Державний лад

Приєднання українських та білоруських земель до Лит­ви суттєво вплинуло на структуру її державної влади, яка в багатьох відношеннях копіювала систему державних органів Київської Русі.

На чолі Литовсько-Руської держави стояв Великий князь (з другої половини XV ст. — господар). Він був монар­хом, але владу передавав на змішаних підставах спадку­вання: обирали одного з синів Великого князя. В його ру­ках була вища законодавча, виконавча та судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, при­значав і звільняв державних урядовців, підтримував ди­пломатичні зносини з іншими державами.

Значне місце в структурі державної влади мали удільні князі. Нащадки князів Київської Русі, а пізніше Гедимі-новичі були верховними правителями своїх земель. З прий­няттям привілею 1434 року князі в своїх землях стають підданими Великого князя і втрачають свої державні права.

Важливим органом була рада при князі, яка отримала назву "пани-рада". Спочатку до неї входили тільки васали князя. Після Кревської унії в склад ради ввійшли като­лицькі єпископи, пізніше і вищі посадові особи централь­ного управління: канцлер, підканцлер, гетьман, маршалки та ін.

Спочатку пани-рада була консультативним органом, як колись рада при київському князі, з часом її роль поси­люється, і в 1492 році видається привілей, яким дещо об­межується влада Великого князя. Так, він не міг без пани-ради призначати послів у іноземні держави, вищих уря­довців на українські землі, приймати і скасовувати зако­ни. Найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої по­літики він також повинен був вирішувати з пани-радою.

Вступ до пани-ради був відкритий лише для католиків, хоч траплялись винятки. Наприклад, князь Острозький, який був православним, перебував у членах цього органу. В XVI ст. в пани-раду входило до 80 урядників. Велика кількість членів пани-ради робила її громіздким та негнуч­ким органом влади. Раду було важко скликати. Зокрема, з цієї причини Великий князь скликав Таємну раду з 8—10 ближніх осіб.

Прототипом феодальних з'їздів Київської Русі був Ве ликий вальний сейм, який репрезентував панів та шлях­ту всієї держави. Вперше він зібрався в 1507 році в зв'яз­ку з наміром Великого князя одержати кошти у панів та шляхти на війну з Московським князівством. З часом Ве­ликі вальні сейми стали збиратися для розгляду інших важливих державних справ. Сейми породили привілеї шлях­ти, що звільняли цей стан від обо'язків платити податки. І Статут 1529 року вже визнав вальний сейм як державну установу.

4 Центральна адміністрація складалася з урядовців Вели­кого князя. Першою особою був маршалок земський, який у відсутності Великого князя головував на зборах пани-ради. Його заступником був маршалок двірський. Держав­ною канцелярією відав канцлер, а його заступником був підканцлер. Фінансами завідував земський підскарбій та його заступник — двірський підскарбій. Військом коман­дували гетьман земський та гетьман двірський. V Місцева адміністрація з'явилася після ліквідації уділь­них князів, яких замінили у великих волостях намісники — старости. У великих містах, наприклад Києві, були не старости, а воєводи. В менші міста були призначені дер­жавці. Воєводства ділились на староства, або повіти. Тери­торія повітів не була однаковою: менші повіти були в Литві, більші — в Україні.

У Староста був не лише урядовцем, який виконував дер­жавні функції, але й управителем великокнязівських гос­подарств, які знаходились на території старосте. Старости збирали податки, мали право суду, відповідали за оборону своєї території. Помічниками старост були возні, які вико­нували судові рішення, здійснювали привід в суд. У кож­ному повіті були хорунжі та городничі, які здійснювали нагляд за становищем великокнязівських господарств, шляхами тощо.