2.5.2 Особливості освоєння газових свердловин

Освоєння глибоких високонапірних газових і газоконденсатних свердло­вин здійснюється в основному способом зниження тиску на вибої заміною бурової рідини, якою була заповнена колона до перфорації, на воду або нафту. Поряд з цим у ряді випадків застосовують також метод аерації та газліфтний спосіб освоєння.

2.5.3 Особливості освоєння горизонтальних свердловин

Неякісне освоєння горизонтальної свердловини, тобто свердловини з го­ризонтальною ділянкою стовбура протяжністю від кількох сотень метрів до декількох кілометрів, призводить до недостатньої продуктивності свердловини, а значить, до зниження її економічної ефективності.

На відміну від класичного підходу до процесу освоєння вертикальних свердловин перспективним напрямком слід поки що вважати використання пінних систем, а також поінтервальне освоєння перфорованої ділянки, що дає змогу залучити до роботи всю продуктивну частину розкритих відкладів.

2.5.4 Особливості освоєння морських свердловин

Освоєння морських свердловин, порівняно з освоєнням на суші, має такі специфічні особливості.

Платформа (стаціонарна або побудована при естакаді), на якій роз­ташовані гирла видобувних свердловин, має обмежену площу. В таких умовах ускладнення та аварії зі свердловиною, яка подає нафту чи газоконденсатну суміш, особливо під високим тиском, можуть спричинити відкритий фонтан, грифоноутворення, пожежу, забруднення моря та інші небажані наслідки.

Виникнення цих ускладнень потребує негайної евакуації працівників із платформи, і тому порівняно з сушею актуальним є забезпечення умов великої надійності, довговічності та їх безаварійної експлуатації.

Освоєння та подальша експлуатація морських газоконденсатних свердло­вин часто ускладнюється через утворення гідратів під час транспортування їх продукції підводними трубопроводами внаслідок різких коливань температури в морському та повітряному середовищах.

При облаштуванні платформи та комунікацій для газоконденсатних свердловин потрібно передбачувати обовязкове застосування депресаторів, розчинників та інших засобів з метою створення нормальної та безперебійної роботи системи пласт-піднімач-газо- і конденсатозбірний пункт.

Іноді ще застосовують методи свабування (поршнювання) і тартання (до глибини 800-1000м). Для цього у свердловину на канаті від глибинної лебідки опускають сваб (поршень з клапаном і гумовими манжетами) в НКТ чи желонку (вигляду вузького довгого відра з клапаном).

Газліфтні свердловини освоюють звичайно методом протискування.

Насосні свердловини перед освоєнням промивають водою чи краще нафтою і освоюють насосом (ШСН, ЕВН), який використовується для експлуатації.

2.5.5 Особливості освоєння нагнітальних свердловин

Нагнітальні свердловини розділяють на законтурні (розташовані у водяній зоні) і внутрішньоконтурні (розміщені в нафтовій зоні покладу).

Законтурні нові свердловини освоюють відразу під нагнітання води, а вну­трішньоконтурні – звичайно спочатку на приплив, потім після зниження пласто­вого тиску в районі свердловини – під закачування. Якщо є ряд нагнітальних свердловин, то освоюють їх під закачування через одну, потім після обводнення під закачування освоюють пропущені свердловини. При цьому у свердловинах, які працювали на відбирання нафти, доцільно провести теплове оброблення.

Після ремонту, особливо після ремонтно-ізоляційних робіт, водонагні­тальну свердловину спочатку випробовують на приймальність. Для цього водо­від і свердловину детально промивають за максимально можливої витрати води.

Для очищення стовбура нагнітальної свердловини перед закачуванням води проводять інтенсивні промивання (прямі, зворотні) протягом 1…3 діб з витратою води 1200-1500м³/добу до мінімального і стабільного вмісту завислих частинок. Вода подається з водоводу зі скиданням в ємності (земляні амбари, каналізацію) чи по закільцьованій схемі з відстоюванням.

Для очищення привибійної зони здійснюють інтенсивні дренажі самови­ливанням, газліфтним і насосним способами експлуатації чи поршнюванням (свабу­ванням). Самовиливанням досягається ефект, коли витрата протікаючої води достатньо велика (декілька десятків м³/добу). Короткотривалі (по 6…15 хв) періодичні виливання до стабілізації кількості завислих частинок скорочують витрати води в 4…6 разів порівняно з безперервними виливаннями.

Якщо приймальність свердловини відсутня або менше запланованої, то проводять подальші роботи з її освоєння. В залежності від геологічних умов можна використовувати такі методи освоєння:

а) дренування привибійної зони шляхом багатократних діянь з невелики­ми в часі зупинками для відновлення вибійного тиску. Для цього відразу після припинення закачування свердловину швидко відкривають для виливання на 10-12 год і знову закривають на 5-6 хв для відновлення вибійного тиску, потім свердловину знову закривають для виливання і т.д. Після проведення 6-7 цик­лів, свердловину відкривають для тривалішого впливу з метою вилучення за­брудненої води. Цей період продовжується 30-60хв в залежності від продуктив­ності свердловини; одночасно промивають і водовід. На всю операцію витрача­ють всього 2-4год; кращі результати досягаються зі створенням протитиску на пласт, чергуванням діяння з короткочасним закачування води у свердловину для віднов­лення вибійного тиску;

б) поршнювання протягом не більше 3-4 днів, оскільки цього часу дос­татньо для вилучення основної маси забруднюючих речовин з фільтруючої поверхні пласта;

в) метод змінних тисків, який полягає в періодичному закачуванні рідини через НКТ до досягнення допустимих тисків і різкому зниженні тиску у сверд­ловині через затрубний простір. Під час створення знакозмінних тисків мають місце втомні явища в породах пласта і, як результат, утворення і розвиток тріщин; недолік цього методу – небезпека пошкодження експлуатаційної колони в разі створення тисків, які перевищують допустимі;

г) створення миттєвих високих депресій тиску на пласт, коли у свердловину опускають НКТ з пакером, вибійним клапаном і пусковими отво­рами; після розпакерування розвантаженням ваги труб завдяки конструкції ви­бійного клапана розєднуються підпакерна і надпакерна частини свердловини; поршнюванням або за допомогою компресора знижують через пускові отвори рівень рідини у свердловині до допустимої величини; під час піднімання колони труб підпакерна і надпакерна частини свердловини зєднуються між собою і створюється велика миттєва депресія тиску на пласт, в результаті чого забез­печується велика швид­кість руху рідини у привибійній зоні; вибійний клапан дає змогу поєднувати інтенсивне дренування привибійної зони з іншими мето­дами інтенсифікації роботи свердловини (із закачуванням розчинів ПАР, кислот і ін.). Високі миттєві депресії тиску можна створювати і з застосуванням спе­ціально розроблених для цієї мети пристроїв (як метод інтенсифікації припливу рідини діянням на привибійну зону);

д) протискування води в пласт за тиску, що значно перевищує робочий тиск нагнітання. Протискування проводиться без пакера (тиск не перевищує 12‑15 МПа в залежності від діаметра колони) і з пакером (тиск на гирлі піднімається до 35-40 МПа); після протискування свердловину підєднують до водоводу;

є) гідравлічний розрив пласта, гідропіскоструминна перфорація;

е) хімічне оброблення привибійної зони пласта кислотними розчинами (для пластів, утворених вапняками або піщаниками з карбонатним цементом) чи розчинами ПАР;

ж) застосування теплових методів оброблення привибійної зони.

Під час виконання всіх робіт не допускається скидання мінералізаваної чи забрудненої нафтою води у відкриті водоймища. щоб не занечищувати довкілля і не знищувати флору та фауну.