.

Судочинство починалося за заявою потерпілого. Процес мав позовний характер. Позивач самостійно збирав усі докази, пред'являв їх суду і підтримував звинувачення. На будь-якій стадії процесу він мав право відмовитись від позову або звинувачення і укласти мирову угоду. В тяж­ких злочинах слідство і суд були обов'язковими, незалеж­но від заяви потерпілого, що говорило про появу слідчого процесу. Представники сторін мали право на адвокатів, так званих прокураторів, що знаходилися при судах. У деяких справах їхня участь була обов'язковою. Докази підроз ділялися на досконалі та недосконалі. Доказами були: показання свідків, піймання на гарячому, присяга тощо. В окремих випадках для здобуття зізнання в здійсненні зло­чину застосовувалося катування. Показання свідків та піймання на гарячому належали до досконалих доказів, а присяга і клятва вважалися додатковими доказами. У майнових спорах велике значення надавалося письмовим доказам, оскільки закон вимагав укладати деякі угоди тільки в письмовій формі.

У другій пол. XVI ст. у кримінальних справах вводить­ся попереднє слідство, яке здійснювали старости, намісни­ки, замкові судді. Вони виїжджали на місце злочину, про­водили допит свідків і підозрюваних, записували їхні по­казання і передавали до суду.