Правова система

Джерелами права в Галицько-Волинському князівстві були звичаї, Руська правда, князівське законодавство, маг­дебурзьке право, церковне право.

Східні слов'яни ще до створення Київської Русі мали досить розвинену систему звичаїв, які регулювали поведін­ку людей. Так, характеризуючи східнослов'янські племена, літописець у "Повісті временних літ" відзначає, що вони "имяху обичай свой і закон отець своих, и преданья, каждо свой нрав". З часом звичаї перетворюються в правові зви­чаї, тобто систему правових норм, яка складалася з санк­ціонованих державою звичаїв. До найбільш старих норм звичаєвого права Галицько-Волинської землі відносились норми, які регулювали порядок здійснення кровної помсти, проведення деяких процесуальних дій, таких, як присяга, ордалії, оцінка показань свідків. Довгий час у Галицько- Волинському князівстві діяла усна форма звичаєвого пра­ва. Пізніше норми звичаєвого права знайшли відображен­ня в статтях Руської правди.

Руська правда. В Галицько-Волинському князівстві в різні часи діяли відомі редакції Руської правди: Коротка, Поширена та Скорочена (з Поширеної редакції). Не буде­мо давати детальну характеристику норм права Руської правди, оскільки вона дана в попередньому розділі. Відзна­чимо тільки, що застосування норм Руської правди в Га­лицько-Волинському князівстві не мало яскраво вираже­них відмінностей. Руська правда не втратила свого значен­ня з розпадом України-Русі. Вона відбилася на II Статуті Великого князівства Литовського, чинному в Галицько-Волинській землі і відомого під назвою Волинського.

Князівське законодавство існувало у вигляді грамот, договорів, уставів, прав тощо. Тут знайшла відображення подальша кодифікація права в Україні-Русі.

Юридичних грамот князів збереглося дуже мало. До нас дійшли лише передсмертні грамоти Володимира Васильо­вича Волинського 1287 р. про передання Волинського кня­зівства Мстиславові Даниловичу та міста Кобрина — його дружині Ользі та дві грамоти Андрія 1320 р. про надання торговельних привілеїв торунським і краківським купцям за згодою Боярської ради. Дійшла також грамота Юрія II Болеслава від 1339 р. про надання місту Санок магдебур­зького права.

Князівські грамоти регулювали найрізноманітніші пи­тання, але, головним чином, це були юридичні норми, які встановлювали певні привілеї.

У договорах князів ми зустрічаємо постанови публічно­го, міжнародного та приватного права. Прикладом можуть бути договори галицьких князів Андрія та Лева з Пруссь-ким орденом хрестоносців. Найстарший з них датується роками між 1308 та 1316. Його підтверджували договори Юрія II Болеслава 1325—1327 рр. і поновлювала грамота 1334—1335 рр. того ж князя. Оригінал першого договору не зберігся, відомі лише грамоти 1316 та 1334 рр.

У цих договорах "довічно" встановлювався оборонно-наступальний союз України (в особі Галицько-Волинсько-го князівства) та Прусського ордену проти Литви, Польщі і татар. Ці договори цікаві ще й тим, що в них, крім підписів князя, є підписи представників Боярської ради. До грамот прикладено печатки князя та бояр.

Літописи вказують також на існування договорів князів з народом. Але самих договорів-"рядів" не збереглося.

Магдебурзьке право. У XII — XIV ст. змінюється як політична, так і економічна роль міст. У Галицько-Волин-ському князівстві розквітають ремесла. Данило Галицький засновує нові міста, закликає німців, поляків, українців і "люди ідяху день и день... и бе жизнь и наполниша двори окрест града, поле и села".

У великих містах Галицько-Волинського князівства зав­жди було багато іноземців. То були хозари, греки, вірмени, поляки, болгари, євреї, араби, німці, італійці, скандинави тощо. Поступово іноземці отримують певні привілеї.

В кінці XIII ст. на українських землях з'являється німецьке міське (магдебурзьке) право. Вперше це право вводиться у Володимирі. Його отримують тільки німці. Магдебурзьке право виводило німців з-під місцевої юрис­дикції адміністрації й підпорядковувало юрисдікції міста Магдебурга.

Одним з перших українських міст, яке отримало повне магдебурзьке право, був Санок. Привілей цьому місту на німецьке право було надано в 1339 р. грамотою князя Юрія II Болеслава. В ній він дає війтівство своєму "слузі" Барткові з Сандомиру з правом на третину податків з міщан, з юрисдикцією та іншими привілеями. Вся грамота скла­дена за зразком існуючих в інших країнах надань магде­бурзького права. Міщани цього міста на 15 років були звільнені від податків і отримували інші пільги. Пізніше магдебурзьке право було надано іншим україн­ським містам: Львову (1356) і Кам'янець-Подільському (1374). Повну характеристику дії магдебурзького права в українських містах буде надано в наступному розділі.

Церковне законодавство. Як і в Київській Русі, в Га-лицько-Волинському князівстві широко застосовувалося канонічне (церковне) право, джерелами якого були різно­манітні церковні постанови та устави. Останні займають окреме місце серед пам'яток князівського законодавства. Найбільш поширеними в Галицько-Волинській землі були церковні устави Володимира Святого та Ярослава Мудрого.

Церква мала дуже широку юрисдикцію. Церковні суди розглядали всі шлюбно-сімейні справи, злочини проти мо­ралі та неправомірні дії духовенства.