Петро Щербань, професор, заслужений вчитель України так охарактеризував родинну народну педагогіку:

„Виховання духовних інтересів й ідеалів у дітей складають зміст сучасної педагогіки:

• Родина – основа формування особистості.

• У кожній сім’ї повинна бути вироблена:

• Чітка єдина стратегія виховання дітей;

• Уміння шанувати та цінувати особистість;

• Жити повнокровним життям;

• Бути щасливою, здоровою людиною;

• “Усе хороше та погане людина отримує у сім’ї ”

• Сім’я була, є, і, напевне, буде :

• Найважливішим середовищем формування особистості;

• Головним інститутом виховання;

• Відповідальною за відтворення населення;

• За створення певного способу його життя;

Протягом багатьох століть українці традиційно звеличували:

• Родину;

• Домашнє вогнище;

• Шлюб.

В основі цих традицій лежать:

• Загальнолюдські моральні цінності;

• Шанобливе ставлення до батьків;

• Шанобливе ставлення до подружжя;

• Природне бажання продовжувати свій рід.

Сьогодні усе це – позитивний соціальний досвід поколінь, який необхідно зберегти і примножувати.”

Головні ідеї народної моралі - добро, милосердя, людяность, честь, гідность, працьовитість .

Родинне життя має ґрунтуватися на: щирій співдружності, красі взаємовідносин , повазі до свого роду.

Засуджувалося: ворожнеча між членами родини.

На цих життєстверджуючих ідеалах багатьох поколінь складається цілісна система свят, обрядів, ритуалів від народження до смерті людини.

Роль родини у житті українського народу.

Споконвіку Українці ставили родину на перше місце у своєму житті.

Язичники вірили, що сім ’ я – Сонце та Місяць і зірочки ( єдність двох небесних світил) – піднесення родини до космічної висоті, шанобливе ставлення.

Сім ’ я – це : Символ вічного кохання; символ щоденного піклування; символ поваги, тепла; символ вдячності; першоджерело людського духу; першоджерело моральності; берегиня моральних чеснот;

першоджерело давніх звичаїв і традицій, першоджерело пам’яті роду, предків; символ щастя, символ процвітання; символ добробуту; символ злагоди; символ плодючості.

Головне завдання сім’ї у наших пращурів було:

• дбати про лад у сім’ї;

• зберігати родинне вогнище;

• мир, злагода, благополуччя.

Про щасливу сім’ю казали: “Живуть як пара голубків” ( на початок ХХ ст. на 200 сімей було 1 розлучення).

В українських родинах мати –це символ тепла, щастя, всепрощенної любові, берегиня роду, мудра вихователька, Богиня роду. „Матусе, нене, матінко, горлице, ластівко”- так звали матерів.( Пісні про матір – „ Рідна мати моя”, „Мамина вишня”,” Чуєш, мамо...”; Прислів’я –„ Матір ні купити, ні заслужити.”)

Батько - голова сім’ї, хазяїн, його слово – закон. В Україні у чоловіків та жінок було рівноправне становище. Жінка хотіла догодити чоловікові, доставити йому радість. Жінка “підкоряється” чоловікові, а робить все так, що виходить по її. Чоловік звітував перед Богом, як пройшов день, читав молитву та перший починав їсти. Казали: „Чоловік хату за один кут тримає, а жінка за три”.

Сім’ї в Україні були:

проста – батьки та неодружені діти жили разом;

батьківська – батьки та одружені діти живуть разом;

братська – одружені брати та їх дружини;

розширена – батьки, діти, родичі живуть разом.

В основі традиційного родинного виховання в Україні є праця.

Саме праця:

* визначає духовні та фізичні якості людини;

* визначає свідоме ставлення до життя;

* визначає культуру праці,

Діти 5 – 6 років: прибирали в хаті, бавили менших дітей, пасли гусей, дрібну худобу.

Діти 7 – 8 років вчаться робити: Дівчата: вирощують льон, роблять полотно.

Хлопці: доглядають за худобою, орють, сіють, виконують будівельні роботи.

Діти 14 -15 років вміють: Дівчата: Збирати ягоди, ткати, вишивати,

жати жито, доїти корів, куховарити.

Хлопці: володіли різними способами рибальства, збирали гриби, ягоди,

допомогали в усіх справах батькові.